WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Держава і державна служба - Реферат

Держава і державна служба - Реферат


Реферат на тему
Держава і державна служба
План
1. Устрій країн та форми держави
2. Державна служба як предмет дослідження
Література
1. Устрій країн та форми держави
Усі сучасні розвинуті країни, шляхи становлення і розвитку державної служби в яких будуть розглядатися, мають на сьогодні такі спільні риси:
- тривалий історичний процес становлення державності та державної служби;
- чітко визначений сучасний адміністративно-територіальний устрій;
- високий рівень індустріального розвитку;
- досить стабільне з економічного, національно-етнічного, політичного та соціального погляду суспільство;
- демократичний державний устрій.
Більшість цих країн є зараз членами Європейського співтовариства чи інших міждержавних утворень. Всі вони в основному стикаються з однаковими труднощами та беруть участь у спільних міждержавних проектах. Кожна з країн має свою адміністративну систему, яка, в свою чергу, також впливає на організацію державної служби. Тому для усвідомлення місця і ролі державних службовців у суспільному, економічному та політичному житті цих країн доцільно навести загальноприйняті визначення основних форм держав, організації державного устрою, починаючи з визначення самого терміна "держава".
Держава - це організація політичної влади, що повинна захищати інтереси мешканців певної території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносини між людьми, використовуючи в разі потреби спеціальні органи примусу .
У держава визначається як основний інститут політичної системи суспільства, який організовує, направляє і контролює спільну діяльність і стосунки людей, суспільних груп, класів і асоціацій.
Наводити інші визначення держави недоцільно, оскільки вони не будуть суттєво відрізнятись від цитованих.
Основними ознаками держави є наявність населення, державного апарату, території, права та суверенітету.
Влада - це форма соціальних відносин, що характеризується здатністю та можливістю впливати на характер та напрямок діяльності людей, соціальних груп та класів за допомогою економічних, ідеологічних та організаційно-правових механізмів, а також за допомогою авторитету, традицій, примусу та інших засобів. O загальному розумінні влада - це авторитет, що має можливість підкоряти своїй волі, управляти, розпоряджатися діями інших людей .
Слід розрізняти адміністративно-територіальний, політико-правовий та організаційно-керівний принципи державного устрою. Сукупність цих принципів надає форму державі як засіб організації і здійснення державної влади.
За адміністративно-територіальним принципом (державним устроєм) держави поділяються на унітарні, федеративні та регіональні (змішані). За іншим визначенням, поділ відбувається на прості форми устрою (унітарні держави) та складні (федерації та конфедерації) .
Унітарна територіальна організація - форма державного устрою, за якої на території країни існує єдине державне утворення з спільною конституцією, системою законодавчих, судових та виконавчих органів влади. Прикладами сучасної унітарної держави можуть бути Франція, Данія, Польща, Чехія та ін.
У процесі історичного розвитку змінювалися форми держави, трансформувались способи державного правління, устрій, режим. Історичні типи держав (племінно-общинний, рабовласницький, феодальний, буржуазний, перехідний від буржуазного до соціально-демократичного) також визначають їх форму.
Для сучасного демократичного режиму правління та становлення правової держави однією з характерних ознак є поділ влади між трьома класичними гілками - законодавчою, виконавчою та судовою.
Правовою є - держава, в якій функціонує режим конституційного правління, існує розвинута та несуперечлива правова система з реальним поділом влад та їх ефективною взаємодією і взаємоконтролем.
Інституційно правова держава може існувати в різних формах правління або державного устрою. Найважливіший критерій правової держави - не широке чи обмежене тлумачення демократії, а справжнє верховенство прав людини.
Практичне значення концепції правової держави зумовлюється тим, що вона концентрує, втілює всі прогресивні здобутки людства в державно-правовій сфері. Вже саме поняття правової держави є загальноцивілізованим надбанням, загальнолюдською цінністю політико-юридичної практики.
Історично створення правової держави пов'язане з поширенням принципу суверенності на право. Цей процес відбувався в кілька етапів.
Найбільш раннім за часом є етап визнання суверенітету влади. Після тривалої боротьби за права народу, повстань, переворотів, соціальних революцій було завойовано суверенітет народу.
Наступним етапом стала боротьба за суверенітет права, точніше, за приорітет права перед владою, волею громадянина, суспільства чи будь-якої його частини (більшості або меншості).
Таким чином, влада має обмежувати свої права та свободи нею ж створеними законами. Але негативне ставлення влади до права, прагнення привілеїв, бажання постати вище закону призвели до того, що боротися з протиправною практикою влади стало ще складніше, ніж аналогічною практикою громадян, які намагалися діяти поза законом. Знадобились глибокі перетворення суспільства та його правосвідомості, щоб докорінно змінити ставлення до права в державі, а також велика конструктивна робота щодо перетворення політичної системи з політико-правового погляду. Її центральним моментом стала розробка конституційних документів і боротьба за введення конституційного правління.
Важливою подією в історії перетворення політико-правових відносин стала розроблена Джоном Локком концепція правової держави, сформульована у 1690 р. як антиабсолютистська концепція правової держави. У подальшій конституційній і політико-правовій творчості взяли участь відомі мислителі - У. Кант, В. Гумбольт та ін. Значним здобутком на шляху до правової держави стали Конституція французької революції, яка свого часу так і не була реалізована на практиці, та Конституція США.
Вирішальними факторами створення правової держави стали перші значні успіхи щодо становлення громадянського суспільства, поза яким неможлива як правова держава, так і загальний соціальний, економічний, культурний розвиток суспільства. Така сукупність факторів пояснюється низкою причин. Ні влада, ні саме право не можуть бути реальними гарантами виконання законів, якщо право не легітимізоване суспільством. Але в суспільстві це можливе лише на вищому рівні громадянського, а отже, і культурного, цивілізованого, матеріального та інтелектуального розвитку, тобто коли воно стане громадянським суспільством. Громадяни такого суспільства не обмежені дисципліною страху та панування. Вони наділені власністю, володіють свободами та правами, і отже беруть на себе відповідальність за збереження і примноження цих цінностей. Вони ж захищають і державу, яка стає відповідальною за всі види безпеки людини й суспільства, гарантом їхнього добробуту.
Звичайно, правосвідомість,яка виникає на таких засадах, ще не відрізняє громадянський і правовий стан суспільства від законослухняного суспільства неправового типу. Тільки за умови демократичного змісту самого права член правової держави користується свободою, суспільною довірою та повагою, має розвинену правосвідомість, що не
Loading...

 
 

Цікаве