WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: питання боротьби з організованою злочинністю - Реферат

Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: питання боротьби з організованою злочинністю - Реферат

вчиненні таких суспільно небезпечних діянь у цій сфері, які хоча й завдають великої шкоди відносинам у сфері господарської діяльності, але внаслідок прогалин у законодавстві не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.
До складу інших негативних факторів, що обумовлюють зазначені тенденції в динаміці злочинності у сфері господарської діяльності, належать:
а) втрата в цілому організуючого впливу держави на функціонування системи запобігання злочинності у нових соціально-економічних умовах ринкової трансформації суспільства, недоліки державного регулювання і управління системою запобігання злочинності у сфері господарської діяльності;
б) наявність у певних випадках кримінальних зв'язків між службовими особами суб'єктів господарської діяльності і службовими особами органів державної влади та управління;
в) недоліки чинного законодавства, яке не забезпечує повною мірою потреб перехідного періоду розвитку суспільства, характеризується значною множинністю нормативних актів і протиріччями між ними;
г) суттєві недоліки в роботі правоохоронних і контролюючих органів щодо протидії злочинності у сфері господарювання, недостатність профілактичного напряму діяльності;
д) недостатня наукова розробка актуальних проблем протидії злочинам у сфері господарської діяльності.
Кримінально-правова охорона господарської діяльності повинна здійснюватися із суворим додержанням вимог Конституції України, принципів і норм міжнародного права та вітчизняного законодавства, що передбачає відповідальність за вчинення злочинів у цій сфері, забезпеченням точної кваліфікації і призначення справедливого покарання відповідно до положень Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України і з урахуванням постанов Пленуму Верховного Суду України.
На Верховний Суд покладається надзвичайно важлива правова місія. Тому вкрай необхідно, щоб він мав засоби до виконання цієї місії повною мірою, упродовж розумного строку, як це встановлено ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини [12]. Чи є такі інструменти у розпорядженні Верховного Суду України? Аналіз діяльності цього, на нашу думку, дає суду підстави стверджувати, що набір їх недостатній, а ефективність наявних невисока. Хоча національне законодавство майже не визнає прецедентного значення судових рішень Верховного Суду України (виняток складають окремі положення пунктів ст. 111 Господарського процесуального кодексу України; далі - ГПК), їх вплив на правозастосовчу діяльність судів є значним.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону "Про судоустрій України" [15] Верховний Суд України розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації всі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами.
Ці положення зазначеного Закону поки що не набули належного розвитку в процесуальному законодавстві. Кримінальні справи у Верховному Суді розглядаються в касаційному порядку (ст. 385 КПК) і в порядку виключного провадження (ст. 40010 КПК), цивільні - в касаційному порядку (ст. 319 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК) і за винятковими обставинами (ст. 3474 ЦПК), господарські - в касаційному порядку (розд. ХІІ2 ГПК) і за нововиявленими обставинами (розд. ХIII ГПК), справи про адміністративні правопорушення - в порядку, передбаченому ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення (фактично в порядку нагляду).
Як найвищий орган у системі судів загальної юрисдикції Верховний Суд України здійснює правосуддя у цивільних і кримінальних справах, що були предметом розгляду суду першої та апеляційної інстанцій, а господарських - і касаційного. Судові рішення у цих справах набули чинності, а тому є обов'язковими для виконання. Практика засвідчує, що місцеві, апеляційні та Вищий господарський суди України в більшості справ забезпечують правильне застосування матеріального і процесуального закону. Достатньо сказати, що в І півріччі 2004 р. вироки щодо 96,2 % засуджених в апеляційному порядку не скасовувалися та не змінювалися; у цивільних справах цей показник становить 97,8 %, у господарських - 96,5 %.
Зміцненню авторитету судових рішень Верховного Суду України та їх прецедентного значення сприяло б закріплення такого їх статусу в Законі "Про судоустрій України" та в процесуальних кодексах. На нашу думку, таке значення повинні мати не всі рішення, а лише ті, які визнані Пленумом Верховного Суду загальнообов'язковими для судів при розгляді аналогічних правових ситуацій. Надання такого права саме Пленуму сприяло б вирішенню проблеми неоднакового застосування одних і тих же законів не тільки місцевими, апеляційними та вищими спеціалізованими судами, а й судовими палатами Верховного Суду України.
Суттєво впливає на застосування судами законодавства реалізація Верховним Судом права надавати судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 47 та п. 6 ч. 2 ст. 55 Закону "Про судоустрій України" [15].
Після прийняття Конституції та законів від 21 червня 2001 р. і 12 липня 2001 р. Верховний Суд прийняв 41 постанову у кримінальних, 16 - у цивільних справах і 7 - з організаційних питань судової діяльності. Ці постанови, прийняті після глибокого аналізу й узагальнення судової практики, містять роз'яснення щодо застосування нового законодавства з найбільш актуальних і складних категорій цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення, що дає судам можливість приймати самостійні та законні рішення щодо захисту прав і свобод людини та громадянина, виходячи з духу Конституції та прецедентної практики Європейського суду з прав людини.
Висновки та пропозиції щодо поліпшення кримінально-правової охорони і запобігання злочинам у сфері господарської діяльності.
1. Вважаємо за необхідне звернути увагу судів на те, що можливість настання кримінальної відповідальності за злочини, передбачені статтями 202-205, 222 Кримінального кодексу України (далі - КК) є додатковою гарантією діяльності держави у сфері правового регулювання економічнихвідносин і захисту конституційних прав осіб, які займаються господарською діяльністю, та засобом сприяння стабілізації національної економіки.
2. Суди під час розгляду справ про господарські злочини повинні ретельно з'ясовувати, в якому значенні у відповідних статтях КК вжиті терміни "господарська діяльність" і "підприємницька діяльність" та похідні від них - "суб'єкт господарської діяльності" і "суб'єкт підприємницької діяльності", "громадянин", "громадянин-підприємець" і "засновник", "власник" чи "службова особа" суб'єкта господарської або підприємницької діяльності тощо, оскільки від правильного розуміння значення цих термінів у конкретних статтях КК залежить вирішення питання щодо наявності чи відсутності ознак складу злочину.
При цьому треба мати на увазі, що господарська діяльність - це діяльність фізичних і юридичних осіб, пов'язана з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційна господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність). Підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, обов'язкові ознаки якої - безпосередність, систематичність її здійснення з метою отримання прибутку.
3. Частиною 1 статті 202 КК передбачено кримінальну відповідальність за такі порушення порядку зайняття господарською
Loading...

 
 

Цікаве