WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Оцінка ефективності взаємодії органів досудового слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ про злочини, вчинені організованими групами - Реферат

Оцінка ефективності взаємодії органів досудового слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ про злочини, вчинені організованими групами - Реферат


Реферат
на тему:
Оцінка ефективності взаємодії органів досудового слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ про злочини, вчинені організованими групами
Повнота, об'єктивність і всебічність розслідування кримінальних справ, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, ефективність профілактичної функції досудового слідства за сучасних умов багато в чому зумовлені правильною координацією та чіткою взаємодією органів досудового слідства1 з органами дізнання, особливо тими, для яких ця функція є закономірним продовженням покладених на них оперативно-розшукових функцій2. Процесуально і тактично правильно організована взаємодія дозволяє об'єднати і на цій основі більш ефективно використовувати їх кримінально-процесуальні та оперативно-розшукові можливості для вирішення завдань кримінального судочинства, особливо у сфері боротьби з організованою злочинністю.
Але як в теорії, так і на практиці існує проблема оцінки ефективності взаємодії органів досудового слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ. На жаль, окремо вона майже не досліджувалася, а наявні напрацювання з цієї проблематики розпорошені в літературі з кримінального процесу, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності і т. ін. [1-5].
Безумовно, розробити складові оцінки ефективності взаємодії органів досудового слідства та дізнання через низку причин вкрай складно. Найбільш вагома з них - особливий характер їх діяльності, яку не можна обліковувати чи нормувати. Необхідно зважати і на те, що пошук істини при розслідуванні кримінальної справи вимагає ніде не фіксованої розумової, творчої діяльності, яка неоднакова за інтенсивністю, глибиною і затраченим часом [6]. У зв'язку з цим А.Б. Соловйов, М. Токарєва та деякі інші науковці вважають, що з урахуванням сучасного рівня розвитку науки вирішення цієї проблеми навряд чи має під собою реальний ґрунт [4, с. 39-40]. Частково погоджуючись з викладеною точкою зору, ми все-таки вважаємо, що, змінивши підхід і відійшовши від виключно формалізованих, кількісних складових оцінки, ми маємо можливість намітити деякі підходи до вирішення цієї проблеми.
Безумовно, взаємодія слідчого з органами дізнання - це процесуаль ний інститут, бо взаємовідносини, які виникають між учасниками розслідування, регулюються перш за все нормами кримінально-процесуального права. З цієї позиції в теорії розрізняють два види взаємодії:
- на етапі розкриття злочину, коли орган дізнання у справі, яка знаходиться в провадженні у слідчого, зобов'язаний проводити оперативно-розшукові заходи з метою встановлення особи злочинця (злочинців), незалежно від того, дано йому стосовно цього будь-яке доручення слідчим, чи ні (ч. 3 ст. 104 КПК України);
- після встановлення особи злочинця (злочинців), коли обов'язок проводити слідчі, розшукові або оперативно-розшукові дії у справі виникає в органу дізнання лише на підставі доручення слідчого (ч. 3 ст. 66, ч. 4 ст. 104 та ч. 3 ст. 114 КПК України).
Взаємодія слідчого з органами дізнання при розслідуванні кримінальних справ є також предметом криміналістики. Криміна лістичний підхід до цієї проблеми полягає у розробці рекомендацій щодо того, які із специфічних для розслідування того чи іншого виду злочинів завдань доцільно вирішувати спільними зусиллями слідчого і органу дізнання і як краще "розподілити ролі" між взаємодіючими органами.
Має право на існування і такий підхід, при якому органи досудового слідства та дізнання, які взаємодіють при розслідуванні кримінальних справ, розглядаються як тимчасова організація зі своєю структурою, створена для досягнення спільної мети.
Перевага такого підходу в тому, що у цьому випадку з'являється можливість використання для удосконалення взаємодії та визначення складових оцінки її ефективності досягнень і рекомендацій науки про організацію й управління, а також положень методології системного підходу. Останнє дозволяє розглядати відносно самостійні об'єкти дослідження при існуванні між ними визначеного взаємозв'язку як єдиний цілісний об'єкт. Тут його елементи виступають у ролі підсистем як елемент системи більш високого рівня.
Ієрархічний порядок системних об'єктів - одне із фундаментальних понять системної методології. Стосовно такого об'єкта дослідження соціального життя, як організація, яка становить "систему діяльності двох і більше осіб, що свідомо координується" [7, с. 384], викладене передбачає необхідність розмежування в ньому, з одного боку, його підсистем, в ролі яких виступають окремі види діяльності учасників організації, а, з іншого, - його підцілей, тобто тих "найближчих" завдань, які ставлять перед собою учасники спільної діяльності на шляху до досягнення загальної (інтегрованої) мети всієї організації. Обов'язковою умовою існування будь-якої організаційної системи є управління, під яким розуміється цілеспрямований вплив, який утримує систему в заданих параметрах. Ця функція здійснюється суб'єктом управління.
Зрозуміло, що сам по собі системний метод не в змозі вирішити ту чи іншу спеціальну проблему, якщо її дослідження проводити у відриві від конкретних галузей знань, до яких вона належить. Комплексне ж уявлення про проблему, яке дає системний підхід, дозволяє побачити її внутрішню структуру, виділити в ній вузлові моменти, акцентувати увагу на тих аспектах, від яких залежить її вирішення на підставі відповідних спеціальних галузей знань. Що стосується проблеми, яка розглядається, такими галузями є наука кримінального процесу та криміналістика. Але їх "внутрішніх ресурсів" для вирішення проблеми на сучасному рівні вже недостатньо. Поповненню цих ресурсів можуть сприяти, на наш погляд, міждисциплінарні дослідження, тобто використання в юридичній проблематиці поряд з традиційним для неї науковим апаратом досягнень теорії організації та управління з існуючою в її основі системною методологією.
З метою доведення переваг системного підходу, свого часу запропонованого Ф.Ю. Бердичівським [8, с. 106-110], розглянемо взаємодію слідчого з органами дізнання при традиційному, тобто "несистемному" підході до неї. Основними ознаками, які характеризують таку взаємодію, є:
- самостійність діяльності кожного із взаємодіючих органів;
- спільна мета, яку вони намагаються досягти, - розкриття злочину [9, с. 103-106].
Інакше виглядає організація взаємодії органів досудового слідства та дізнання при системному підході, відповідно до якого ефективність системи взаємодії органів досудового слідства і дізнання насамперед залежить від змісту функцій, які покладаються на слідчого і співробітників органу дізнання у межах підсистем, що взаємодіють, визначення підцілей кожного органу на шляху досягнення спільної мети системи, а також визначення суб'єкта управління всією системою. Зупинимося на цих питаннях більш детально.
Зрозуміло, що не кожна взаємодія означає організацію. В межах організації обов'язково координуються різні види діяльності і лише за цієї умови результат спільноїдіяльності як ціле буде більше суми частин його, що є основним показником ефективності організацій.
Однак, ця важлива умова (за теорією управління) не завжди дотримується, і співробітники органів дізнання інколи виконують ті ж функції, що і слідчий, обмежуючись проведенням слідчих дій: допитують свідків, потерпілих, підозрюваних, проводять огляди, виїмки, обшуки і т. ін. Хибність такої практики полягає не тільки в тому, що слідчий без достатніх на то підстав може перекласти частину своїх функцій на орган дізнання, але і в тому, що така взаємодія не здібна дати нічого принципово нового функціям, з яких складається. Очевидно, що у мотострілецької частини, яка взаємодіє з артилеристами,
Loading...

 
 

Цікаве