WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → На службі у держави - Реферат

На службі у держави - Реферат

монаршому дворі, а як служительдержави, відповідальний за свою діяльність не перед монархом, а перед певною державною суверенною владою. Іншим важливим фактором у розвитку державної служби стало запровадження поняття поділу влади, яке грунтується на ідеях Локка та Монтеск'є. Але докорінні зміни в державному управлінні завжди викликали протидію з боку посадових осіб, оскільки кожна з них мріє про посилення своєї влади в державному апараті та суспільстві в цілому при зменшенні підзвітності та підконтрольності. Це слід було враховувати при побудові загальної концепції державної служби.
Якщо зрушення на рівні центральної влади відбувалися через необхідність вдосконалити виконавчу систему, то зміни в структурі і функціях апарату на місцевому рівні були реакцією на зміни в соціальній та економічній сферах. Вони також були пов'язані з проблемами становища самих рядових державних службовців.
Надалі реорганізація державного апарату відбувалася здебільшого в таких трьох основних напрямках і стосувалася змін:
- в організаційній структурі державного управління;
- в умовах добору та призначення посадових осіб;
- у правовому статусі службовців.
Величезну кількість нових управлінських завдань, які постали перед буржуазними країнами, правлячі кола, звичайно, намагалися розв'язати, розширюючи існуючі відомства та створюючи нові додаткові установи. У результаті знову загострилась проблема доцільності збільшення апарату управління та коштів на його утримання, оскільки такі заходи вимагали додаткових фінансових витрат з державних бюджетів.
У кінці ХVІІІ - на початку ХІХ ст. значно зріс обсяг державної документації. Переписувались, а в подальшому друкувались не тільки ухвалені рішення, а й протоколи обговорень, під час яких вони ухвалювалися. Щоб забезпечити контроль за виконанням державних рішень, впроваджувалася система звітності, особливо у формуванні і здійсненні політичної та економічної стратегії. Поширення документації спричинило створення великої кількості нових документів (протоколи, листи та ін.), які підлягали реєстрації та архівізації. Нові вимоги до діловодства в державних установах потребували збільшення чисельності канцелярських службовців і одночасного посилення їхньої ролі в системі державного управління. До кандидатів на посади канцеляристів ставилися більш високі освітні та професійні умови.
Службовець вищого рівня, який був переважно вихідцем з аристократів, вже не міг самостійно здійснювати і контролювати ведення в підпорядкованій установі всієї документації та перевіряти виконання рішень. Для цього наймалися службовці нижчого рівня, але вони мали бути освіченими, придатними до роботи в структурі владних установ, відповідати встановленим вимогам. Такий підхід зумовив створення нового неполітичного персоналу в бюро, тобто канцеляристів. Незважаючи на начебто технічний характер роботи, канцеляристи досить швидко підняли свій статус у системі управління, оскільки від них значною мірою залежала якість оформлення та "проходження" документів.
На той час ще не існувало чіткого розмежування між вищими та нижчими державними службовцями. Тільки в ХVIII-ХІХ ст. була встановлена відмінність, яка регламентувалась категоріями посад, а надалі - й системою чиновницьких рангів. Розподіл за посадами стосувався здебільшого поділу функцій стосовно вироблення політичної стратегії та виконання рутинної канцелярської роботи. Такий поділ став у майбутньому основою створення і розвитку системи рангування в державній службі і підставою для організації службової кар'єри.
Загальна система кар'єри державних службовців у більшості країн розвивалася за двома основними принципами: поділ і просування службовців по рангах та поділ і просування по посадах. Після встановлення для працівників державного апарату Прусії у 1705 р. системи рангів вона стає найсуттєвішим показником при розгляді статусу держслужбовця та засобом організації його кар'єри, оскільки визнає його положення в суспільстві, майнове та соціальне становище.
Аналогічну систему градації чинів у царській Росії ввів Петро І. Табель про ранги - законодавчий акт Петра І від 24 січня 1722 р. - встановив бюрократичну ієрархію всіх посад та звань в армії, флоті та цивільному урядовому апараті. Цей указ з невеликими змінами діяв у Росії до Жовтневої революції 1917 р.
Введення табеля про ранги стало прогресивним заходом, який змінив порядок заміщення посад в армії і державному апараті. У службовій діяльності стали враховуватися якість роботи, особисті заслуги, здібності, досвід і т. ін. Однак при призначенні на державну службу "шляхетність" походження продовжувало мати велике значення. Табель про ранги сприяв зміцненню бюрократичного апарату чиновницько-дворянської монархії XVIII ст., але не змінив його поміщицько-дворянського характеру. Він лише допоміг оновленню панівного класу поміщиків-дворян шляхом припливу до управління державними справами свіжих сил з інших класів.
Усі посади в армії, військово-морському флоті і цивільному апараті згідно з табелем про ранги поділялись на 14 рангів (класів), починаючи з ХІV (нижчого) і закінчуючи І (вищим). Усі військові, військово-морські і цивільні чини призначалися на службу згідно з їх класом. Табель встановлював верховенство військових і військово-морських чинів перед цивільними. У XVIII ст. вже найнижчий ранг надавав царському чиновнику право особистого дворянства, а з VІІІ класу - спадкового.
Класичні підходи до просування по щаблях владної структури в більшості країн Європи, як уже зазначалося, розвивалися переважно за ранговою системою, але мали й певні особливості. В Прусії, Нідерландах та Англії в 1800-1840 рр. нормативних рис набули одночасно як рангова система, так і просування по посадах. У Франції застосовувалася тільки рангова система, однак основною підставою для кар'єри залишався патронаж, особливо в післянаполеонівську добу .
Як і очікувалося, з часом у системі державної служби була остаточно впроваджена середньовічна церковна концепція "єдності команди" зі своєю субординацією, чиношануванням. Переважна більшість відповідальних рішень на центральному і місцевому рівнях відпрацьовувалась і ухвалювалася колегіально. Такий підхід був визначений у всьому західному світі як гарант довгочасності, стабільності та надійності влади. Однак колегіальність під час ухвалення рішень одночасно породжувала і безвідповідальність. Тому поступово почали запроваджуватися так звані міністерські відомства, де один призначений або обраний службовець керував роботою всієї галузі або цілого відділу і повністю відповідав за доручений напрямок діяльності. Концепція міністерської відповідальності та самостійності службовця в ухваленні в межах персональної компетенції управлінського рішення була впроваджена на початку ХІХ ст. спочатку в Англії та Нідерландах, а потім і в інших країнах Європи .
Однак становлення і вдосконалення державної служби супроводжувалося і появою нових проблем, що негативно
Loading...

 
 

Цікаве