WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Забезпечення законності у сфері підприємництва: кримінологічний аспект - Реферат

Забезпечення законності у сфері підприємництва: кримінологічний аспект - Реферат


Реферат
на тему:
Забезпечення законності у сфері підприємництва: кримінологічний аспект
Підприємницька діяльність, що пов'язана з одержанням прибутку вільно і самостійно господарюючими суб'єктами - юридичними і фізичними особами, є однією зі складових ринкових економічних відносин.
У розвинених країнах з соціально-орієнтовною ринковою економікою підприємницька сфера діяльності є її провідним сектором. Саме завдяки їй формується новий прошарок власників - середній клас, який становить соціальну базу існуючої суспільно-економічної системи.
Перехід від планово-адміністративного управління економікою до ринкових відносин потребував від нашої держави створення відповідних ринкових інститутів.
Розуміючи важливість формування недержавного сектору як однієї зі складових ринкової економіки, Україна з перших років незалежності почала створювати правові умови для розвитку підприємництва.
Прийняті Верховною Радою України у 1991 році закони України "Про підприємництво" [1] та "Про підприємства в Україні" [2] визначили статус малих підприємств і підприємців, закріпили рівні умови їх функціонування поряд з державними підприємствами. Було усунуто обмеження на зайняття підприємницькою діяльністю. Все це надало відповідного поштовху у створенні малих підприємств. Вже у 1992 році кількість таких підприємств досягла 50,5 тис., а у 1993 році зросла майже у півтора рази. Протягом 1993-1998 років було прийнято низку законодавчих та нормативних актів стосовно стратегії держави щодо малого і середнього підприємництва: Програму державної підтримки підприємництва (березень 1993 р.) [3], Указ Президента України "Про реформування системи державної підтримки підприємництва" (березень 1995 p.) [4], Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (квітень 1996 p.) [5], Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки (січень 1997 p.) [6]. Позитивним результатом прийняття цих документів було нормативно-правове закріплення рівності усіх форм власності, встановлення меж державного регулювання приватного підприємництва.
Важливим заходом щодо удосконалення державної підтримки малого та середнього бізнесу в Україні стало підписання 12 травня 1998 року давно очікуваного Указу Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" [7] та прийняття 19 жовтня 2000 року Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" [8]. Позитивним зрушенням, спрямованим на покращення економічних умов функціонування підприємництва, стало прийняття 3 лютого 1998 року Указу Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" [9].
Виняткове значення для спрощення процедури оподаткування підприємців - фізичних осіб та мотивації їх до заняття легальним бізнесом має прийнятий у лютому 1998 року Верховною Радою України Закон України "Про внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок громадян".
Створення правового поля для підприємницького сектору економіки суттєво сприяло його розвитку. За даними Державного комітету статистики України, загальна кількість приватних та колективних підприємств, що належать до категорії "малих", становила на 1 січня 1998 року, відповідно, понад 111 та 37 тис., або у 5 разів більше, ніж у 1992 році. У цій сфері економіки було зайнято 1,7 млн чоловік, що складає майже 5 % від загальної кількості зайнятих у народному господарстві України. За останні п'ять років кількість малих підприємств зросла більш як у 2 рази й становила у 2003 році 272,7 тис., у тому числі приватної форми власності - 89,3 тис., колективної форми власності - 170,4 тис. Середньорічна кількість найманих працівників на малих підприємствах становила у 2003 році понад 2 млн осіб, що складає 9,5 % від загальної кількості зайнятого населення країни. Але, незважаючи на вжиті урядом організаційно-правові заходи, українські малі та середні підприємства за умов нестабільного і недосконалого законодавства, бюрократичних перепон, кризи неплатежів не змогли зайняти відповідне місце, яке їм по праву належить, за аналогією з розвиненими державами та країнами з перехідною економікою. Частка продукції малих підприємств України у загальних обсягах виробництва продукції (робіт та послуг) складала у 2000 році лише 6,9 % та 7,7б % у 2003 році. Сталося так, що більшість суб'єктів підприємницької діяльності, не маючи джерел формування стартового капіталу, спрямовували свої зусилля не у виробничий сектор, а у сферу посередництва, торгівлі та збуту, особливо з огляду на їх високу прибутковість за часів інфляції. Формування соціальних груп власників та підприємців відбувалося на основі перерозподілу доходів та державної власності, а не шляхом збільшення суспільного продукту як результату підприємницької активності. На жаль, держава, зі свого боку, не достатньо вживала відповідних ефективних заходів щодо стимулювання виробничого підприємництва. Навпаки, увесь механізм ринкових підойм підштовхував підприємців та бізнесменів до різноманітних спекулятивних операцій.
Складність податкової системи, значний податковий тягар, відсутність з боку держави ефективної фінансово-кредитної підтримки та пільгового кредитування, спрямованих на пом'якшення податкового режиму у стартовому періоді, обмеженість фінансових ресурсів для започаткування малого бізнесу, а також високі відсоткові ставки по кредитах комерційних банків та багато інших факторів призвели до згортання підприємницької діяльності, особливо у виробничій сфері, сприяли її криміналізації, спонукали підприємства до переходу у "тіньовий" сектор економіки.
Так, якщо питома вага торговельно-посередницьких підприємницьких структур від загальної кількості малих та середніх підприємств у 1992 році складала 27,5 %, а промислових близько 21 %, то вже у 1997 році їх питома вага становила, відповідно, 57 % та 14 %. Більше того, значна кількість малих та середніх підприємств виробничої спеціалізації основні доходи отримували від торговельно-посередницької діяльності. Не змінилось співвідношення кількості малих підприємств за основними видами економічної діяльності й у 2003 році щодо зменшення розриву в динаміці їх створення та розвитку. У промисловості їх питома вага становила лише близько 16 %, тоді як питома вага малих підприємств з торговельно-посередницькою спеціалізацією перевищила 67 %. Структурна перебудова економіки країни, пов'язане з нею зростання обсягів приватного капіталу, самоусунення держави від регулювання і впливу на економічні процеси значною мірою сприяли її криміналізації як в цілому, так і в окремих галузях. З початком реформ накопичені "цеховиками" кошти були спрямовані, в основному, на здійснення спекулятивних операцій. У недержавному секторі економіки утворилися розгалужені кримінальні структури "псевдопідприємців". Значна частина таких структур стала засобом для "відмивання" злочинно нажитих капіталів.
Не останню роль у цьому негативному явищі відіграло створення протягом 1988-1990 роківкооперативів, особливо при державних підприємствах. За цих умов більша частка продукції, що вироблялася державними підприємствами, скуповувалася кооператорами майже за собівартістю, яку у подальшому реалізовували за цінами, що у декілька разів перевищували відпускні ціни державних підприємств.
Великої шкоди вітчизняній економіці з початку 90-х років завдали розкрадання, пов'язані з привласненням кредитів. Часто-густо після отримання позички боржник перетворював її на готівку чи матеріалізував шляхом конвертації
Loading...

 
 

Цікаве