WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна влада та посадові особи в історії України - Реферат

Державна влада та посадові особи в історії України - Реферат

судовими повноваженнями. Центральний повіт (місце розташування адміністративного центру воєводства) інколи називався каштелянією і очолювався каштеляном, котрий виступав тут як помічник воєводи. До місцевої адміністрації входили також повітовий маршалок, стольник, хорунжий [35].
Віленський сейм 1564-1566 рр. суттєво реорганізував місцеве управління в українських землях, наблизив його до системи, яка діяла в Польському королівстві. У результаті були створені повітові сеймики на зразок польських, до складу яких входили всі шляхтичі, які мали земельні маєтки в цьому повіті.
Після Люблінської унії 1569 р. ( з часу створення Речі Посполитої ) були внесені деякі зміни і до структури місцевого управління. З адміністративного погляду Річ Посполита поділялася на три провінції - Велику Польщу, Малу Польщу, до складу якої входила більша частина українських земель, і Литву. Провінції поділялися на воєводства та повіти, хоча в деяких воєводствах Малої Польщі поряд з повітами збереглися і такі адміністративні одиниці, як землі. Своєрідною адміністративно-територіальною і водночас господарською одиницею Речі Посполитої було староство, яке жалувалося королем за службу .
Як і раніше, місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост, громадських і земських службових осіб. Незважаючи на численний штат службових осіб, місцевий апарат Речі Посполитої був недостатньо розвинутий. Річ у тім, що зростанню ролі цього апарату в державному механізмі країни всіляко перешкоджала місцева шляхта, яка боролася за свій вплив на державні справи та за свої родинні майнові привілеї. Шляхетські сеймики зберегли своє значення та вплив і після Люблінської унії.
Низовою ланкою адміністрації Речі Посполитої були волосні й сільські органи влади. Справами волості відав королівський волосний староста, якому був підпорядкований волосний писар. На селі всі місцеві справи вирішував сільський схід як орган самоврядування. Він же обирав сільського старосту. З часом ці органи самоврядування втратили свій вплив і владу, і на їх місце воєводи і старости стали призначати управителів. На землях, які перебували у приватному володінні, управителів призначав сам власник.
Чимало українських міст того часу мали статус самостійної територіальної одиниці. На зразок європейських традицій, вони мали органи самоврядування, які діяли на основі магдебурзького права. Система міського управління будувалася відповідно до категорії міста. У великих королівських та великокняжих містах органи влади формувалися польським королем або литовським князем. Державну адміністрацію в містах представляли воєводи, старости і війти. Воєводи і старости на власний розсуд призначали інших дрібних службових осіб міської адміністрації, які відали певними галузями управління і судами. У великих королівських містах дозволялися окремі елементи самоврядування. Верхівка міщанства мала право обирати "радовців", які були помічниками війта, що призначався центральною владою практично на необмежений термін. У приватновласницьких містах та містечках управління цілком було в руках власників - магнатів, шляхти, церкви. Останні призначали в містах адміністрацію, до складу якої входили старости, війти, каштеляни. У деяких приватновласницьких містах міщанам дозволялося обирати ратуші.
Мешканці міст з магдебурзьким правом обирали магістрат - адміністративний і судовий орган самоврядування. В українських містах магістрат складався з двох колегій - міської ради і лави. До складу міської ради щорічно обиралися радці ("райці"). Із свого складу радці обирали бурмистра, який головував на засіданнях ради. У королівських містах підсумки виборів затверджував староста, а якщо місто перебувало у приватній власності - господар міста. Нерідко міські старости, а також власники міст самі призначали радців і бурмистрів.
Внаслідок кількаразового перерозподілу земель Східної Європи наприкінці ХVІІІ ст. відбулися зміни в державній належності українських земель. Галичина, Буковина, Закарпаття увійшли до складу Австро-Угорської імперії. Галичина разом з частиною польських земель у межах Австро-Угорської імперії увійшла до складу так званого Королівства Галичини і Володомерії з центром у м. Львові.
У 1775 р. було створено Галицький провінційний становий сейм (постулатовий сейм), до якого входили представники трьох станів: магнатів, лицарів і духовенства, а також представники мешканців королівських міст. Виконавчим органом сейму був постійний комітет із семи депутатів, обраних на шість років. Очолював владу в королівстві губернатор, якого призначав імператор виключно із австрійців.
Статлися зміни і в територіальних структурах управління. Основними територіальними одиницями стали повіти, очолювані старостами і начальниками повітів. Найнижчими органами влади були сільські та міські гміни. Після 1772 р.австрійський уряд переглянув і обмежив права багатьох міст Західної України, частина з яких перейшла до стану сіл [21].
За тих часів на території Галичини австрійська бюрократична система створила розгалужений адміністративно-бюрократичний апарат, що нараховував близько 40 тис. чиновників. Вони заповнили численні німецькомовні канцелярії і здійснювали владу над населенням Галиції, що становило у 1846 р. 2438 тис. чол .
Основними адміністративно-територіальними одиницями Закарпаття були жупа і комітат. В Закарпатті існувало чотири жупи: Бережанська, Мармароська, Ужгородська і Ужанська, на чолі яких стояли чиновники - жупани, які призначалися королем з представників вищої аристократії. У 40-х роках ХІХ ст. канцелярії, що здійснювали політичне керівництво, очолювалися наджупанами, а виконавчі функції перейшли до піджупанів, які підпорядковувались наджупану. Вищим органом управління канцеляріями було міністерство внутрішніх справ. Жупи поділялися на комітати. До складу комітатського правління входили 30-40 чол. (окружні начальники, секретарі, касири, землеміри, збирачі податків та ін.). Найнижчою посадовою особою був староста села, що спочатку призначався феодалом, а потім обирався населенням на один рік .
Місцевими органами самоврядування з дуже обмеженими повноваженнями були так звані представництва, але на кінець ХVІІІ ст. вони практично перестали існувати. Замість них були створені комітатські збори як дорадчий орган при жупані, що складалися переважно із заможних верств населення.
Таким чином, система державного управління в західноукраїнських землях формувалася на зразок єворопейських країн і рефрмувалась шляхом неодноразових перетворень.
Література
1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1997 р. - К., 1997.- 64 с.
2. Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 // Вісн. держ. служби. - 1995. - № 1. - С. 9-28.
3. Указ Президента України "Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців" від 30.05.1995 // Вісн. держ. служби. - 1995. - № 2. - С. 30-31.
4. Указ Президента України "Про державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи" від 7.07.1997 № 620-97 // Вісн. держ. служби. - 1997. - № 3. - С. 7-10.
5. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989. - 576 с.
6. Вебер М. Избранные произведения. - М., 1994. - 496 c.
7. Зіллер Жак. Політико-адмінистративні системи країн ЄС: Порівнял. аналіз. - К.: Основи, 1996. - 420 с.
8. Niedersachrisches Beamtengesets in der Neufassung und Bekanntmachung vom 11. Dezember 1985 - Gottingen, 1991.- 160 c.
9. Організаційно-правові аспекти державної служби Іспанії. На матеріалах збірників Генеральної дирекції міністерства державної служби Іспанії за 1991-1992 рр.- К., 1993. - 78 с.
Loading...

 
 

Цікаве