WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Досвід Європейського співтовариства дотримання прав і свобод громадян - Реферат

Досвід Європейського співтовариства дотримання прав і свобод громадян - Реферат


Реферат
на тему:
Досвід Європейського співтовариства дотримання прав і свобод громадян
Основні засади прав людини - повага до життя і гідності кожної окремої особи - притаманні більшості великих релігій та філософських учень світу. Права людини не треба ні купувати, ні отримувати як винагороду, ні успадковувати: вони називаються "невід'ємними", оскільки ніхто і за жодних підстав не має права позбавити іншу людину цих прав. Це означає, що вони належать кожному незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших поглядів, етнічного або соціального походження, майнового стану, народження чи якихось інших обставин.
Питання розширення демократії та дотримання прав людини у всьому світі перебувають у центрі уваги політики Європейського Союзу. Проблема прав людини набула особливої актуальності у зв'язку з кількома напрямами розвитку ЄС.
З одного боку, подальший розвиток інституційного механізму самого Європейського Союзу висуває питання щодо необхідності забезпечення прав і свобод людини не тільки на рівні національного законодавства держав-членів, а й на загальному (конституційному) рівні.
З іншого боку, - розширення ЄС на Схід вимагає встановлення певного стандарту Європейського Союзу в галузі прав людини. Що стосується актуальності цього питання для України, то політика нашої держави на інтеграцію до Європейського Союзу визначає однією з головних проблем гармонізацію законодавства, відповідність правової системи України міжнародним стандартам у галузі прав людини, перш за все європейським.
Ідея забезпечення прав людини у повоєнному світі набула нових якостей, які в умовах протистояння двох систем, особливо під час "холодної війни", перетворили її на каталізатор рівня демократії в суспільстві. Місце і роль людини, її права, зокрема обсяг цих прав, їх реальне забезпечення, можливість захисту визначали демократичність політичного режиму держави.
Перелік прав людини, представлений у Загальній декларації прав людини 1948 року, встановлював мінімальний стандарт, який належало закріпити в національних законодавствах держав-членів ООН. Тобто, кожна держава повинна була забезпечити реалізацію прав та свобод людини в обсязі, не меншому, ніж у Загальній декларації прав людини [1].
Однак, на рівні ООН система контролю не була жорсткою та ефективною, а тому й не давала змоги об'єктивно з'ясувати ефективність дотримання прав людини в тій чи іншій державі.
Виникла також проблема із нормативним закріпленням повного каталогу прав людини. Різні соціальні системи породили різні доктринальні підходи до їх переліку, забезпечення й дотримання.
У певних ситуаціях боротьба у напрямі забезпечення прав людини використовувалась як політичний засіб між протилежними системами - "капіталістичною" та "соціалістичною". За умов політичної ситуації, що склалася на той час у світі навколо проблеми прав людини, європейські держави створили ефективну систему контролю за дотриманням у регіоні політичних і громадянських прав людини. Саме ці права вони вважали гарантом збереження демократії в Європі на засадах парламентаризму [2].
Поступово в рамках Ради Європи було створено контрольний механізм забезпечення та захисту державою громадянських та політичних прав - механізм моніторингу дотримання державами Європейської конвенції з прав людини.
На Раду Європи покладалася функція гаранта дотримання політичних і громадянських прав як основи забезпечення існування демократичних держав у Європі, перепони на шляху розвитку будь-яких антидемократичних режимів.
Певне посилання на принципи поваги до прав людини з'явилося лише у преамбулі Єдиного європейського акта (1986 р.). Це пояснюється й тим, що всі держави, які стали членами зазначених співтовариств, були в той же час і членами Ради Європи, тобто взяли на себе зобов'язання за Конвенцією про захист прав людини та основних свобод.
