WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Питання добровільної відмови від вчинення злочину – завдання ефективної боротьби з організованою злочинністю і корупцією - Реферат

Питання добровільної відмови від вчинення злочину – завдання ефективної боротьби з організованою злочинністю і корупцією - Реферат


Реферат
на тему:
Питання добровільної відмови від вчинення злочину - завдання ефективної боротьби з організованою злочинністю і корупцією
Реалії сьогодення зумовлюють певний інтерес до розглядуваної проблематики. По-перше, в сучасних умовах боротьби з організованою злочинністю та корупцією однією з умов вдалого досягнення завдань щодо забезпечення недоторканості правоохоронюваних інтересів є як посилення суворості меж кримінальної відповідальності, так і абсолютна відмова від їх застосування у випадках, прямо передбачених законом. Тому в процесі реалізації карної політики повинні застосовуватись не лише заходи кримінально-правового впливу на особу, а й такі, що надавали б такій особі можливість не вчиняти злочин, що нею готується або вчинення якого уже розпочалося, і тим самим - уникнути кримінального переслідування. Сучасна тенденція розвитку кримінального законодавства України повинна бути спрямована саме на стимуляцію такого роду поведінки, яка і повинна бути закріплена у відповідних інститутах Загальної частини кримінального права України. Такі інститути повинні гарантувати особі звільнення від кримінальної відповідальності або взагалі непритягнення її до кримінальної відповідальності. Одним із таких інститутів і є добровільна відмова від вчинення злочину. Саме наявність таких інститутів та їх вдале застосування в практичній діяльності сприятиме дієвій та ефективній боротьбі з організованою злочинності.
По-друге, - злочин є процесом свідомої, цілеспрямованої діяльності людини, якому притаманні певні ознаки та етапи. Вчинюючи заплановане діяння (дію або бездіяльність), людина відповідними вчинками конкретизує цей процес, тобто, спочатку закладає основу майбутнього посягання, а потім переходить до вчинення конкретного діяння і досягнення певної злочинної мети. Однак, в житті не завжди вдається довести розпочате посягання до логічного, бажаного завершення. У цьому випадку виникає необхідність виділяти, так звану, незакінчену злочинну діяльність.
В теорії кримінального права закладена основоположна позиція, відповідно до якої незакінчений злочин - це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, незалежних від волі винної особи [1, с. 174]. Отже, акцент ставиться на те, що злочин не доводиться до кінця всупереч волі особи. Ускладнюється все ще й тим, що Кримінальний кодекс України взагалі не передбачає такої дефініції. Тим не менше, незакінчена злочинна діяльність, на думку багатьох науковців [2, с. 56], [3, с. 307], [4, с. 97], з чим важко не погодитися, можлива з двох причин, які виключають одна одну: 1) злочин не доводиться до кінця всупереч волі винної особи; 2) злочин не доводиться до кінця за волею особи, в поведінці якої вбачається добровільна відмова.
Тому виникає запитання: чи необхідно відносити добровільну відмову від вчинення злочину до окремого, самостійного інституту Загальної частини кримінального права, чи, все-таки, - до видів незакінченого злочину? Тим більше, що з цього приводу у науковців немає одностайності та ведуться постійні спори. Варто зазначити і те, що це проблемне запитання обумовлюється також тим, що ч. 2 ст. 13 КК України прямо відносить до незакінченого злочину лише готування до злочину та замах на злочин.
Отже, вищенаведені аспекти зумовлюють потребу розглянути цей проблемний інститут в цілому, проаналізувати його поняття, ознаки та подати власне бачення компромісного вирішення поставленої проблеми.
Досліджуючи інститут добровільної відмови від доведення злочину до кінця, необхідно наголосити, що йому з кінця ХІХ ст. приділялась стабільна та значна увага.
У кримінально-правовій літературі дорадянського, радянського і сучасного періодів є доволі значна кількість наукових праць та досліджень, в яких приділялась увага тим чи іншим проблемам досліджуваної тематики. Зокрема, аналізувалось поняття добровільної відмови, її умови, мотиви, особливості її відмежування від вимушеної.
