WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Бандитизм як кримінально-правове явище - Реферат

Бандитизм як кримінально-правове явище - Реферат


Реферат
на тему:
Бандитизм як кримінально-правове явище
Бандитизм є одним з найбільш поширених проявів організованої злочинності в Україні та у світі. Тому його детальне вивчення має важливе значення для всебічної та ефективної боротьби і попередження цього виду злочину, що набуває особливої значимості після прийняття нового Кримінального кодексу України, в якому закладено нові сучасні погляди на організовану злочинність і способи протистояння цьому явищу. Поняття "бандитизм" виникло досить давно. Ще В.І. Даль у першому виданні "Толкового словаря живого великорусского языка" у 1863-1866 р. дав визначення понять "банда" і "бандит": "Банда - толпа, шайка, ватага, артель, скоп, соглас, общество, братство или союз в дурном значении. Бандит - вор, дерзкий мошенник, грабитель, разбойник, подорожник, подорожная вольница" [1].
Однак, цей словник не дає визначення бандитизму як явища, що зумовлено правовою недослідженістю цього питання того часу. Сучасні ж тлумачні словники, керуючись науково-правовим досвідом кримінології, дають визначення цього слова. Наприклад, у "Новому словнику української мови" можна знайти таке тлумачення: "Бандитизм - злочинна діяльність озброєних банд, що чинять грабежі, розбої, вбивства" [2].
Своє перше законодавче закріплення даний вид злочину - бандитизм - отримав лише на початку XX ст. В "Уголовном уложении" Російської імперії, до якої за тих часів належала Україна, що затвердив цар Микола II 22 березня 1903 р., вже можна знайти перші не дуже чіткі спроби виділити групові озброєні напади в окремий вид злочину, або окрему кваліфікуючу ознаку [3]. Так, пункт 6 статті 454 зазначеного документа передбачає таку кваліфікуючу ознаку вбивства, як вчинення його "шайкою", за яку того часу розуміли саме озброєну групу злочинців. Аналогічна кваліфікуюча ознака існувала й по відношенню до кваліфікації розбою і вимагательства (відповідно, п. 6 ст. 589 та п. 4 ст. 590). Проте конкретних визначень поняття "бандитизм" та пов'язаних з ним понять зазначений вище документ не містив. Вперше в українському законодавстві це поняття з'являється у Кримінальному кодексі УРСР, затвердженому Постановою ВЦВК від 23 серпня 1922 р. [4]. У підглаві II - Про злочини проти порядку управління - глави I - Державні злочини - містилася ст. 76 (ця стаття, як і решта статей цього Кодексу, не мала конкретної назви), що передбачала настання відповідальності за організацію й участь у бандах (озброєних шайках) в розбійних нападах, пограбуваннях, нальотах, що ними організовувалися, на радянські приватні установи і окремих громадян, за зупинку потягів і зруйнування залізничних шляхів, незважаючи на ту обставину, чи супроводжувалися напади вбивствами та пограбуваннями, чи не супроводжувалися, а також за пособництво бандам та приховування банд і окремих їх учасників, так само як і приховування добутого (злочинним шляхом майна)* та слідів злочину. Таким чином, зазначена стаття закріпила визначення поняття банди як озброєної шайки, тобто групи осіб. Крім цього, вже одночасно з цим стаття визначила організацію та участь у банді як окремий закінчений склад злочину.
Нова редакція Кримінального кодексу, який прийнято 8 червня 1927 р. і який набув чинності 1 липня 1927 р. [5], вносила суттєві зміни в диспозицію та санкцію статті по відношенню бандитизму. Цю статтю з 56 (17) було розташовано в розділі "А" (Особливо для Союзу РСР небезпечні злочини проти порядку управління) глави 2 цього Кодексу, що мала загальну назву Злочини проти порядку управління. Зміст цієї статті, порівняно з аналогічною статтею Кримінального кодексу УРСР 1922 р., було звужено і дещо конкретизовано. Зокрема, її диспозиція встановлювала відповідальність за організацію озброєних банд та участь у них і в нападах, що ними організуються, на радянські та приватні установи чи окремих громадян, зупинку потягів та руйнування залізничних шляхів чи інших засобів сполучення або зв'язку. Як бачимо, законодавці вже не мали необхідності вживати такі тлумачення поняття "банда", як озброєна шайка. Зайвим також виявилася необхідність виділення в окрему частину статті такого виду співучасті, як пособництво діяльності банди чи окремим її членам.