Однак, сторонами Європейської конвенції з прав людини є держави, а не Європейський Союз як міжнародна організація. Таким чином, національні законодавства саме держав-членів ЄС мають відповідати Конвенції про захист прав людини та основних свобод, тобто повинні забезпечувати дотримання політичних і громадянських прав, а в разі порушення цих прав потерпілі можуть звертатися до Європейського суду з прав людини щодо захисту цих прав. Такий розподіл повноважень між європейськими організаціями начебто звільнив ЄС від проблем забезпечення та дотримання прав і свобод людини.
Але подальше розширення компетенції ЄС, визнання примату норм європейського права та їх прямої дії призвели до того, що поступово права і свободи людини в різних сферах діяльності - особливо ж економічні та соціальні - почали підпадати під регулювання норм права ЄС. Наявність правотворчої функції в інститутів та органів ЄС надала їм можливість безпосередньо впливати на правове становище осіб, надавати їм права і визначати обов'язки, а звідси, відповідно, випливає ймовірність їх порушення.
На національних рівнях можливість порушення прав людини законодавчою гілкою влади обмежувалась конституціями європейських держав та їх міжнародно-правовими зобов'язаннями, а також жорстким контролем з боку судової гілки влади. Що ж стосується нормотворчості на наддержавному рівні, тобто на рівні інститутів ЄС, то вони мали повну свободу дії в рамках, визначених установчими угодами, та не були зв'язані ні конституційними обов'язками щодо забезпечення прав і свобод людини, ні відповідними міжнародно-правовими зобов'язаннями. Установчі угоди визначали функціональні права, але вони не становили цілісної системи.
Саме Суд ЄС відіграв прогресивну роль у створенні юриспруденції, яка закріпила, що основні права людини є частиною загальних принципів, які є спільними для правових систем держав-членів, а захист їх належить до компетенції ЄС.
Таким чином, сформувалися три групи прав:
1. Функціональні права, які випливають з установчих договорів і є необхідними для функціонування внутрішнього ринку. Їх не виділено в окремий розділ чи главу, а розпорошено в текстах установчих договорів (зокрема, ст. 39 Договору про ЄС - право приймати реально запропоновану роботу, право залишатись на території держави-члена після завершення трудової діяльності або ст. 287 Договору про ЄС - охорона комерційної і професійної таємниці).
2. Спеціальні права - це друга група прав, пов'язана з правовими нормами, внесеними до правопорядку Маастрихтського договору. Йдеться про інститут європейського громадянства та передбачені ним основні права і свободи громадян Союзу. В доктрині європейського права ця група отримала назву "спеціальні права", оскільки їх було спеціально передбачено установчими угодами, про що свідчить той факт, що вони зібрані й систематизовані в межах одного розділу. За громадянами ЄС визнане право на вільне пересування і вибір місця проживання, активне й пасивне виборче право щодо виборів до Європарламенту та органів місцевого самоврядування, право на дипломатичний таконсульський захист.
3. Загальні або основні права людини - це третя група прав людини, які розуміються в тому сенсі, який надається цьому поняттю як у міжнародному, так і у внутрішньодержавному праві. Зокрема, в судових рішеннях основними правами були визнані права: власності, на повагу до приватного і сімейного життя, недоторканності помешкання і кореспонденції, на свободу висловлення думки і т. ін.
Загальні права отримали захист на рівні неписаного права ЄС, завдяки запровадженню концепції загальних принципів права ЄС, спільних для держав-членів. Подібний поділ, як і будь-який інший, є умовним, оскільки в дійсності становлення захисту різних категорій прав людини в ЄС відбувалось практично одночасно і здійснювалось паралельно.
У 1977 році було прийнято Спільну декларацію Європейського парламенту, Комісії та Ради міністрів, в якій вони висловили своє прагнення захищати основні права людини так, як вони сформульовані Судом ЄС. Таким чином, однією з основних рушійних сил у розвитку поваги прав людини в Європейському Союзі став Суд ЄС.
Після підписання Єдиного європейського акта, у преамбулі якого проголошувалося сприяння розвитку демократії через забезпечення основних прав і свобод, вживається ряд пріоритетних заходів у сфері прав людини та розглядається можливість включення принципу поваги прав людини до Договору про Європейський Союз. Було запропоновано дві форми включення принципу
Loading...

 
 

Цікаве