WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Службові особи - Реферат

Службові особи - Реферат

відбувалися зміни і в управлінні кадрами. На початку петрівських часів керівництво адміністративними кадрами було зосереджено в Сенаті, де для обліку і розподілу "служилого сословія" був заснований розрядний стіл. З 1722 р. управління кадрами перейшло до Герольдмейстерської контори, яку в майбутньому було реорганізовано в Департамент Герольдії Сенату. В 1846 р. Микола І для управління кадрами створив у своїй канцелярії інспекторський департамент цивільного відомства, де з цього часу були зосереджені всі питання підбору, прийняття, просування всіх цивільнихчиновників. З 1894 р. управління цивільною службою перейшло до Комітету по службі чинів цивільного відомства .
На території України підходи до державних осіб мали до певної міри дискримінаційний характер. Перед організацією нових інституцій влади, призначених для забезпечення царської влади в Україні, ще генерал-губернатор П. Рум'янцев був змушений вирішувати низку проблем, пов'язаних з автономними традиціями Гетьманщини. У своєму великому меморандумі Катерині ІІ він визначив ці питання і запропонував можливі шляхи їх вирішення.
По-перше, він зосередив свою увагу на українській шляхті та її місці в новій адміністрації. Статут для губерній виключно шляхті надавав право участі у виборах до багатьох урядових установ. Однак таке право, згідно з українською традицією мали також священики, козаки та міщани. Рум'янцев запитував, чи можливо все ж таки застосовувати в Гетьманщині імперські норми. Він нагадав Катерині, що склад українського дворянства поки що не визначений, і просив зрівняти українські і російські чини та посади у відповідності до табелю про ранги. Через особливості урядової системи Гетьманщини практично всі шляхтичі посідали військові ранги, тому дуже важко було знайти вільних від військової служби шляхтичів, щоб заповнити цивільні посади. Більше того, створення української управлінської адміністрації потребувало також повної реорганізації української військової служби.
Але саме зростання урядових інституцій, яке спричинили провінційні реформи, відкрило перед українською шляхтою нові можливості. Вже 1779 р. генерал-губернатор П. Рум'янцев, якому було доручено організувати адміністрацію Курської губернії, закликав українців з Гетьманщини заповнювати нові посади. На зламі століть цей процес прискорився. Багато чиновників Воронезької, Курської, Орловської та Слобідської губерній походили з колишньої Гетьманщини. З анексією нових провінцій, особливо Правобережної України, шляхту Гетьманщини знову використовували як джерело кадрів для імперської адміністрації /42/. Для завоювання Грузії туди також набирали шляхтичів з Лівобережної України як досвідчених адміністраторів.
Отже, скасування українських інституцій з ліквідацією Гетьманської держави не означало повну втрату посад для української шляхти. Навпаки, губернські реформи Катерини відкрили перед українською дрібною шляхтою безпрецедентні можливості для імперської кар'єри, передусім у новій адміністрації на теренах колишньої Гетьманщини, у порубіжних губерніях, на військовій ниві й у самому Санкт-Петербурзі .
Однак на зламі ХVІІІ століття, політика Герольдмейстерської контори зазнала значних змін. Претензії на дворянство, що грунтувалися винятково на службі у скасованих українських інституціях, уже не визнавалися. Ні "Табель о рангах", ні "Грамота для дворянства" не визнавали того, що служба в українських інституціях влади надавала автоматичне право на дворянство. Оскільки в Гетьманщині не було відповідного офіційного документа, то Герольдмейстерська контора не мала юридичних підстав задовольняти претензії української шляхти щодо присвоєння чинів і відповідно до цього - російського дворянства.
Позиція Герольдмейстерської контори викликала обурення серед української шляхти. Вона порушила двадцятирічну місцеву практику, яка визнавала українську службу незаперечним свідченням дворянства. Нова шляхта розпочала боротьбу за повне визнання українських звань і рангів. Її очолила невелика група шляхтичів, які називали себе "патріотами". Патріоти почали збирати грамоти польських королів, усі угоди царів і гетьманів, царські укази та привілеї на землю, укази гетьманів і документи Колегії іноземних справ і сенату. На підставі цього матеріалу вони готували різноманітні петиції, обгрунтування і меморандуми на захист своїх прав на благородство. Напівзабуту історію підтверджували тепер історичними документами .
Таким шляхом українська аристократія виборювала собі місце в ієрархованій дворянській системі Російської імперії.
Система рангів і чинів в царській адміністрації проіснувала до жовтня 1917 року і була скасована разом з привілеями дворянству і чиновникам першими декретами Радянської влади.
Аналізуючи загальну кадрову політику в державному управлінні царської Росії, слід зазначити, що її чиновництво в цілому сформувалось протягом ХVIII-XIX ст. в умовах централізованого монархічного правління. Службова ієрархія, яка була заснована на принципах жорсткої дисципліни і визнання найвищого авторитету - необмеженої влади царя, відводила досить мале місце в системі управління іншим установам, розглядаючи їх як виконавців найвищої волі.
Але, незважаючи на всі недоліки кадрового забезпечення монархічної системи, визначення основних принципів державної служби, відпрацювання умов прийому до державного апарату, призначення на посаду, просування по службовій кар'єрі, встановлення освітніх критеріїв для чиновників в царській Росії, стало підставою для накопичення значного досвіду в організації державної служби, причому багато з чого залишається актуальним і на цей час.
Література
1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1997 р. - К., 1997.- 64 с.
2. Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 // Вісн. держ. служби. - 1995. - № 1. - С. 9-28.
3. Указ Президента України "Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців" від 30.05.1995 // Вісн. держ. служби. - 1995. - № 2. - С. 30-31.
4. Указ Президента України "Про державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи" від 7.07.1997 № 620-97 // Вісн. держ. служби. - 1997. - № 3. - С. 7-10.
5. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989. - 576 с.
6. Вебер М. Избранные произведения. - М., 1994. - 496 c.
7. Зіллер Жак. Політико-адмінистративні системи країн ЄС: Порівнял. аналіз. - К.: Основи, 1996. - 420 с.
8. Niedersachrisches Beamtengesets in der Neufassung und Bekanntmachung vom 11. Dezember 1985 - Gottingen, 1991.- 160 c.
9. Організаційно-правові аспекти державної служби Іспанії. На матеріалах збірників Генеральної дирекції міністерства державної служби Іспанії за 1991-1992 рр.- К., 1993. - 78 с.
Loading...

 
 

Цікаве