WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Слугування ідеології - Реферат

Слугування ідеології - Реферат

латиноамериканських країн та країн арабського сходу. Незважаючи на те, що перша група країн сповідувала марксистсько-ленінську ідеологію, а друга нібито протилежну їй - фашистську, побудова системи влади, основні форми й засоби ії здійснення в цих країнах були дуже схожі: централізація влади, цілковита відсутність опозиції, авторитарний стиль правління партійних вождів тощо. У певному розумінні людство у ХХ ст. віддало данину захопленню примарою панування ідеї (класової, національної, релігійної, расової) та виробленої на ії засадах політики, що суперечило здоровому глузду, існуванню реальних соціально-економічних відносин у суспільстві. І далеко не завжди традиції демократії, проголошені права людини та успіхи економіки в тій чи іншій країні світу супроводжували просування тоталітарних ідеологічних доктрин до влади. Варто згадати, зокрема, досвід США часів макартизму. Феномен влади ідеології у ХХ ст. заслуговує на окрему увагу.
У СРСР, як вже згадувалося, ідеологізація державного управління й державної служби набула найбільшого поширення. Однак цей процес не можна розглядати лише як безпосередню експансію ідеології до державного управління, він є більш складним та інтегральним.
Радянська модель державного управління базувалась на ленінському тлумаченні марксизму як виключно ідеї диктатури пролетаріату, а не теорії подолання з допомогою соціальної революції нелюдських умов життя буржуазного суспільства. В. Ленін розглядав політичну владу як базову умову перетворення суспільства, а ії знаряддям - диктатуру пролетаріату, яка була узаконеним насильством меншості над більшістю. Однак це насильство мало не тільки військові або поліцейські форми, а здійснювалось, за словами Леніна, в усіх сферах життя суспільства - економічній, організаційній, освітній, виховній, науковій тощо. Таким чином, воно потребувало певного теоретико-ідеологічного забезпечення.
Сповідуючи на словах відданість матеріалізму, ленінські послідовники Маркса запропонували свій шлях побудови держави: "ідея (теорія) - ідеологія (засади мислення, принципи прийняття рішень) - влада (базова умова втілення теорії на практиці) - управління (приведення практики у відповідність з теорією).
Безумовно, що протягом 74 років існування ця система зазнала значних змін. На відміну від провідних буржуазних політичних партій Росії - октябристів та кадетів, а також інших соціал-демократичних партій, більшовики мала дуже незначні інтелектуальні ресурси. В березні 1917 р. із 23600 ії членів, у тому числі 8-10 тис. "золотого фонду партії" - професійних революціонерів, вищу освіту мало близько 200 чол. Після громадянської війни ситуація з освітою ще погіршилася - із 730 тис. членів РКП(б) 8 % взагалі були неписьменними, а решта мала церковно-приходську освіту [34]. Інтелектуальна частина партії розчинилася в цьому морі і була нездатна протистояти подальшій примітивізації теоретико-ідеологічних уявлень нової генерації партійців. Гасло "кожна кухарка може керувати державою" перетворюється на повсякденну практику.
Це позначилося на стані державного управління і якості складу державних службовців. Вже в перші тижні після Жовтневої революції перед більшовицькою владою постала проблема кадрового забезпечення управління і, не маючи власних сил, вона була змушена звернутися до послуг колишніх урядовців, які мали досвід і знання, але не сприймали нової ідеології. Буржуазним спеціалістам належала значна частина посад в органах державного та галузевого управління як консультантам, експертам, комерційним та технічним директорам, відповідальним працівникам до початку 30-х років. Вони отримували за це заробітну плату, яка у 10-12 разів була вищою ніж у робітника. Про ефективність їхньої праці свідчить швидке економічне зростання країни у роки НЕП, саме тоді, коли правляча партія під загрозою втрати влади змушена була тимчасово скасувати низку ідеологічних заборон у галузі економіки.
Водночас, відсутність базових професійних знань у радянських та партійних працівників більшовицький режим намагається замінити на партійно-політичну освіту. Спочатку це були політгуртки, потім курси для партійних та радянських працівників, наприкінці 30-х рр. створюються університети марксизму-ленінізму, радпартшколи, інші вищі навчальні заклади ідеологічної освіти. Наявність відповідного диплома стає обов'язковою умовою призначення на керівну посаду. Однак не тільки це визначало становище службовця. Під час переходу країни від відносного політичного плюралізму (в межах марксистської доктрини) та певної економічної свободи часів НЕП до тоталітаризму сталінського зразка, відданість провідній ідеології та вищому політичному керівництву стає головним чинником існування апарату.
На відміну від двох попередніх генерацій партійно-радянського апарату - 1917-30-х рр. та 30-40-х рр. - для третьої (50-60-х рр.) був більш характерним професіоналізм. Однак саме в цей час зароджується суперечність між ідеологією та практичним змістом життя. Нові явища в науці, техніці, соціальні проблеми, що з'явилися в результаті науково-технічної революції в світі, не вкладаються в прокрустове ложе догматизованого під час сталінського культу марксистсько-ленінського вчення. Ідеологія дедалі більше набуває характеру ритуалу, який треба виконувати, але в який не обов'язково вірити.
Прийняття у 1961 р. на ХХІІ з'їзді КПРС третьої програми партії було ілюстрацією саме такої суперечності. Закладені на 20 років вперед показники розвитку країни базувалися на уявленнях класичного марксизму середини минулого сторіччя і, безперечно, були недоречні в ХХ ст. Невиконання взятих зобов'язань перед народом - побудова в 1981 р. комуністичного суспільства - завдало нищівного удару авторитетові державної влади та ії ідеології.
Це спричинило фактичне перетворення четвертої генерації партійно-радянської еліти в 70-80-х рр. та її поступовий внутрішній відхід від офіційних ідеологічних забобонів.
Література
1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1997 р. - К., 1997.- 64 с.
2. Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 // Вісн. держ. служби. - 1995. - № 1. - С. 9-28.
3. Указ Президента України "Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців" від 30.05.1995 // Вісн. держ. служби. - 1995. - № 2. - С. 30-31.
4. Указ Президента України "Про державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи" від 7.07.1997 № 620-97 // Вісн. держ. служби. - 1997. - № 3. - С. 7-10.
5. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989. - 576 с.
6. Вебер М. Избранные произведения. - М., 1994. - 496 c.
7. Зіллер Жак. Політико-адмінистративні системи країн ЄС: Порівнял. аналіз. - К.: Основи, 1996. - 420 с.
8. Niedersachrisches Beamtengesets in der Neufassung und Bekanntmachung vom 11. Dezember 1985 - Gottingen, 1991.- 160 c.
9.Організаційно-правові аспекти державної служби Іспанії. На матеріалах збірників Генеральної дирекції міністерства державної служби Іспанії за 1991-1992 рр.- К., 1993. - 78 с.
Loading...

 
 

Цікаве