WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Досвід Європейського співтовариства дотримання прав і свобод громадян - Реферат

Досвід Європейського співтовариства дотримання прав і свобод громадян - Реферат

поваги прав людини до права ЄС: закріплення у тексті Договору про Європейський Союз переліку основних прав людини або приєднання ЄС до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року [3]. Останню пропозицію було внесено на розгляд Суду ЄС, який відхилив можливість приєднання до Конвенції з огляду на те, що Європейський Союз не має компетенції у сфері захисту прав людини. В Ухвалі 2/94 зазначалося, що Суд ЄС оголошує, що ЄС не має компетенції на приєднання до Конвенції, оскільки установчі договори спеціально не наділили ЄС повноваженнями ані розробити власні норми в галузі захисту прав людини, ані приєднатись до існуючих міжнародних договорів.
Проте, 29 червня 1991 року в Люксембурзі Європейська Рада ухвалила заяву про права людини, яка визначила принципи діяльності Європейського Союзу в галузі прав людини. Вже 28 листопада 1991 року Рада міністрів прийняла резолюцію про права людини, демократію та розвиток, що визначала процедури, напрями та пріоритети політики ЄС у відносинах із країнами, що розвиваються.
Наступний крок у сфері захисту прав людини та демократичних принципів у Європейському Союзі було зроблено після підписання Договору про Європейський Союз, який набув чинності 1 листопада 1993 року [4].
Вперше у тексті Маастрихтського договору було закріплено принцип поваги до прав людини: у п. 2 ст. 6 (колишня ст. F) встановлюється, що Союз поважає основні права людини, як вони гарантовані Європейською конвенцією з прав людини, підписаною 4 листопада 1950 року в Римі і як вони випливають зі спільних конституційних традицій держав-членів як загальних принципів права ЄС.
Амстердамський договір 1997 року відтворив у ст. 6 формулювання, наведене в Маастрихтському договорі про ЄС.
Таким чином, відбулося поетапне нормативне закріплення принципу поваги прав людини: від позбавлених юридичної сили декларацій до положень установчих договорів.
Положення Маастрихтського та Амстердамського договорів мають вирішальне значення щодо офіційного закріплення прав людини в документах Європейського Союзу, але, незважаючи на те, що певні категорії прав людини отримали в них нормативне закріплення, в Європейському Союзі не було створено цілісної системи прав людини. Посилання на Конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 року певною мірою ускладнило ситуацію щодо забезпечення та практичного захисту прав людини, які в ній наведено. Щодо іншого положення пункту 2 статті 6, яке містить посилання на загальні принципи права ЄС, то ця концепція полягала в тому, що будь-яка правова норма, створена на основі загального принципу, спільного для країн-членів ЄС, автоматично набуває статусу повноцінної норми європейського права, незалежно від її юридичної природи: установчі договори, нормативно-правові акти чи судові рішення. Таким чином, джерелом, що містив перелік і зміст основних прав, які мали забезпечуватися в рамках ЄС, визначалися спільні конституційні традиції держав-членів ЄС. Проте процес визначення загальних принципів права ЄС на підставі вищезгаданого джерела був доволі складним і тривалим.
Відповідно до статті 220 Договору про ЄС, Суд ЄС мав "забезпечувати дотримання права при тлумаченні і застосуванні цього Договору" [5], що поставило перед Судом досить складні проблеми і спонукало до теоретичної дискусії щодо визначення змісту норм, які мали отримати юрисдикційний захист у рамках ЄС, та загальних стандартів основних прав і свобод людини. Внаслідок активної діяльності Суду ЄС із запровадження концепції загальних принципів права ЄС було закріплено певну кількість основних прав, зокрема такі:
- право на людську гідність;
- принцип рівноправності;
- принцип недискримінації;
- право власності;
- свободу легальної конкуренції.
Це тільки невелика частина принципів, які були сформульовані Судом ЄС, тим більше що цей перелік не є вичерпним або остаточним. Суд і далі працює у напрямі визначення загальних прав людини, які гарантуються в межах ЄС. Проте навіть за таких умов відчувається відсутність єдиного каталогу основних прав і свобод людини, який міг би забезпечити гарантування цих прав інститутами ЄС у процесі прийняття і здійснення владних рішень.
