WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Службові особи - Реферат

Службові особи - Реферат

простих людей, починаючи службову кар'єру з 10 років, до двадцятиріччя встигали отримати перший чин колезького реєстратора, який фактично дорівнювався офіцерському .
Основні положення табелю в майбутньому ввійшли до складу "Уставу про службу громадян", "Уставу про службу по воєнному вєдомству", законів про службу у морському відомстві, які регламентувалипорядок прийняття на службу , просування по бюрократичній драбині, строки служби, пільги і привілеї чиновників, їх форми жалування і т. ін. Для цивільних чинів строк служби з ХІV по VІІІ клас встановлювався по 3 роки у кожному класі, з VІІІ по V клас - 4 роки. Присвоєння класу з ІV по І проводилося тільки за особистим розпорядженням самого царя. При просуванні по службі враховувалась "бездоганна поведінка чиновника", що засвідчувалось його безпосереднім керівником. Закон від 7 листопада 1850 р. надав право керівництву звільняти "неблагонадійних" чиновників за власним розсудом.
Окремим указом Петра І "Про присягу на вірність службі" всі чиновники Сенату і колегій, губернатори, воєводи, а надалі й інші службовці були зобов'язані приймати присягу. В середині ХІХ ст. було введено поняття випробувального терміну перед прийняттям на державну службу. Тоді ж Миколою І був затверджений "Порядок звільнення зі служби і прийняття знову неблагонадійних чиновників", що вимагало від них вірності царській волі та лояльності до існуючої влади.
В кінці ХVIII - першій половині ХІХ ст. в залежності від місця в табелі було прийнято розподіляти службовців на чотири великі групи, що визначало їх соціально-майновий стан. До першої групи відносились чиновники І-V класів, до другої - VІ-VІІІ класів, до третьої - ІХ-ХІV класів, а до четвертої - канцелярські службовці, які мали свій "табель про ранги" : канцелярист, підканцелярист і копіювач. До першої групи чиновників відносилась вища бюрократія. В столиці це були члени Державної ради, міністри, сенатори, директори міністерських департаментів, в губерніях - генерал-губернатори, губернатори, голови казенних палат, голови палат кримінального і цивільного суду. До другої групи належали чиновники середньої ланки, які займали посади радників центральних і губернських установ, начальників відділень департаментів міністерств, поліцмейстерів, градоначальників, губернських прокурорів, суддів. Представники цієї групи чиновників складали основу губернських адміністрацій. Самою численою була третя група, представники якої у вищих центральних установах займали найнижчі виконавчі посади, а на рівні повіту та волості становили вищу управлінську бюрократію, працюючи суддями, казначеями, землемірами, засідателями і секретарями. Канцелярські службовці не мали класних чинів і використовувались більшою частиною для технічної канцелярської роботи. Дві останні групи царських цивільних службовців складали більшість від всієї чисельності управлінського апарату. Так, у 1755 р. із 4075 чиновників і канцеляристів, що служили в місцевому управлінні, 393 (9,6%) мали чини ІХ-ХІV класів, а 3328 (81,7%) були канцелярськими службовцями. В майновому стані ці державні особи суттєво відрізнялися від вищої та середньої бюрократії. Якщо серед вищих чиновників кріпаків не мали 10% чинів, а серед середніх - 13% від загальної кількості, то серед службовців ІХ-ХІV класів таких було вже 40 %, а серед канцеляристів - понад 80% , що свідчить про відносну бідність останніх у порівнянні з вищими колами царської адміністрації.
У 1832 році в столичних установах працювало 13528 чиновників і канцеляристів, з яких нижчі чини (ІХ-ХІV класів) складали 54%, а канцелярські службовці 25%. Загальна чисельність цивільних службовців царської Росії в 1857 році складала 122212 чоловік, з яких 84% відносились до третьої та четвертої соціально-майнових груп .
Завдяки походженню та впливовій підтримці оточення дворяни на цивільній службі займали більшою частиною тільки керівні посади і не могли бути суто виконавчою частиною державного апарату, яка складала його основу. Цією основою розгалуженої бюрократичної структури з часом стали діти канцеляристів та духовних осіб, які служили в державних установах. Для них державна служба стала основним засобом існування і гарантією для майбутнього працевлаштування дітей. Канцелярська служба, особливо в місцевих органах влади, стає фактично спадкоємною для стану низових службовців. З часом, оскільки зростав апарат, навіть кількість осіб, що йшли на службу з родин нижчих груп службовців та духовенства, вже не могла повністю задовольнити потребу в чиновниках. Тому уряд був вимушений надати доступ до державних посад, окрім інших, також і освіченим вихідцям з міщан, купців, вільних селян, які в другій половині ХІХ ст. вже служили в багатьох установах, в тому числі і центральних. Як результат, формується досить впливовий стан царських чиновників, які ще не мають дворянського титулу, але бажають його отримати, які ще не мають високого майнового положення, але прагнуть до багатства, які ще зовсім недавно були самі простолюдинами, а тепер досить часто мають право вирішувати долю простих людей. Оскільки дворяни приходили на державну службу більшою частиною на керівні посади, не проходжуючи попередніх ступенів службової кар'єри, то вони не мали повної уяви про тонкощі канцелярської роботи і повинні були довірятись столоначальникам і секретарям.
У зв'язку з канцелярським характером роботи імператорська бюрократична машина висувала на перший план спеціалістів по написанню та просуванню документів. У результаті фігури секретарів та столоначальників, які безпосередньо керували процесом створення різних документів, а часто і формували їх зміст, стали занадто впливовими в управлінських структурах. Недарма Миколі І приписувався вислів, що Росією управляють столоначальники .
Відсутність належного контролю за діяльністю урядового апарату породжувала беззаконність і хабарництво. Ця проблема неодноразово розглядалась в Сенаті і спеціальних комісіях. Зловживання і хабарі стали типовим явищем у всіх державних установах. Безконтрольність посадових осіб, низький моральний та освітній рівень, недостатнє жалування, бюрократизм і багатоступеневість при проходженні документів - все це сприяло казнокрадству, хабарництву. Особливого розквіту ці негативні явища набули за правління Миколи І, коли централізація управління досягла найвищої стадії. Але суспільство досить спокійно ставилося до таких соціальних проявів, оскільки в середовищі рядових громадян вважалося, що з тим, хто бере хабарі, набагато простіше розв'язувати особисті проблеми. В результаті проведених у другій половині ХІХ ст. ряду заходів по боротьбі з хабарництвом ситуація дещо покращилась, але остаточно це зло в царському апараті так і не було викорінено.
Разом із змінами в організації структури державного управління, статусу державних осіб
Loading...

 
 

Цікаве