WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державне управління - Реферат

Державне управління - Реферат

- для підготовки нового порядку управління і управління державним майном .
Державна (імператорська) рада, створена ще Катериною ІІ, 30 березня 1801 р., була замінена на постійний заклад, який дістав назву "Непременный совет", і був зорієнтований на розгляд і обговорення загальнодержавних справ та підготовку проектів постанов. Ця рада складалася з 12 вищих царських сановників, які не поділялися за департаментом.
Наступним кроком реформування була реорганізація петровських колегій, які вже при Катерині втратили свій первісний характер. Маніфестом 8 вересня 1802 р. вони були перетворені на вісім міністерств: іноземних справ, військово-сухопутних сил, морських сил, внутрішніх справ, фінансів, юстиції, комерції і освіти. Як вищий орган виконавчої влади для розгляду найважливіших питань був заснований комітет міністрів. Попередні петровські колегії були підпорядковані міністерствам, або ввійшли до їх складу як департаменти. Головною відмінністю нових органів центрального управління стала їх персональна влада та відповідальність: кожне відомство управлялося міністром (замість попереднього колегіального управління), кожен міністр був звітний перед Сенатом та імператором. Таким чином, у Росії була введена міністерська система управління, яка на той час вже існувала в Європі. Загальну координацію роботи виконавчих органів влади з цього часу здійснював комітет міністрів, де головував імператор. Всі рішення комітету міністрів затверджував імператор.
Керівник департаменту внутрішніх справ М. Сперанський в 1809 р. вніс царю Олександру І пропозиції щодо загального реформування державного управління в Росії. Перш за все насамперед в плані висувалася ідея зрівняння різних верств населення та пропонувався новий устрій державного управління.
Управління, за пропозиціями Сперанського, мало складатися з закладів трьох видів: законодавчих, виконавчих та судових. Усі ці заклади зверху донизу, від сільської волості до вищих органів влади, повинні були мати земський виборний характер. На вершині цієї адміністративної піраміди мали стояти три найвищі установи: законодавча - Державна дума, до складу якої повинні входити депутати від усіх верств населення країни; виконавча (міністерства, відповідальні перед Думою), та судова (Сенат). Діяльністю цих трьох вищих закладів мала відати Державна Рада, впорядкована на зразок англійської, що повинна складатися з представників аристократії. Ця аристократія мала гарантувати виконання законів у всіх галузях управління та охороняти інтереси народу.
Але загальна концепція реформ Сперанського за умов Російської імперії не могла бути реалізованою. Часткові перетворення, що були здійснені, належали до змін у центральному управлінні, надавши останньому більш стрункий вигляд.
Це була друга після Катерини ІІ спроба впровадити новий державний лад. Але остаточні демократичні реформи в Російській імперії так і не були своєчасно реалізовані, оскільки вони передбачали значне обмеження прав аристократичної верхівки на владу і викликали протидію з боку, передусім, найближчого імператорського оточення. Тільки під впливом революційних рухів 17 жовтня 1905 р. цар Микола ІІ був змушений підписати конституційний маніфест, згідно з яким були внесені зміни в державне управління в напрямку впровадження парламентаризму.
Нова редакція Основних державних законів 1906 р. (фактично конституції) законодавчо проголосила поділ влади між Думою та монархом. Права царя в законодавчій сфері було обмежено, але виконавча влада залишилась повністю в його підпорядкуванні. Це дало змогу при зовнішньому демократизмі залишити стару систему адміністративно-територіального управління з міцним каральним апаратом та необмеженою владою царських ставлеників - губернаторів.
Тому, незважаючи на реформування, за формою правління Російська імперія продовжувала залишатися самодержавною монархією. Поступово, до початку війни 1914 р., Державну думу було зведено до рівня дорадчого органу, а вся влада знову зосередилась в руках царського уряду.
У зв'язку з тим, що країна перебувала в стані війни, в 1915 р. в центрі і на місцях були сформовані військово-промислові комітети, які фактично перетворилися на ще одну ланку виконавчої влади, покликану забезпечити різноманітні потреби військ. Ще одним органом державної влади стали Особливі наради, які формувались за галузевою ознакою, здійснювали координацію і контроль за проходженням найбільш відповідальних військових замовлень. Оскільки в умовах війни значення військово-промислової індустрії зросло, буржуазію стали залучати до політичного життя країни, завдяки чому у владних структурах збільшилась кількість представників промислових кіл.
Отже, під впливом військових подій прискорився загальний процес зрощування фінансово-промислового капіталу з державним апаратом. Для посилення свого впливу на політичне і економічне життя країни буржуазія ефективно використовувала органи земського та міського самоврядування, де вона становила більшість.
В цілому управління в царській Росії, починаючи з часів Московського князівства, незважаючи на поодинокі зміни стосовно залучення громадян до розв'язання державних справ, тяжіло до жорсткої централізації. Абсолютна монархія, яка почала зароджуватись в часи правління Івана ІV, остаточно затвердилась Петром І і проіснувала фактично до лютневої революції 1917 р. Це означало, що цар та його бюрократичний апарат протягом кількох століть були повністю незалежними від впливу громадськості. Жорсткий централізм, всебічна регламентація діяльності персоналу, адміністративно-бюрократичний стиль керівництва, повновладдя урядових органів і безправність рядових громадян, відсутність належного контролю і відповідальності - всі ці риси характеризують державне управління в царській Росії, до складу якої входила і більша частина земель України.
Література
1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1997 р. - К., 1997.- 64 с.
2. Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 // Вісн. держ. служби. - 1995. - № 1. - С. 9-28.
3. Указ Президента України "Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців" від 30.05.1995 // Вісн. держ. служби. - 1995. - № 2. - С. 30-31.
4. Указ Президента України "Про державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи" від 7.07.1997 № 620-97 // Вісн. держ. служби. - 1997. - № 3. - С. 7-10.
5. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989. - 576 с.
6. Вебер М. Избранные произведения. - М., 1994. - 496 c.
7. Зіллер Жак. Політико-адмінистративні системи країн ЄС: Порівнял. аналіз. - К.: Основи, 1996. - 420 с.
8. Niedersachrisches Beamtengesets in der Neufassung und Bekanntmachung vom 11. Dezember 1985 - Gottingen, 1991.- 160 c.
9. Організаційно-правові аспекти державної служби Іспанії. На матеріалах збірників Генеральної дирекції міністерства державної службиІспанії за 1991-1992 рр.- К., 1993. - 78 с.
Loading...

 
 

Цікаве