Вагомий внесок в дослідження інституту добровільної відмови зробили такі відомі та знані науковці, як Н.Н. Афанасьєв, М.М. Ахмедова, М.Д. Дурманов, Д.Є. Дядько, С. Дьяков, А.Ф. Зелінський, В.Д. Іванов, В.Ф. Караулов, А.П. Козлов, Н.Ф. Кузнєцова, Н.В. Лясс, К.А. Панько, А.Д. Сафронов, А.А. Тер-Акопов, Ю. Юшков та ін.
У той самий час слід відмітити, що на сьогодні зазначена проблематика не має уже такої популярності, хоча на рівні підручників із кримінального права вона неодноразово піднімається. Однак, це не означає, що необхідність вивчати та удосконалювати інститут добровільної відмови відпала, навпаки, існуючі нині розбіжності та суперечки вимагають подальшого вивчення та аналізу цієї проблематики.
Основна мета цієї роботи полягає у спробі: 1) проаналізувати різні підходи щодо цієї проблематики, знайти компромісне вирішення спірних питань вищезазначеної проблеми; 2) на основі проведеного дослідження сформулювати власне поняття добровільної відмови від доведення злочину до кінця; 3) охарактеризувати думки провідних науковців щодо ознак (умов), за наявності яких відмова набирає статусу добровільної, подати власне бачення цієї проблематики; 4) провести теоретичний аналіз виокремлення добровільної відмови як різновиду незакінченого злочину та навести аргументи доцільності такого підходу; 5) внести пропозиції щодо відповідних змін до Кримінального кодексу України.
Розпочинаючи аналіз вищезазначеного інституту Загальної частини кримінального права, потрібно вказати, що з'ясуванню підлягають, насамперед: 1) поняття добровільної відмови від вчинення злочину; 2) умови (ознаки) такої відмови; 3) доцільність та необхідність віднесення цього інституту до видів незакінченого злочину.
Законодавче закріплення інституту добровільної відмови від вчинення злочину - це один із яскравих проявів гуманізму держави в особі її компетентних органів щодо реалізації державної політики в сфері боротьби із злочинністю. Тому, на думку М.І. Мельника, М.І. Хавронюка [2, с. 61], основне призначення добровільної відмови від доведення злочину до кінця полягає у попередженні і припиненні злочинів шляхом стимулювання відповідної поведінки, яка описана в ст. 17 КК України.
Соціальна сутність добровільної відмови полягає в тому, що особа розпочинає вчинення злочину, але в силу тих чи інших причин припиняє злочинну поведінку за власним бажанням, у зв'язку з чим злочинний результат не настає. Це свідчить про цілковиту (інколи часткову) втрату особою суспільної небезпечності.
В теорії кримінального права запропоновані різні поняття добровільної відмови від вчинення злочину. Деякі автори називають її добровільно припиненим замахом [5, с. 93; 6, с. 433]. Однак, такий підхід є не зовсім вірним, оскільки замах на злочин переривається всупереч бажанню винного, а добровільна відмова - саме за ініціативою винної особи. Н.В. Лясс [7, с. 7] зазначає, щодобровільна відмова - це остаточна відмова особи від продовження і доведення до кінця задуманого нею злочину при усвідомленні об'єктивної можливості продовження розпочатої злочинної діяльності. Така дефініція певною мірою заслуговує на увагу, оскільки тут відображена основна сутність добровільної відмови. Єдине, що не охоплюється цим поняттям, - це те, що особа за власною ініціативою припиняє злочинне посягання.
Як стверджує А.А. Піонтковський [8, с. 520] добровільна відмова - це відмова від доведення розпочатої злочинної діяльності до кінця при усвідомленні фактичної можливості її доведення. Однак, у цьому визначенні, як і в попередньому, немає вказівки на причину припинення такого діяння.
У статті 17 Кримінального кодексу України закріплено, що добровільна відмова - це остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
Однак і в такому, на перший погляд, вдалому понятті А.П. Коз лов [3, с. 311] вбачає неточність. Зокрема, він вважає, що недоцільно вживати таке словосполучення як "припинення за власною волею", оскільки термін припинення означає - перестати що-небудь робити, а тому він звернений до самої особи, до її власної волі. Сам же він характеризує добровільну відмову як припинену злочинну діяльність на будь-якій стадії її розвитку, крім настання суспільно небезпечного результату, при наявності об'єктивної можливості доведення злочину до кінця.
Проаналізувавши різні позиції, точки зору щодо поняття добровільної відмови, потрібно вказати, що кожна із них має сенс, кожна відображає певною мірою суть цього інституту, однак жодна
Loading...

 
 

Цікаве