WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Приватизація громадянами земельних ділянок - Реферат

Приватизація громадянами земельних ділянок - Реферат

землі України.
Завдання земельної реформи полягає в перерозподілі земель з одночасною передачею її у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі їх раціонального використання і охорони.
Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом України у справах земельних ресурсів, обласними управліннями і районними відділами земельних ресурсів.
З метою створення умов для приватизації сільськогосподарських земель у 1992 році, поряд з державною, були введені колективна і приватна форми власності на землю.
Проведення земельної реформи ґрунтується на сукупності законодавчих і нормативно-правових актів та положень, що регулюють відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві, а також організаційно-правові процедуру та механізми реформування підприємств.
Визначальною серед них є Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року насамперед у частині гарантування права власності на землю і непорушності права приватної власності. Наприклад, у статті 14 Конституції зазначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У Статті 41 Конституції зазначено, що кожен мае право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. У цій же статті зазначено, що право приватної власності є непорушним. Поряд з тим встановлено, що використання власності не може погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.
Отже, першою ластівкою земельної реформи можна назвати постанову Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року. Цей документ визначав основні завдання земельної реформи саме як "перерозподіл земель з одночасним передаванням їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель". Наступним логічним кроком на шляху реформи став Земельний кодекс, який був чинний протягом десятиріччя. Цей документ ухвалено 13 березня 1992 року. Він був далеким від досконалості, проте ним намагалися врегулювати питання продажу приватизованих земельних часток. Однак із неабиякими застереженнями - наприклад, зазначалося, що "переважне право на купівлю мають співвласники", було введено заборону на продаж землі протягом шести років від моменту приватизації.
Проте, практично, норми на той час нового ЗК України ініціюювали і стимулювали проведення земельної реформи шляхом перерозподілу мо-нопольної державної земельної власності, розширення сфери приватної і колективної власності на землю, збільшення числа форм права землекористування юридичними особами і громадянами.
Потім світ побачив Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", яким уточнювалися терміни приватизації землі, водночас дозволялося продавати присадибні, дачні, гаражні ділянки та землю під будівництво.
Черговим кроком став указ Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи", виданий 10 листопада 1994 року.
Одним із сутнісних моментів, які законодавчо мали б обґрунтовувати процеси земельної приватизації, стало ухвалення відповідної статті в Конституції України. У ст. 14 Основного Закону України вказувалося, що "право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Наступним документом у контексті земельної реформи, який викликав пристрасне обговорення та дискусії, став президентський указ від 3 грудня 1999 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", який поставив на меті зрушити з місця це саме реформування земельних відносин "на засадах приватної власності". Реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно мало бути проведене шляхом "забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності".
Водночас практика проведення земельної реформи вже виявила серйозні прогалини у правовому забезпеченні принципу соціальної справедливості при розподілі земель між працівниками деяких державних, колективних сільських господарств та іншим верствами населення, зокрема тими, хто проживає у міський поселеннях і бажає придбати землю у власність для різний господарських потреб. Прийнята Верховною Радою України постанова про земельну реформу від 18 грудня 1990 р. (з наступними змінами і доповненнями) не забезпечила необхідних для проведення земельної реформи економічних, науково-технічних, методичних, організаційних і державно-правових гарантій. Не вирішила проблем і Концепція роздержавлення та приватизації підприємств, землі й житлового фонду, схвалена Верховною Радою України у частині приватизації землі на підставі земельних бонів.
Приватизація, або процес трансформації знеосібленої власності (державної чи колективної) у приватну, важливий для сільського господарства України в двох основних аспектах:
" для посилення індивідуальної або групової мотивації власників у ефективному використанні ресурсів;
" для утворення підприємств нового типу, орієнтованих на ринкові відносини.
Стимульована сьогодні земельним законодавством приватизація земель має бути орієнтована насамперед на реальну безоплатну передачу частини земельних ділянок низькорентабельних, економічно слабких сільськогосподарських підприємств з оперативним юридичним оформленням права колективної або приватної власності на ці ділянки відповідним юридичним і фізичним особам з метою збільшення виробни-цтва сільськогосподарської продукції на засадах асоціювання сільськогосподарських виробників, розвитку селянських (фермерських) господарств, різноманітних форм використання земель особистих підсобних господарств, присадибних ділянок, дач, садів.
У спеціальній, зокрема юридичній,літературі, серед практиків і на інших рівнях правової свідомості поширена думка, що земельна реформа передбачає тільки приватизацію земель. Проте, як випливає з Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), земельна реформа спрямована на перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну і колективну власність, надання у користування юридичним і фізичним особам з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання і охорони земель. В цьому плані земельна реформа розглядається як складова частина економічної реформи у зв'язку з переходом економіки України до ринкових відносин.
Станом на початок 2000 р. майже 6,1 млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких
Loading...

 
 

Цікаве