WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Боротьба з організованою злочинністю і корупцією: проблеми правового регулювання - Реферат

Боротьба з організованою злочинністю і корупцією: проблеми правового регулювання - Реферат


Реферат
на тему:
Боротьба з організованою злочинністю і корупцією: проблеми правового регулювання
Людство, яке пережило в ХХ столітті дві світові війни, загрозу ядерного апокаліпсиса, глобальні екологічні катастрофи, входить до нового тисячоліття, до ери глобалізації зі своїми старими соціальними хворобами, серед яких злочинність та пов'язані з нею тероризм, корупція й наркоманія є найбільш руйнівними. Саме ці явища - наслідок проблем минулого століття, таких як соціальна й економічна нерівність, політична, расова, економічна й релігійна нетерпимість. Чим більше взаємозалежним стає світ, тим він більше взаємовразливий [1, с. 5].
Глобалізація соціальних і економічних процесів породила й глобалізацію злочинності, зробила її транснаціональною, більш організованою і витонченою. Злочинні співтовариства набагато швидше, ніж державні системи різних країн, реагують на розвиток всіх типів комунікацій, на будь-які пом'якшення прикордонного контролю і полегшення пересування. У першу чергу, це відобразилося на незаконній міграції, торгівлі наркотиками, відмиванні "брудних" грошей. Щороку транснаціональні злочинні співтовариства незаконно вивозять більше 1 млн нелегальних мігрантів. Прибутки від цієї злочинної діяльності перевищують 3, 5 млрд дол. США.
Міжетнічні сутички після розпаду СРСР, війни в країнах Африки, Афганістані, Перській затоці та на Балканах, а також низький рівень життя в деяких країнах світу призвели до значного зростання кількості людських потоків, в тому числі й в Україну. Крім того, проведення повномасштабної військової антитерористичної операції в Афганістані створило передумови для гуманітарної катастрофи в цьому регіоні, що призводить до лавиноподібного потоку біженців з цієї країни до Середньої Азії, а з неї - в Росію та Україну. Так, за даними МВС України, якщо в 1991 році в поле зору правоохоронних органів потрапило 148 нелегальних мігрантів, то в 2000 р. їх було вже 24 тис., а тільки за 8 місяців 2001 р. на територію України незаконно проникли 16,5 тис. осіб.
Загальна вартість обсягу операцій в наркобізнесі за рік наприкінці 90-х років перевищувала 500 млрд дол. США. Понад 90 млрд дол. США, одержаних в результаті незаконного обігу наркотиків, "відмивається" і використовується як легальні інвестиції. А всього, за оцінками Міжнародного валютного фонду, в світі щороку "відмивається" понад 600 млрд дол. США, одержаних незаконним шляхом. Останнє десятиріччя ХХ століття довело, що проблема глобалізації злочинності не може бути вирішена в рамках обмежених національно-державних засобів та методів. Тому світове співтовариство постійно шукає організаційно-правові засоби протидії злочинності. Світове співтовариство у боротьбі зі злочинністю вже важко уявити без Інтерполу, який координує зусилля правоохоронних органів більше, як 180 країн. Останнім крупномасштабним заходом ХХ століття, який провела ООН 12-15 грудня 2000 р. у м. Палермо (Італія) стала політична конференція високого рівня для підписання Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, яку підписали 130 держав [1, с. 5-7].
Але, перш за все, величезну небезпеку представляє організована злочинність і корупція для національних інтересів кожної країни. Найбільш вразливими щодо організованої злочинності та корупції є ті з них, які знаходяться в стані реформ та інших соціально-економічних й політичних потрясінь. Особлива небезпека організованої злочинності та корупції проявляється в тому, що вони, переважно, посягають на цілий комплекс найбільш значимих соціальних цінностей, таких як життя і здоров'я людей, державна й приватна власність, нормальна діяльність фінансових, господарських, управлінських структур, органів правосуддя. Організована злочинність виходить за рамки традиційного кримінального бізнесу, вона намагається проникнути до життєво важливих сфер діяльності суспільства та держави - встановити контроль над фінансово-промисловими групами, окремими підприємствами, суб'єктами підприємницької діяльності, лобіює свої інтереси в законодавчих органах та органах державного управління [3, с. 4; 4, с. 3]. Тому активне організоване протистояння злочинності є однією з найактуальніших проблем усіх країн світу. А для молодої демократичної країни, якою є незалежна Україна, - це, без перебільшення, питання життя або смерті [5, с. 3]. Для протистояння цьому лиху задіяні значні сили правоохоронних органів України, в тому числі й спеціально створені відповідно до Закону України від 30 червня 1993 р. "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" - підрозділи СБ та МВС України по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю [6].
Однак, їх діяльність далеко не завжди задовольняє суспільство та державу [7]. Одну з причин цього вбачаємо у недостатній правовій регламентації деяких важливих питань діяльності цих підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Серед таких питань є нечіткість законодавчого визначення їх компетенції щодо порушення ними кримінальних справ та провадження дізнання, а також відсутність єдності поглядів науковців та практиків на цю важливу проблему [8; 9; 10; 11; 12; 13], не дивлячись на те, що Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" діє вже майже 10 років. Це викликає в практичній діяльності спеціальних підрозділів Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України як органів дізнання труднощі при їх вирішенні та заважає ефективній боротьбі з організованою злочинністю і корупцією.
На практиці постають питання, які потребують як наукового обґрунтування, так і законодавчого врегулювання: чи можуть порушувати спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України як органи дізнання кримінальні справи про злочини, що вчинені організованими групами, або пов'язані з корупцією, тобто віднесені ч. 5 ст. 12 до їх відання, але не підслідні слідчим цих відомств, а також провадити у таких кримінальних справах дізнання; які із злочинів, вчинених організованими угрупованнями відносяться до відання спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ, а які із них - до відання спеціальних підрозділів Служби безпеки України, чи серед цих підрозділів як органів дізнання не існує розмежування в їх компетенції?
Незважаючи на те, що, на перший погляд, сама ч. 5 ст. 12 вказаного Закону дає відповідь на ці запитання, однакова практика в Україні їх вирішення відсутня. Основною причиною є те, що ч. 5 ст. 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" не узгоджена з чинним Кримінально-процесуальним кодексом України, який відповідно до ст. 1 є єдиним законодавчим актом в Україні, що визначає порядок провадження у кримінальних справах. Таким чином, існують, на наш погляд, суттєві протиріччя між вказаними законодавчими актами. Це призвело до того, що на відомчому та міжвідомчому рівнях з цього приводу протягом усього часу існування законодавства про боротьбу з організованою злочинністюдавалися різні, а інколи й суперечливі вказівки та роз'яснення щодо застосування законодавчих норм, які визначають повноваження спеціальних підрозділів стосовно порушення ними кримінальних справ та проведення дізнання.
На сьогодні це вкрай важливе питання для ефективної боротьби з організованою злочинністю вирішується в кожному випадку і в кожному регіоні по-різному, виходячи з розсуду окремих посадових осіб, про що свідчать, наприклад, статистичні дані стосовно кримінальних справ, порушених спеціальними органами та підрозділами МВС і СБУ.
У практичній діяльності нерідко зустрічаються випадки, коли прокурори скасовують постанови спеціальних
Loading...

 
 

Цікаве