WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Влада аристократів - Реферат

Влада аристократів - Реферат

історичні корені виникнення держави криються в Стародавній Греції (Х ст до н.е.), Римській імперії (VІІ-ІV ст. до н.е.) . У цей період зароджуються органи державної влади й визначаються особи, що виконують державні функції. Починаючи з часів Стародавньої Греції, в управлінні країною панували монархічні правління представниками найбільш видатних родин. Згодом з'являються перші згадки про залучення до ухвалення управлінських рішень окремих представників населення, демократизацію державного управління.
Одним з визначних етапів становлення грецької цивілізації стала така форма демократичного устрою суспільства, як поліс. Поліс - це місто-держава, до складу якої входили як саме місто, так і навколишні земельні ділянки, поселення землеробів. У полісі панував не авторитет особистої влади визначної особи, як в абсолютних монархіях, а авторитет закону, перед яким всі громадяни були рівні. Політика тут стає сферою де стикаються різні інтереси індивідів, суспільних груп, а також відбувається їх узгодження, об'єднання заради існування полісу, який забезпечував добробут, свободу і життя своїм громадянам.
Історики, філософи і політологи в Стародавній Греції виділяють три основні періоди трансформування держави. Ранній період ( ІХ-VІ ст. до н.е.) відповідає становленню державницької думки, другий період (V- перша половина ІV ст. до н.е.) - розвитку країн-полісів, третій ( друга половина ІV-ІІ ст. до н.е.) - занепаду старогрецької державності [18]. У центрі уваги давньогрецької думки перебували проблеми, пов'язані з державно-суспільними підходами до управління країною, поглядами на роль і місце громадян у суспільно-політичному житті.
Якщо в ранньому періоді в Стародавній Греції ще панували міфологічні уявлення про божественне походження влади та її володарів, то згодом формується раціонально-логічний, філософський а потім і науковий підхід до суспільного життя, дослідження держави і права.
Перехід від монархічного правління до правління аристократичною радою в більшості грецьких полісів продовжувався до середини VIII no. ai i.a.
Найбільш яскравою в ті часи була діяльність відомого афінського реформатора Солона, нащадка старого королівського роду, який своїми працями ввійшов до списку знаменитих "семи мудреців". Після призначення архонтом - одним з дев'яти вищих посадових осіб Афін, які щорічно обиралися, Солон, щоб вивести країну з тривалої політичної і економічної криз, дістав надзвичайні повноваження. На підставі проведених ним в Афінах в 594-593 рр. до н.е. реформ було здійснено структуризацію населення за родинними та майновими ознаками на чотири класи та внесено низку змін у політичний устрій цієї країни. Належність громадян до того чи іншого класу, на думку Солона, визначалась залежно від розміру річного доходу від врожаю. Найзаможніші громадяни мали найбільші політичні права, але одночасно на них покладалася і велика відповідальність перед суспільством. Головна влада внаслідок реформування стала належати народним зборам - еклесії. Виконавча влада здійснювалась радою, що складалась з 400 членів, які були представниками умовних адміністративно-територіальних одиниць (по 100 осіб від 4 філ). Демократичні засади управління державою, які пропагувались і впроваджувались Солоном, були спрямовані на залучення до державних справ представників населення, на досягнення компромісу між аристократією і бідними, на необхідність управляти країною за законом. Але у зв'язку з тим, що більшість заходів вимагали обмеження влади старої родинної еліти, ці реформи спричинили опір з боку представників вищої аристократії, які до того часу монопольно вирішували всі державні справи і не бажали допускати до управління державою людей нижчих класів.
У V ст. до н.е. в Афінах виникає філософська течія піфагорійців, згідно з якою в державному управлінні пропонується встановити верховенство права. Проте і за наявності законів, як зазначали піфагорійці, проста людина не може обійтись без керівництва аристократичною елітою. При цьому аристократичний характер поглядів Піфагора, а потім Геракліта вже суттєво відрізнявся від класичних підходів старої аристократії, що базувались тільки на наявності вельможного родинного походження без урахування особистих здібностей, знань, досвіду. Під впливом філософії піфагорійців почав формуватись новий підхід до визначення аристократії як касти не за кров'ю, а за духом .
Нові погляди на аристократію та її роль в управлінні країною давали підстави для оновлення складу правлячої верхівки шляхом залучення до неї найбільш освічених та впливових представників інших прошарків суспільства. Завдяки поширенню в суспільстві цих поглядів нижчі класи грецьких полісів почали активну боротьбу за можливість впливати на державний лад, право на участь в управлінні країною. Внаслідок реформ, яким передувала жорстока боротьба між аристократами і простолюдинами, останні з часом отримали право голосу на народних зборах, на яких тоді вирішувались всі найважливіші внутрішні і зовнішні державні справи. Рішення народних зборів виконувала велика рада (до 500 членів), яка, крім того, здійснювала функції з нагляду за військом, державним скарбом, готувала проекти законів. На цій раді також обирали урядовців різних категорій: пританів, які головували на раді, стратегів-полководців, поборців, екзекуторів та ін. Рада поділялася на 10 відділів .
В Афінах тих часів діяли і народні суди, які також обиралися. І судді, і урядовці складали присягу, яка зобов'язувала їх виконувати свої обов'язки справедливо, згідно із законом. Слід нагадати, що тоді ще не існувало письмового переліку правових засад, регулювання суспільних відносин, тобто правова база була досить умовною і базувалась здебільшою на традиціях та звичаях.
На противагу Афінам в іншій старогрецькій країні - Спарті - збереглося правління двох царів, в ній не сприймалася афінська демократія. Афінський філософ Сократ (469-399 рр. до н.е.), негативно ставлячись до тиранії як режиму беззаконня, сваволі і насильства, вважав, що його рідному полісу треба наслідувати досвід Спарти, яка при концентрації всієї влади в руках царів керувалася, на його думку, довершаними законами. Основним недоліком демократії, на думку Сократа, є вірогідна некомпетентність її посадових осіб, які, будучи обраними випадково, можуть не відповідати загальним вимогам до державних осіб.
Інший давньогрецький мислитель, Демокріт (460-370 рр. до н.е.), наголошуючи на хибності не тільки тиранії, а й суто аристократичного правління, перевагою демократії вважав однодумство і солідарність мешканців полісу.
Таким чином, уже на ті часи в суспільстві існувала широка розбіжність поглядів щодо концепції управління державою - від демократії до тиранії і навпаки.
Видатними постатями у формуванні вчення про державу, державну владу та осіб, що її здійснюють, були античні філософи Платон (427-347 рр. до н.е.) і Арістотель (384-322 рр. до н.е.).
Як визначав Платон, управління ідеальної держави має базуватись на аристократичних засадах, оскільки демократія, незважаючи на всю її привабливість, є некерованим державним устроєм і може зрештою призвести до тиранії. На його думку, надмірна воля перетворюється на надмірне рабство, а тиран домагається необмеженої влади, починаючи як
Loading...

 
 

Цікаве