WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна влада та посадові особи в історії України - Реферат

Державна влада та посадові особи в історії України - Реферат


Устрій державного управління що склався у Київській Русі, зі своїм апаратом та структурою, яка охоплювала як центр, так і периферію, був досить ефективним механізмом забезпечення панування родової аристократії та розвитку феодалізму. Вся діяльність тогочасного уряду була зосереджена на забезпеченні існування княжого двору, в тому числі і ведення війн, що додатково сприяло подальшому збагаченню княжої верхівки.
З часом унаслідок посилення впливу на економічне та політичне життя держави окремих місцевих князів, які створювали та зміцнювали власний апарат управління, концентрували в своїх руках повну владу на підпорядкованій території та автономізували свої князівства, поступово перетворюючи їх на своєрідні держави в державі. Велика країна Київська Русь розпалася на окремі князівства, які почали ворогувати між собою.
2. Врядування часів феодальної роздробленості і татаро-монгольської навали
Ранньофеодальний період історії Давньоруської держави змінився на період феодальної роздробленості. У ХІІ-ХІІІ ст. Київська Русь у результаті розпаду перетворилася на об'єднання напівсамостійних утворень. Встановлюється така форма правління, за якої київський престол став об'єктом колективного сюзеренітету найсильніших князів, їхнього загальнодинастійною спадщиною. Формується система дуумвірату - одночасного співправління в Києві князів з двох найсильніших династій, які не бажали поступатися першістю один одному.
Функції об'єднання в межах Київської держави виконували князівські з'їзди, які проводилися і в роки феодальної роздробленості. Оскільки порядок скликання і проведення князівських з'їздів не регламентувався будь-яким юридичним документом, грунтувався на звичаї, то сама процедура підготовки та проведення з'їзду віддзеркалювала розклад політичних сил на загальнодержавній арені.
Структура державного апарату князівств здебільшого тяжіла до старої системи, яка склалася в попередній період розвитку Київської Русі. Однією з важливих відмінностей було те, що тепер на чолі кожного князівства стояв старший князь, котрий нерідко титулувався "великим" подібно до київського князя, і який у підвладному йому князівстві концентрував усю владу. Незважаючи на те, що великий київський князь за традицією вважався "старійшим" серед інших князів, колишньої влади він уже не мав. Крім нього, титул "великий князь" мали, наприклад, князі чернігівський і галицько-волинський. Пізніше цей титул отримали князі деяких інших українських земель, яким підпорядковувались князі, що правили в дрібніших князівствах або князівських волостях.
Водночас змінився і порядок обіймання князівської посади. Тепер це відбувалося за рішенням з'їзду князів, частіше - за рішенням лише кількох (двох або трьох) найвпливовіших з них, ще частіше - за згодою (інколи у формі письмового договору) з князем-сюзереном, а також за заповітом внаслідок "добровільної" відмови від престолу попередником або "обміну" столами за запрошенням правлячої верхівки тієї чи іншої землі. Нарешті, поширені були випадки, коли владу отримували шляхом прямого насильницького захоплення престолу князем.
У разі потреби князь, як і раніше, збирав особливу раду - думу, до складу якої входили, насамперед, представники старшої дружини - бояри, або, як їх іменує літопис, "передні", "кращі мужі", а також духовенство - єпископ, ігумени. Роль думи в розробці механізму вирішення загальнодержавних проблем була досить значною.
З бояр і дружинників князь призначав для управління окремими територіями, як і раніше, посадників, воєвод. Їм підпорядковувалися тіуни, митники, конюші, мечники та інші особи, котрі відповідали за окремі конкретні напрямки діяльності князівської адміністрації на місцях. Місцеве самоврядування очолювали тисяцькі, соцькі, десяцькі, яких спочатку обирала громада, а в подальшому за погодженням з нею призначав князь. Таким чином, місцева влада позбулася впливу громади і перетворилися на суто княжих управителів.
Важлива роль у місцевому управлінні належала сільській общині, яку князівська адміністрація використовувала для збирання податків та виконання деяких поліцейських і судових функцій.
У цілому суттєвих змін в управлінні державою не відбулося, оскільки, незважаючи на деконцентрацію влади київського князя, структура управління країною залишалась такою самою, як і в попередній період. Але за часів феодальної роздробленості натомість концентрованій владі київського князя зміцнилася влада місцевих феодалів, у тому числі і шляхом заснування системи ієрархічної підлеглості та адміністративного апарату, який використовувався також для охорони власності феодалів, збереження їх особистих привілеїв. Цьому сприяв і вплив церкви та духовних осіб, але порівняно з країнами Європи, де церква брала безпосоредню участь в управлінні країнами, в Київській Русі цей вплив був набагато слабшим. Така ситуація зберіглася до вторгнення орд Батия, яке поставило під сумнів не тільки єдність Русі, а й саме її існування як держави.
Внаслідок захоплення Київської Русі військами Батия на її землях встановилась система правління ординських феодалів, так зване золотоординське ярмо, під яким опинилася більша частина князівств. В таких умовах велика частина місцевих князів та бояр, керуючись особистими інтересами, почала співпрацювати з ординськими феодалами і здійснювати проординську політику. Значним феодалом тих часів стала церква, оскільки частина духовенської верхівки перейшла на службу до орди [21].
Завоювання земель Русі ордами Батия і встановлення ярма іноземних загарбників вплинули на державний лад цих земель. Одним із його наслідків незважаючи на те, що ординські правителі залишили існуючі на той час структуру адміністрації та військо, стали зміни в порядку приходу до влади. Особа, що претендувала на обіймання значної князівської посади, мала отримати від хана Золотої Орди або його представника особливий символ влади, так званий ярлик (грамоту), який потрібно було викупити та вислужити. Таким чином, князі стали намісниками хана. Завдяки цьому їм вдалось зберегти свою владу та привілеї і повноваження з управління територіями під наглядом ханських представників - баскаків. Загальна політика ординських ханів була спрямована на розпалювання та підтримку ворожнечі між різними князями, щозводило нанівець прагнення деяких з них до об'єднання та надання опору ханській владі.
До середини ХV ст., незважаючи на те, що збирання данини продовжувалось, баскаків вже не посилали на Русь. Завдяки цьому активізувалося господарське життя окремих князівств та виникли підстави для їх подальшого політичного об'єднання.
З тодішніх великих князівств на території України виділялося Галицько-Волинське, де й за часів залежності від Золотої Орди збереглися ознаки державного та правового устрою Давньоруської держави. Князь Данило Галицький та його нащадки отримали символ королівської влади від римських пап і тому стояли осторонь від загальних проблем Київської Русі. Вони продовжували самостійно збирати податки, розпоряджатися скарбницею, вступали в зовнішньополітичні стосунки, мали вплив і на церкву, службовці якої призначалися за узгодженням з князем. Але зосередженню всієї повноти державної влади в руках великих князів Галицько-Волинської землі заважало згуртоване і сильне боярство. На державне управління в цих землях значно впливало сусідство західних країн, зокрема Польщі.
У Галицько-Волинському князівстві вже в першій половині ХІV ст. діяла боярська рада як постійний інститут державної влади. До її складу входили знатні та великі бояри-землевласники, галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи та намісники. Формально, не будучи верховним органом влади, боярська рада відігравала велику
Loading...

 
 

Цікаве