WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Влада аристократів - Реферат

Влада аристократів - Реферат


Реферат на тему:
Влада аристократів
Довгий час (понад 90 % свого існування як біологічного виду) людство не знало ніяких інших форм суспільної організації, крім родової. Управління за додержавних часів базувалося на патріархальних засадах: влада належала главі роду, раді старійшин. Вона грунтувалася на родинному зв'язку, традиціях, звичаях, віруваннях, які мали сакральний та недоторканний характер. Надзвичайно велику роль у ті часи відігравала сама постать глави роду, або старійшини, його особистий життєвий досвід та розум. Відповідали жорстоким умовам життя й форми самоорганізації людської спільноти, влади та засоби її здійснення.
Головним завданням влади тих часів було збереження свого племені, де набутий минулими поколіннями практичний досвід був водночас і багатством, і запорукою майбутнього. Влада старійшин, що здійснювалася в такий спосіб не могла орієнтуватися на пошук нового, а дотримувалась само традицій минулого, примушувала до цього всіх членів роду або племені. Так само формувалась і шкала громадських цінностей. Провідне місце в ній традиційно посідали інтереси більшості, громади в цілому, але ніяк не окремої людини, особистості.
Перші цивілізації - держави виникають на Стародавньому Сході. Найбільш характерним для визначення тогочасного державного устрою було те, що державній владі як загальному суспільному ладу приписувалося божественне походження. Найвищі державні особи прирівнювались до богів. У міфах окремих народів навіть самі боги беруть безпосередню участь у розв'язанні земних справ, створюють держави.
На території сучасної Індії держави стали формуватися в середині І тисячоліття до н.е. На чолі кожної такої країни стояв раджа, влада якого спиралася на землевласницьку аристократію і родову жрецьку знать (брахманів). Староіндійське суспільство поділялось на чотири варни:
- жрецьку (брахмани);
- військової аристократії (кшатрії);
- землеробів, ремісників, торговців (вайшиї);
- найнижчу (шудри).
Члени всіх староіндійських варн були вільними, але влада фактично була зосереджена в руках представників двох перших варн. Раби перебували поза варнами.
Поділ на варни (касти) освячувався релігією. Родовиті жрецькі сім'ї значно впливали на загальний розвиток суспільства тих часів і були головними носіями освіченості та спеціальних знань.
Міфологічно-релігійною підвалиною кланової Староіндійської держави було вчення Вед (веди в перекладі із санскриту - знання, а також походить від кореня -від- відати), яке було принесене на територію Індії аріями, племенами індоєвропейської групи. Незважаючи на божественний статус царя, його головне призначення полягало в охороні системи варн, у своїй діяльності він мав поважати брахманів і прислухатися до їхніх порадам, тобто бути провідником їхніх ідей.
На території Стародавнього Китаю із середини І тисячоліття до н.е. відбувається перехід від епохи бронзи до епохи заліза: розпадається родоплемінне суспільство і виникають перші держави, розвивається торгівля, накопичуються наукові знання. Водночас китайська культура характеризувалась стійким консерватизмом, традиціоналізмом.
На формування системи державного управління в Стародавньому Китаї значно вплинуло поєднання консерватизму китайської міфології з філософським вченням Конфуція ( 551-479 рр. до н.е.).
Конфуцій відповідно до патріархально-патерналистської традиції ставлення до держави уподобіднював її до великої родини, де влада імператора ("сина неба") вважалася владою батька. Побудована Конфуцієм система соціально-політичної ієрархії базується на принципі нерівності і визнає аристократичне правління. У світі заведений такий лад, без якого він не може існувати. Суспільство, вважав Конфуцій, перебуває в незадовільному стані через те, що люди забули давній ритуал, традиції. Вони мають повернутись до відповідних відносин між старшими і молодшими, між правителями і підданими. За основною тезою вчення Конфуція шанобливість до батьків, до старших братів - це основа людинолюбства. А такі люди не будуть виступати проти вищестоящих. Норми та ритуали, що визначають відносини між старшими і молодшими, батьками і дітьми, мають пронизувати всі стосунки в державі знизу догори і навпаки. Підданим належить ставитись до володаря з такою шанобливістю і повагою, як до батька, але й володар зобов'язаний піклуватись про своїх підданих, не забувати про їхні потреби. Правителі мають бути взірцем для народу, дотримуватись ритуалу, виявляти почуття обов'язку, бути мужніми, прикладом правдивості. Тому до правлячої еліти мають входити тільки "благородні мужі".
З погляду Конфуція, до благородних людина належить не стільки за народженням, скільки за вихованням та освітою. Це передусім людина освічена, знайома із стародавніми канонами, яка вміє розмірковувати, найкраще згідно з давніми традиціями вирішувати проблеми свого часу. Благородний муж завжди чинить так, як диктує обов'язок, пом'ятає про мораль. "Коли висувати справедливих людей (до влади) і усувати несправедливих, народ буде підкорюватись", "Коли (володар) буде прагнути добра, то і народ буде добрим". У своїх поглядах Конфуцій наголошує на тому, що люди насамперед мають визнавати владу авторитету, а не авторитет влади. Добрим є той володар, якому підкоряються, бо він є найвищим взірцем чеснот, а не той, кого визначають за взірець, тому що він володар.
Конфуціанство майже протягом двох тисячоліть визначало норми життя Китаю і не було повністю ідентичним з ученням самого Конфуція. У ранг державної ідеології конфуціанство було піднесено імператором У-Ді у 136 р. до н.е., тобто майже через 350 років після смерті Конфуція. На той час конфуціанство зазнало значних змін під впливом різних філософських учень.
Інша ідеологія влади пропонувалась у вченні Модзи (479-400 рр. до н.е.), який висунув договірну модель державного управління. За цим вченням, люди обирають найбільш доброзичливого і мудрого серед усіх і призначають його сином неба, який має враховувати інтереси народу в управлінні державою.
Ідеї легізму, які також були поширені в Стародавньому Китаї, визначали верховенство в управлінні країною законів та необхідність суворих покарань. Але, цим вченням закони не завжди стосуються правлячої верхівки.
Поєднання згаданих поглядів на державне управління в офіційній державній ідеології Стародавнього Китаю, що відбулося до ІІ ст. до н.е., відіграло значну роль у подальшому розвитку держави. Але всі ці підходи базувалися на аристократичному правлінні, поділі суспільства на правителів і підданих.
У Стародавньому Єгипті держава ототожнювалась з пірамідою влади. Сутність піраміди влади в суспільстві розкрив візир фараона Птаххетеп (2690-2625 рр. до н.е.):
- на вершині піраміди влади перебувають боги та їх обранці - фараони;
- нижче розміщені - жреці, які мали монополію на елементи наукового знання;
- до третьої касти належали "вільні" землевласники і ремісники;
- найнижче перебувають раби.
Державний правитель визначався як особа, що від імені бога творить на землі правду і справедливість.
Стратегія становища в такому одержавленому суспільстві визначалась за народженням. Управління грунтувалася на традиціях покори, насилля і страху.
В Європі
Loading...

 
 

Цікаве