У такому вигляді нормативно-правове регулювання бандитизму існувало до 1961 року. 28 грудня 1960 р. Постановою ІV сесії Верховної Ради УРСР п'ятого скликання був затверджений новий Кримінальний кодекс УРСР, який набув чинності 1 квітня 1961 року [6]. У статті 69 зазначеного Кодексу законодавчо визначався бандитизм у тому значенні, яким сучасна кримінологічна наука оперує і сьогодні. А саме: було визначено, що бандитизмом є організація озброєних банд з метою нападу на державні, громадські установи або підприємства або на окремих осіб, а також участь в таких бандах та у вчинюваних ними нападах. З часом це визначення було відредаговане відповідно до змін у суспільстві, й редакція "…державні, громадські установи або підприємства…" була замінена на "…підприємства, установи, організації…". Це було пов'язане з процесами переходу України до ринкової економіки. Проте, це у жодному разі не вплинуло на кримінально-правові та кримінологічні ознаки бандитизму. В такому розумінні визначення поняття "бандитизм" перейшло до сучасного Кримінального кодексу України, який було прийнято Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. [7] і який набув чинності з 1 вересня 2001 р. Але, незважаючи на абсолютну ідентичність правового формулювання ст. 257 КК України 2001 р. і ст. 69 КК України 1961 р., їх зміст сприймається певним чином по-різному. Основною причиною цього є те, що крім ст. 257 - Бандитизм -новий Кримінальний кодекс України містить декілька інших об'єктивно схожих за своїм кримінально-правовим змістом статей, що також регулюють питання відповідальності за створення і участь у визначених організаціях, групах, формуваннях. Це призводить до конкретизації змісту статті стосовно регулювання бандитизму, більш чіткого відокремлення бандитських нападів з сукупності подібних до них злочинів таких, як п. 4 ст. 258 - Створення терористичної групи, ст. 255 - Створення злочинної організації, ст. 260 - Створення не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань.
Однак, хоча у кримінальному законодавстві України наявне чітке визначення бандитизму, це не означає, що воно є достатньо простим для практичного сприйняття. Навпаки, з кримінально-правової точки зору, кваліфікаційний склад бандитизму характеризується великою неоднозначністю. Якщо, на перший погляд, з такими складовими цього злочину як суб'єкт (осудна фізична особа віком понад чотирнадцять років), суб'єктивна сторона (лише прямий умисел), об'єкт (громадська безпека) все є відносно зрозумілим, то об'єктивна сторона злочину виявляється набагато складнішою. Насамперед, виникають питання стосовно моменту, з якого злочин можна вважати закінченим. Наприклад, у разі з процесом організації банди теоретично можуть бути запропоновані два варіанти вирішення цього питання:
а) достатньою підставою для притягнення такогоорганізатора до кримінальної відповідальності за ознаками ст. 257 КК України - Бандитизм - слід вважати будь-яку фактичну дію (підбір кандидатур майбутніх членів банди, акумуляція грошових коштів, розробка ієрархічної структури банди, розробка внутрішнього "кодексу честі" і т. ін.);
б) достатніми підставами для притягнення слід вважати тільки ті реальні дії, які фактично призвели до організації банди.
До речі, саме такою є офіційна позиція Верховного Суду Російської Федерації. [8] А якщо зазначені дії не призвели до організації банди, то такі дії потрібно кваліфікувати як замах на бандитизм або взагалі не можна вважати злочинними (якщо тільки вони не містять у собі складу іншого злочину). Це питання викликало різні точки зору ще за радянських часів. Так, С.В. Дьяков у своїй книзі "Відповідальність за державні злочини" у 1988 р. відстоював іншу точку зору: на його думку, законодавець, ураховуючи підвищену небезпеку бандитизму, визначив діяння
Loading...

 
 

Цікаве