WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна служба і корупція - Реферат

Державна служба і корупція - Реферат

Протидія корупції не може бути зведеною тільки до процесу прийняття законів. Головне полягає у спонуканні системи до праці, спрямовуючи поведінку людей у позитивний бік.
Досить часто сьогодні лунають пропозиції щодо покарання головних винуватців у наявній ситуації. Дехто стверджує, що процес реформ має стати більш рішучим або спрямованим на зміну системи, а не таким, що "озирається на минуле" і карає "старих" порушників. Щоб покарати головних винуватців, має існувати керівництво, здатне до значних реформ, а механізми примушування повинні бути дійовими і владними. Перевага орієнтації на майбутнє, а не на минуле полягає у мінімальній опозиції. Особи, які вже встигли злочинним шляхом збагатитися (і хто часто перебуватиме усередині могутньої "еліти") антикорупційну програму не розглядатимуть за пряму особисту загрозу. Необхідно, щоб антикорупційна програма знаходила підтримку у вищих політичних колах дієво, а не у гаслах.
У багатьох дослідженнях причин адміністративної корупції наголошується на живучості традиційних цінностей та звичаїв, що суперечать запитам сучасної бюрократії. У бюрократів існує два набори цінностей. Хоч вони й виховані в межах сучасних організацій, в душі, однак, є прибічниками традиційних норм. Сила традиції виявляється надто потужною: якщо навіть бюрократ визнає традиційні цінності потужного суспільства, він постійно змушений ними поступатися. Наприклад, щоб уникнути звинувачень у невдячності, політики й вищі державні чиновники повинні оточувати себе своїми земляками, а також найближчими родичами, добирати для себе на роботу працівників не за професійними якостями, а за показниками особистої відданості чиновнику. Зазначена ситуація викликає у деяких державних чиновників труднощі щодо пристосування до деперсоніфікованих, не заснованих на особистих інтересах, правових вимог сучасної демократії. Якщо ситуація "нагорі" турбує державних чиновників, звичайна людина повинна відчувати збентеження й хвилювання.
З урахуванням наведеного, можливим вбачається здійснення таких заходів:
1. Розробка наведеного процесу ухвалення рішень таким чином, щоб до цього не залучати тих державних службовців, які можуть опинитися під тиском своєї сім'ї або клану.
2. Широке оприлюднення згаданих вказівок, підкреслюючи той чинник, що державні чиновники перебувають у певних межах і не можуть діяти на власний розсуд.
3. Введення ефективної системи підвищення кваліфікації державних службовців всіх рівнів разом із формуванням і розповсюдженням чітко визначених етичних норм та правил поведінки.
4. Посилення (або запровадження) адміністративних заходів, що забезпечать відповідальність керівників усіх рівнів за існування корупції у межах їх компетенції.
Багато заходів, здійснених в ході реформи державної служби, також можуть дати позитивний ефект для стримування корупції. Це і відміна непотрібних процедур і ліцензій, численних узгоджень, спрощення податкової системи, створення робочих місць, за які люди трималися б і цінували їх, а не ризикували втратити через хабарництво. Ось лише деякі приклади реформ, спрямованих на більш якісне надання послуг, які також зменшують масштаби корупції. Контроль майна й доходів вищих державних чиновників чітко спрямовано на досягнення підзвітності та покликано протидіяти корупції.
Періодичне надання посадовими особами декларацій про доходи, майно й борги є одним із основних інструментів збереження "чистоти" на державній службі. Хоча, звичайно, оприлюднення майна і доходів не буде чітко виконуватися тими, хто бере хабарі, проте змусить їх зафіксувати своє фінансове становище і створить основу для можливого подальшого судового розслідування. Зазначене переконає громадськість, наприклад, у тому, що будь-яке неоприлюднене майно і кошти можна вважати за такі, що придбані незаконним шляхом.
При цьому слід враховувати, що контроль може виявитися наполегливим і втручатися в особисте життя людини, особливо, якщо він поширюється на близьких членів сімей державних службовців.
Але, з огляду на зазначену обставину, виникає низка питань:
1. Для кого оприлюднювати?
2. Що оприлюднювати?
3. Наскільки повно необхідно охоплювати членів сім'ї?
4. Як часто варто це проводити?