Визнання і захист основних прав в юрисдикційних актах не знімає, а, навпаки, посилює необхідність кодифікації цих прав в єдиному писаному джерелі, текст якого доступний і зрозумілий звичайній людині. В Європейському Союзі нагальною є потреба прийняття нового офіційного акта, який кодифікував би всі основні правові можливості, надані населенню держав-членів ЄС.
Відповідно до багатовікових традицій парламентських систем, до яких належить більшість країн-членів ЄС, обмеження основних прав можливе лише на основі законодавчого акта, прийнятого парламентом. Через відсутність у рамках ЄС чіткого розподілу законодавчих і виконавчих повноважень між інститутами цієї міжнародної організації для легітимації втручання у сферу основних прав і свобод використовуються всі види правового припису, передбачені ст. 249 Договору про ЄС. Тобто, фактично будь-який інститут, уповноважений приймати нормативно-правові акти, може обмежити права і свободи людини.
На саміті Європейського Союзу в листопаді 2000 року (м. Ніцца) глави держав-членів проголосили Хартію Європейського Союзу про основні права.
Найважливішою рисою Хартії є її універсальний характер - каталог прав людини цього документа нормативно закріплює всі категорії прав людини у всіх сферах суспільного життя: громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні. У цьому полягає суттєва відмінністьХартії від попередніх каталогів прав людини, де політичні і громадянські права людини та соціально-економічні й культурні права людини було розділено на дві "нерівноцінні" групи і відповідно закріплено в різних документах, з різною юридичною силою як на універсальному рівні ООН, так і на рівні Ради Європи.
Хартія відображає новий концептуальний підхід до класифікації прав людини - основною структурною одиницею Хартії стала категорія прав людини, яка визначається такими критеріями, як гідність, свобода, рівність, солідарність, громадянство, правосуддя. Зміст Хартії закріплює три групи положень: перша група - суб'єктивні права; друга група - гарантії прав та законних інтересів; третя група - загальні принципи правового статусу особи та політичні принципи.
Джерельною базою створення Хартії, відображеною в її преамбулі, стали: загальні конституційні традиції та міжнародні зобов'язання держав-членів; Договір про Європейський Союз і комунітарні угоди; Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р.; соціальні хартії, прийняті Європейським Союзом і Радою Європи; юриспруденція Суду ЄС і Європейського суду з прав людини.
Хартія Європейського Союзу про основні права є новим етапом у розвитку нормативного закріплення прав людини з притаманними їй юридичною силою і механізмами реалізації.
Підписуючи та ратифікуючи декларації та конвенції, що стосуються прав людини, держави беруть на себе зобов'язання забезпечити захист прав людини на рівні національного законодавства. Одним з основних принципів такого законодавства є надання засобів правового захисту тим, хто скаржиться на порушення своїх людських прав. У різних країнах до вирішення цього завдання підходять по-своєму, але засади залишаються незмінними. Відповідний національний орган мусить розглянути обґрунтовані скарги людей на порушення їх прав, передбачених Європейською конвенцією з прав людини, винести в них рішення і, якщо доречно, присудити компенсацію. І тільки коли на рівні держави всі можливості вичерпано, скарга може подаватися до Європейського суду з прав людини.
Список використаних джерел
1. Всеобщая декларация прав человека (от 10 декабря 1948 г.) // Международные акты о правах человека. - М.: НОРМА, 1998. - С. 39-43.
2. Курицsн В.М. Развитие прав и свобод в советском государстве. - М.: Юрид. лит., 1983. - 191с.
3. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод (от 4 ноября 1950 г.) // Международные акты о правах человека: Сб. документов. - М.: НОРМА, 1998. - С. 539-569.
4. Договір про Європейський Союз // Консолідовані договори: Європейський союз. - К.: Вид-во "Port-Royal", 1999. - С. 12-42.
5. Договір про заснування Європейського співтовариства // Консолідовані договори: Європейський союз. - К.: Вид-во "Port-Royal", 1999. - С. 160-168.

 
 

Цікаве

Загрузка...