WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна влада та посадові особи в історії України - Реферат

Державна влада та посадові особи в історії України - Реферат


Реферат на тему
Державна влада та посадові особи в історії України
План
1. Родова аристократія в управлінні Київської Русі
2. Врядування часів феодальної роздробленості і татаро-монгольської навали
3. Під владою Литви та Польщі
Література
1. Родова аристократія в управлінні Київської Русі
Становлення і розвиток держави та її апарату на території сучасної України розпочалося в І тис. до н.е. з появою на півдні перших рабовласницьких державних утворень, які прийшли на зміну первіснообщинному ладу. Уже в державі скіфів VІІ-VІ ст. до н.е. спостерігалися ознаки зародження родоплемінної знаті та майнового розшарування общини. Торгівля, військові відносини з античними державами Середземномор'я сприяли впливу античної цивілізації на устрій окремих племен та створенню на території Північного Причорномор'я та Приазов'я грецьких міст-поселень (полісів).
Але найбільш яскраво процес виявлення українського етносу в розбудові своєї держави та формуванні державного апарату на території України вперше простежується в епоху Київської Русі.
У ІХ-Х ст. на більшій частині території сучасної України формується Давньоруська держава (Київська Русь) як феодальна монархія. Це була відносно єдина держава, що об'єднувала в собі окремі князівства. Верховна влада в ній належала великому київському князю, в руках якого зосереджувалась законодавча, виконавча і військова влада і якому підпорядковувалися місцеві князі. В управлінській діяльності тих часів великий київський князь спирався на дружину (феодальну знать) та враховував рішення дорадчого органу - наради, до складу якої також входила верхівка феодалів-землевласників. Для вирішення найважливіших загальнодержавних проблем у Київській Русі час від часу скликалися феодальні з'їзди. До правлячої еліти належали бояри, які походили з найбільш заможних родин. Київські князі безпосередньо управляли спочатку лише київськими землями, іншими територіями управляли князі племен, або князі-намісники.
Із зміцненням феодального ладу значно розширилось коло державних питань і проблем, які розглядались і вирішувались монархом та його оточенням. До суто внутрішньополітичних додалися завдання з управління підлеглою територією, налагодження зовнішніх відносин із сусідами, ведення війн тощо. У зв'язку з цим у кінці Х ст. розширилися владні повноваження київського князя. У ХІ-ХІІ ст. поряд з виконавчою вагомою стає законодавча функція князя, основу якої становила "Руська правда" - писаний збірник законів, перша редакція якого містила 17 статей.
Розширення князівських функцій вимагало створення певних управлінських посад та структур, тобто виникла потреба в князівському управлінському апараті. До нього на той час входили князівські посадники, волостелі, огнищани, тіуни, які призначалися із середовища правлячої верхівки родових аристократів. У своїй діяльності всі ці посадові особи орієнтувались здебільшого на задоволення потреб князівського двору, його родини та збереження свого становища при князі. Для забезпечення управління на місцях у найважливіші центри Давньоруської держави призначалися посадники. Вони, на відміну від тисяцьких, соцьких і десяцьких, які були насамперед військовими і додатково виконували адміністративні функції, відразу ставали повноправними представниками князівської влади на місцях. Як представники великого князівського князя посадники наділялися відповідними повноваженнями і на ввіреній території виконували його завдання.
Більшість відповідальних рішень, що ухвалював великий київський князь, для забезпечення підтримки впливових кіл країни попередньо узгоджувалася з його аристократичним оточенням, яке представляли великі феодали (бояри). Вони ж становили і основу феодальної (боярської) ради при князеві. Крім родових аристократів-бояр, до неї обов'язково входили також найвищі духовні особи, інколи представники верхівки міст, під час воєнних дій - представники союзників. Члени ради називалися "думцями" і значно впливали на зміст княжих рішень.
Князі земель Київської Русі до середини Х ст. також мали титул великих, але фактично підпорядковувалися великому київському князеві, визнаючи його силу і вплив. Вони набирали за його наказом військові дружини, передавали йому частину данини, яку збирали з підлеглої території, частину функцій виконували самостійно, частину найважливіших узгоджували з київським князем. За свою службу та лояльність до центральної влади місцеві князі користувалися заступництвом київського князя. Більшість місцевих князів була вихідцями з одного роду Рюриковичів. Влада князя була спадковою і передавалася від покоління до покоління. Діяльність державних правителів забезпечувалася за рахунок частки данини, яку вони збирали, і за домовленістю з київським князем могли використовувати на власні потреби. У разі порушення вірності київському князеві місцевий князь втрачав свої повноваження з управління територією та її мешканцями, і отже, можливість особистого збагачення.
З розвитком феодалізму десятинна система управління територіями (з тисяцькими, соцькими, десяцькими), що походила з військово-дружинної організації, змінюється на двірсько-вотчинну. За цією системою управління державою поєднувалось з управлінням княжим двором. Особисте і державне в цьому випадку розглядалось як єдине ціле. Усі важелі управління державою концентрувалися у дворі великого князя. Кожен, хто був близьким до князівського двору і відав будь-якою ділянкою господарства або був просто близьким прислужником князя, міг за його дозволом та дорученням виконувати і державні функції. Таким чином, державна влада зосередилась у родових аристократів - бояр, які були найбільш ближчими до князівського двору.
Щоб заручитися підтримкою князя, тобто просунутися по ієрархічній драбині, треба було зразково виконувати функції слуги при дворі володаря, бути особисто відданим йому. Але внаслідок ускладнення завдань та функцій державного управління роль службових осіб поступово зростає. Між ними відбувалися розподіл, уточнення завдань та повноважень, встановлювалася відносна спеціалізація. Найбільш впливовими посадовими особами тих часів були: воєвода - начальник збройних сил князівства; тіун - конюший, який відав забезпеченням князівського двору та війська кіньми; дворецький-огнищанин, який управляв князівським двором і одночасно виконував особливі доручення; стольник, в обов'язки якого входила організація постачання князівського двору харчами; ключник, який доглядав за майном князівського двору; митник, який збирав данину і мито, та ін. Вищим службовим особам допомагали численні управителі, старости .
Поступові послаблення влади великого київського князя внаслідок посилення впливу багатих феодальних землевласників зумовили необхідність скликання загальнодержавних феодальних з'їздів ("снемів"). На них, як правило, збиралися місцеві князі, їх спільники ("брати"), васали ("сини"), бояри, з часом церковна знать. З'їзд був найвищим державним органом, який вирішував питаннящодо суспільної організації, державного ладу, зовнішньої і внутрішньої політики країни .
Довгий час у системі управління Давньоруською державою діяли народні збори - віче, головними функціями яких були комплектування народних ополчень та обирання військових ватажків. Виконавчим органом віча була рада. У зв'язку з тим, що віче збиралося досить рідко, рада не тільки представляла його, а й фактично заміняла на період між зборами. Провідну роль у раді відігравала київська знать.
Суттєво вплинуло на формування світогляду правлячої еліти тих часів здійснило запровадження з 988 р. християнства, яке стало державною релігією і сприяло встановленню цивілізованих взаємовідносин київської знаті з усією Європою.
Loading...

 
 

Цікаве