WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна влада та посадові особи в історії України - Реферат

Державна влада та посадові особи в історії України - Реферат

роль у політичному житті цієї землі. Вона могла запрошувати і зміщати князів, контролювати апарат управління, без узгодження з нею не видавалися князівські укази.
З часом у Галицько-Волинському князівстві, як і в інших великих князівствах Русі, дістала поширення двірсько-вотчинна система управління. Але двірсько-вотчинні посади на двірцеві чини тут перетворювалися швидше. Особи, які обіймали посади двірсько-вотчинних слуг у князівському домі, водночас виконували різні управлінські функції в межах свого князівства. Щодо посадових осіб, яким належало певне місце в апараті управління Галицько-Волинської землі, літопис зберіг відомості про двірськового (дворецького), печатника (канцлера), стольника, отрока та інші придворні чини [36].
Одночасно в Галицько-Волинській землі існувала досить розгалужена система місцевого управління. Містами управляли тисяцькі та посадники, яких призначав князь. В їх особах поєднувались адміністративна, військова та судова влада. Округами-воєводствами керували воєводи, які мали не тільки військово-адміністративні, а й судові повноваження. Територія Галицько-Волинського князівства, крім воєводств, поділялася і на волості, якими керували призначені князем волостелі. Останні в межах своєї компетенції наділялися адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.
Тисяцькі, посадники, воєводи, волостелі мали у своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал, на який вони спиралися, виконуючи обов'язки з управління підлеглою їм територією.
Така система державного устрою Галицько-Волинського князівства і за часів монголо-татарської навали дала змогу бути йому відносно незалежним та об'єднати князівства, які охоплювали близько 90% населення, що проживало в межах сучасної України .
У результаті внутрішніх суперечок та сутичок між княжими династіями та боярами в середині ХІV ст. Галицько-Волинське князівство підпало під вплив Польщі і перестало існувати як самостійна держава.
3. Під владою Литви та Польщі
Трагічним наслідком монголо-татарського ярма для України стала руйнація традиційних підвалин життя, порушення зв'язків між різними землями.
Виснаженістю Київської Русі в боротьбі із золотоординськими ханами скористалися сусідні західні держави, здійснивши перерозподіл українських земель. У результаті до кінця ХІV ст. Галичина та Західна Волинь опинилися під владою Польщі, Закарпаття - Угорщини, Буковина - Молдовського князівства. Східна Волинь, Поділля, Київщина, Чернігово-Сіверщина ввійшли до складу Великого князівства Литовського.
Загарбання і утримання під владою польсько-литовських феодалів значної частини українських земель виключали можливість виникнення на той час самостійної української держави.
Розглядаючи державний устрій та адміністративні органи, що діяли на західних землях України в той період, слід проаналізувати державний устрій та польсько-литовські владні структури, чинність яких поширювалась і на більшу частину українських територій.
У тогочасному Польському королівстві найвищими органами державної влади були король, королівська рада і сейм. До складу королівської ради входили: королівський (коронний) канцлер та його заступник - підканцлер; коронний маршал, який керував королівським двором, здійснював нагляд і чинив суд над придворними, та його заступник - надвірний маршал; коронний підскарбій - охоронець королівської скарбниці та його заступник - надвірний підскарбій. Крім них, до королівської ради входили воєводи, каштеляни, католицькі єпископи. Зі ХV ст. рада стала називатися Великою.
У ХІV ст. на території Польського королівства формуються нові владні інститути, які демократизують державне управління. Впливовими стають наради глави держави з представниками панівних верств - шляхтою. На їх базі у ХV ст. було сформовано загальний (вальний) сейм, до складу якого ввійшли члени Великої ради і представники шляхти. Сейм став виконувати законодавчі функції. До його повноважень з часом було віднесено й обрання глави королівства.
Головною посадовою особою Великого князівства Литовського був великий князь. Він очолював виконавчо-розпорядчі органи, призначав та звільняв державних посадових осіб, здійснював міждержавні відносини, управляв майном та коштами, командував військом. З часом влада князя була частково обмежена двопалатним парламентом, що складався з "пани-Ради" і сейму, без відома яких не можна було вирішувати найбільш важливі питання державної політики. До складу "пани-Ради" входили найвпливовіші службові особи князівства: маршалок, канцлер, підскарбій, гетьман, воєвода, каштеляни, окремі старости, а також верхівка панівних верств - католицькі єпископи і великі феодали-землевласники. Будучи спочатку дорадчим органом при великому князеві, "пани-Рада" незабаром здобула значну самостійність, і перетворилася на орган, який почав обмежувати одноосібну владу господаря. Істотно впливала на державні справи католицька церква, службовці якої брали активну участь у формуванні державної політики та розв'язанні поточних справ.
Після Люблінської унії 1569 р. Польща та Литва об'єдналися в єдину державу - Річ Посполиту. Законодавча влада в цій державі була зосереджена у вальному сеймі Речі Посполитої. Сейм складався з трьох станів: короля, сенату і посольського двору. В результаті перетворень в об'єднаній країні було скасовано систему успадкування трону, а вибори глави держави сеймом з того часу стали традиційними.
Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король та його службовці, причому Литва і Польща мали ідеякі власні установи. Королівським двором відав коронний або великий маршалок. Його заступником був надвірний маршалок. Другою після маршалка посадовою особою вважався коронний (польський) канцлер, який завідував разом з підканцлером королівською канцелярією. Поряд з ними діяв литовський канцлер князівства. Коронний підскарбій відав скарбницею корони, литовський - скарбницею князівства. Важливе місце в державному апараті Речі Посполитої належало коронному гетьману, який очолював королівське військо.
Система місцевих органів державного управління українськими землями, що входили до складу Речі Посполитої, будувалася згідно з адміністративно-територіальним поділом. Адміністративна, судова та військова влада на місцях перебувала в руках панства і шляхти, які мали широкі повноваження і майже не залежали від центральної влади. У своїй діяльності місцева адміністрація керувалася загальнодержавними актами, звичаєвим правом, а також рішеннями місцевих органів влади. Окремі воєводства і навіть повіти отримували від центральної влади привілеї, які закріплювали за ними особливі права, зокрема на рівні місцевого управління [35].
Наприкінці ХV ст. повіти і волості стали основними адміністративно-територіальними одиницями в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої.
Низовою адміністративною ланкою в управлінні країною були органи самоврядування сільських общин. Вони складалися з отаманів (переважно в південних землях) або старост (на півночі) і підлеглих їм дрібних адміністраторів (войтиків, сорочників тощо). Основні їх функції зводилися до своєчасного і повного збирання податків до князівської скарбниці.
На початку ХVІ ст. уряд Великого князівства Литовського здійснив реформу, за якою в українських землях, що входили до складу князівства, було введено уніфікований адміністративно-територіальний поділ. Відтоді головною фігурою в системі місцевого управління стає воєвода. Його призначав великий князь практично на необмежений термін. Воєвода очолював місцеву адміністрацію. Впливовою службовою особою в місцевій адміністрації був і староста, який очолював повіт і наділявся широкими адміністративними та
Loading...

 
 

Цікаве