5. Який доступ повинні мати засоби масової інформації й члени суспільства до цих декларацій?
6. Якщо торкнутися ієрархічних сходів посад державних службовців, з якого рівня вони повинні брати участь у цьому процесі?
7. Яким має бути порядок перевірки даних, зазначених у деклараціях, і реального стану?
На жодне з цих питань немає до сьогодні простої відповіді.
Делікатність процесу полягає не стільки в тому, щоб визначити критерії майна й чиновників, які повинні подавати декларації, а скоріше, - уточнити масштаб доступу суспільства до таких декларацій. Показовою має бути вся необхідна для досягнення громадського спокою інформація, а не те, що бажають, або не бажають оприлюднювати найактивніші опоненти.
Потрібно розуміти, що за відсутності ефективних каналів зв'язку між тими, хто захищає закони і тими, хто виконує бюрократичну роботу, перші будуть неспроможними ефективно виконувати свої обов'язки, а останні - незадоволеними, позбавленими мотивації та безсилими протидіяти корупції. Необхідно розробити такі процедури, щоб скарги, які викликають довіру, могли доводитися до відома ірозслідуватися, а скаржники не наражали на небезпеку своєї кар'єри або, власне, себе на ризик розплати в майбутньому.
Процедуру роботи зі скаргами щодо негативної поведінки керівництва необхідно переглянути, створивши механізм, за допомогою якого державні службовці могли б повідомляти про підозрілі випадки корупції або неналежну поведінку без ризику розплати або перешкод для своєї кар'єри; необхідно, щоб вони могли забезпечити незалежну оцінку скарг, щоб громадяни могли діяти відповідно до принципів рівності й природної справедливості. Процедура оскарження також має забезпечувати відповідні дії для таких категорій осіб:
1. Простих людей, які зазнали збитків в результаті рішення, що стосувалося їх особисто, і які вважають себе жертвами корупції (у крайньому разі), або неналежного керівництва.
2. Державних службовців, які вважають, що начальник є корумпованим, проте у них не вистачає сміливості відкрито подати скаргу у середині організації.
Поки державні службовці, які знають про серйозні порушення у бюрократичному апараті, не заявлять про це, малоймовірно, що їх начальники дізнаються про них до моменту заподіяння значної шкоди.
Існує ряд основних перешкод, що заважають оприлюдненню інформації:
перша - стосується молодшого персоналу, який звітує стосовно своїх керівників. Простий службовець повинен бути впевненим, що вжиття певних дій в його інтересах, навіть якщо це на деякий час викличе у підрозділі збентеження. І, звичайно, немає сенсу доповідати про факти корупції керівництву, якщо воно само є корумпованим і може закрити звичайні канали зв'язку, щоб помститися, якщо звинувачення не підтвердилося;
друга - відноситься до самої природи доносу про корупцію. Багато державних службовців не доповідають стосовно друзів і колег, хоча зустрічаються випадки, коли сумлінні працівники можуть послужитися роботодавцю, учинивши саме у такий спосіб. У такому разі для повідомлення про факти корупції можна використовувати телефони "довіри", що забезпечить захист особи інформатора та його анонімність;
третя - полягає в тому, що жодна організація не буде задоволена скандалом. Інстинкт бажання "не виносити сміття з хати" є настільки загальнолюдським, наскільки і непродуктивним. Вищі начальники й керівники повинні заохочувати факти викриття корупції та боротьби з нею (навіть при тимчасовому скандальному становищі), і, можливо, за необхідності надавати таким діям позитивної моральної забарвленості. Пряме протистояння скандалу у сфері своєї особистої відповідальності потребує хоробрості й виваженості дій.
Чітко налагоджений механізм інформування є надзвичайно важливим для розвитку й підтримки системи порядності й чесності в державній службі. Для дійсного використання такої системи необхідно виробити поняття "жертв корупції", щоб потенційні скаржники вбачали позитивний аспект у наданні скарг, а не просто брали реванш.
Зазначена система має захищати невинних від зловмисних і частих помилкових звинувачень, що легко висуваються підлеглими, здатними вчинити так через образи або неповне володіння ситуацією. Тому дуже важливим є проведення тонкої межі між підтримкою громадських інтересів, захистом інформаторів від переслідувань, а також правами й конфіденційністю приватних осіб.
Loading...

 
 

Цікаве