WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Влада аристократів - Реферат

Влада аристократів - Реферат

ставленик народу. Платон сформував класичні, справедливі і сьогодні поняття про три можливі види державного правління:
монархію як владу одної особи,
владу небагатьох,
владу більшості.
Залежно від закону кожен з цих видів поділяється ще на два підвиди: законну монархію - царську владу; протизаконну - тиранію; законну владу небагатьох - аристократію, незаконну - олігархію; демократія також може існувати за законами і без них, тоді йдеться про охлократію.
Ідеальною за Платоном, є держава, де правлять кращі і добропорядні. Залежно від майнового стану громадяни поділяються на декілька класів. До громадян не належать раби та чужоземці. Політичними правами наділяються тільки громадяни. На чолі ідеальної платонової держави стоять 37 правителів віком від 50 до 70 років, які обираються шляхом багатоступеневих виборів. Їх. При владі правителі можуть перебувати до 20 років, і їх основне завдання - стояти на сторожі законів. Значною владою наділяється Рада, що обирається у складі 360 осіб (по 90 представників від кожного класу).
Платон розглядає два види державного устрою: перший - де над усіма стоять правителі як носії необмеженої влади, другий - де і діяльність правителів регламентується законами в інтересах більшості громадян. Захист законів покладено на правосуддя, функції якого також виконують правителі із залученням представників громадян.
Арістотель, віддаючи перевагу ідеї рівності прав громадян на участь в управлінні державою, в розв'язанні державних справ, у своїх працях визнавав особливу роль управлінської еліти в досягненні загального добробуту країни. Він виділив добрі і погані способи правління. При добрих способах виключаються можливості використання правителями влади в приватних корисливих цілях, а сама державна влада (державні правителі) має служити всьому суспільству. Важливе значення надавав Арістотель також етиці як основі політики, яка має регулювати взаємовідносини між різними представниками суспільства. При цьому він наголошував, що для державних осіб існує потреба постійно дотримуватися справедливості у стосунках з громадянами полісу.
Отже, в Стародавній Греції під впливом вчень таких видатних осіб, як Солон, Піфагор, Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель тощо відбулось становлення філософії державної влади та визначення основних засад функціонування державних осіб. Незважаючи на тривалий час, що окремлює той історичний період від сучасності, праці старогрецьких філософів щодо засобів організації державної влади, місця і ролі особи в здійсненні влади, взаємовідносин влади і громадян, шляхів трансформування форм державного управління, залишаються актуальними і на сьогодні.
У ІІІ ст. до н.е. більша частина грецьких полісів опинилася під владою Македонії. Македонські царі Філіп ІІ та його син Олександр ІІІ підхопили популярну на той час серед греків ідею військового походу на Персію. З 342 по 334 р.р. до н.е. тривав славетний похід Олександра Македонського на Схід, у результаті якого була створена велика імперія від Дунаю до Інда, від Нубії до Середньої Азії. Ці події стали межею між класичним та еліністичним періодами в історії античності (Елінізм - період в історії Східного Середземномор'я і областей Азії та Африки, межують із ним з 338 р. по 30 р. до н.е.).
Після смерті Олександра Македонського в 323 р. до н.е. величезна держава розпалася на окремі царства. Для них характерним було органічне поєднання грецьких і східних форм господарювання, державного устрою, релігії та культури. Полісна ідеологія поступово змінюється на космополітичну ("космополітес" - громадянин світу). Розкидані по величезних територіях, еліни відчували себе вже громадянами не певного полісу, а всього еліністичного світу. Занепад давньої полісної демократії, розвиток монархічної форми правління, численні перевороти, періодичні війни, розорення, збагачення сприяли посиленню ідей індивідуалізму. Водночас поширювався фаталізм - віра в панування над людиною невідворотних сил долі. Згідно з фаталізмом занадто багато в житті людин залежало від випадковості, дії невідомих сил. Всі ці зміни в суспільному житті знайшли відображення в релігії, філософії, мистецтві .
У ІІ ст. до н.е. Греція стає провінцією Риму. Але "переможена перемогла переможця". Римляни захопилися елінською культурою. Жива, емоційна грецька міфологія збагатила суху, раціоналістичну міфологію римлян. На той час римляни були хороші солдати та полководці, організатори та адміністратори, законодавці та юристи. Практицизм римського характеру наклав свій відбиток і на організацію державної влади.
Історію Стародавнього Риму відповідно до форм правління поділяють на три загальні періоди :
царський (754-510 рр. до н.е.),
республіканський (509-28 рр. до н.е.),
імператорський (27 р. до н.е. - 476 р. н.е.) /18/.
У період Стародавнього Риму верховну державну владу в країні обіймав цар, який керував усіма державними справами: видавав закони, був головним суддею, призначав урядовців, укладав договори, завідував державним скарбом, проголошував війни. Від імені держави цар приносив жертви богам, проводив богослужіння, призначав жерців.
Але влада царя при зовнішньому абсолютизмі була частково обмеженою. Кожен новий царь для набуття загальнодержавного впливу та досягнення з громадянами мав дістати визнання та підтримку провідної верстви патриціїв. Влада грунтувалась на договорі з громадою, яку презентував сенат - рада старійшин з 300 членів - по 10 від кожної курії (регіону). Коли вмирав цар, державна влада тимчасово, до призначення нового, переходила до сенату .
Після повстання проти Тарквінія в 510 році до н.е. в Римі настали часи республіканського управління. Основними органами державного управління республікою стали сенат і народні збори. До компетенцій сенату належали: нагляд за державним майном і коштами, зовнішня політика, мобілізація до війська. У віданні народних зборів (коміції) перебувало законодавство, вибори магістратів (вищих державних посадових осіб) і деякою мірою судочинство. Магістрати (консули, цензори, претори, едили і квестори) працювали протягом року і були фактично представниками органів судової та виконавчої влади. На чолі держави стояли два консули, яких обирали народні збори. Консули мали такі самі повноваження, як і цар, але їх правління обмежувалося одним роком, тобто терміном обрання. На час війни замість консулів сенат з метою концентрації влади, особливо для управління військом, мігпризначити диктатора. Строк правління диктатора також був обмеженим, але вдвічі коротшим, ніж консулів .
Оскільки суспільство поділялось за родинною ознакою на два антагоністичні класи - патриціїв і плебеїв, останні постійно прагнули брати участь в управлінні країною, боролися за право впливу на державні справи, монополію на яке утримували аристократи-патриції. З часом плебеї здобули право створювати уряд трибунів народу. Трибуни народу зобов'язані захищати громадян від зловживань консулів та інших урядовців, вони мали право за карні провини судити вищих урядовців, навіть консулів. Водночас самі трибуни мали право недоторканності.
У 454 році до н.е. сенат Риму поставив питання про складання збірки законів, які до того часу були ще неписані. Це відповідальне завдання мала
Loading...

 
 

Цікаве