WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна служба і релігія - Реферат

Державна служба і релігія - Реферат

як правило, розглядалися колегіально. Результати дебатів, обговорень у дорадчих органах влади давали підставу для ухвалення рішень монархом. Як правило, процедура засідань супроводжувалась реєстрацією, протоколюванням обговорення. Таким чином, забезпечувався контроль за виконанням і розподілялася відповідальність між членами дорадчого органу за рішення, що ухвалював монарх. Протоколювання завдань дорадчого органу стало ще однією досить відповідальною функцією найманих службовців монарха.
Становлення інституції найманих службовців відбувалося одночасно з інтенсивним розвитком міст Європи, їх суверенізацією. У містах відкривалися нові освітні заклади, які ставали центрами просвітницької роботи, джерелами нової суспільної думки. В університетах Європи тих часів одним з найпопулярніших предметів вивчення і дослідження стало римське право, що мало значний вплив на державотворення та становлення міст як самостійних адміністративних одиниць.
Незважаючи на те, що церква продовжувала втручатися в державні справи, в тому числі і через систему освіти, поступово серед державних службовців, на противагу родинному походженню та релігійним поглядам, усе більше починає цінуватись професіоналізм як критерій якості роботи. Принципи централізації та структуризації, що були відпрацьовані в церковному управлінні, досить швидко поширились і закріпились в управлінні більшості держав Європи.
У ХV-ХVІ ст. знову посилилась влада титулованих осіб та їхній вплив на державні справи, оскільки монополія на використання примусу та оподаткування, а відповідно і вплив на формування державної скарбниці, зосередилась у руках лордів, графів, тобто титулованих монарших намісників. Насамперед, це відбулося в межах тих територій, на які поширювалася влада цих осіб.
Для збереження монополії на владу правлячою верхівкою формується система поділу повноважень і функціональних завдань на суто політичні й адміністративні. Хоча в державних колах ще існувала орієнтація на обслуговування монарха як правлячої особи, з часом виникає потреба розподілу завдань на ті, що забезпечують існування монарха (та його двору, родини) і суто державні, які слугують інтересам країни в цілому і її суспільства. Поза все монарша влада традиційно продовжує бути недоторканною, але суспільна думка вже орієнтується на розрізнення понять особи і посади.
Водночас усе більше філософських течій починають розглядати монархію як шлях досягнення загального добробуту населення країн. Це були гуманістичні погляди на людину і світ, спрямовані на досягнення порозуміння в суспільстві, гармонії між державною владою і громадянами. Теократичні вчення, що пропагували верховенство церкви над світською владою, замінюються на систему поглядів, у центрі якої була людина з її здібностями, потребами, бажаннями.
Мислителі епохи Відродження на перше місце у формуванні соціального статусу людини ставили не її родинне походження, не належність до аристократичного стану, а її персональні здібності, знання, прагнення зробити світ кращим. Взаємовідносини громадян у країні, як визначала суспільна думка, повинні регулюватись на підставі законів, які насамперед мають бути запорукою свободи особистості.
Це були настрої нової соціальної групи того часу - торгово-промислової верхівки суспільства, яка не хотіла повністю залежати від старої правлячої аристократії і мати вплив на формування державної політики, підготовку і прийняття законів, які б захищали інтереси і цієї соціальної групи.
На зміну середньовічному світогляду щодо відносин у суспільстві на підставі релігійних канонів та божественного одкровення приходить гуманістична ідея рівності всіх перед законом, верховенства в державі права.
Якщо раніше тільки монарх монопольно був суб'єктом політичної діяльності, то в ХVІІ ст. на державну політичну арену виходять нові особи, які дотримуються принципів лояльності до монаршої влади і водночас самостійно, від імені монарха, вирішують державні проблеми, насамперед у зовнішньополітичній сфері. Абсолютна монарша влада поступово починає розподілятися в колі таких осіб, які традиційно продовжують належати до придворних монарха, але фактично стають не його особистими слугами, а службовцями держави.
Значним поштовхом до вдосконалення механізму державного управління стали нові течії епохи Реформації - лютеранство, кальвінізм, протестантизм. У центрі їх уваги були відносини індивіда і колективу, підпорядкованість людини громаді за допомогою різних заходів, у тому числі формалізованих зв'язків, ієрархічної підлеглості, авторитарного лідерства, репресій.
Провідники реформаторства в ході антипапської боротьби проголосили тезу про "виправдання вірою", запропонували розмежувати поняття особи та посади, за чим крилося загальне бажання відокремити проблеми монарха та його оточення від проблем держави та суспільства.
Незважаючи на загальне прагнення до суспільного порозуміння, ідеологи реформації для досягнення цієї мети вважали за можливе застосовувати і державний примус. У поглядах на державний устрій панувала широка розбіжність пріоритетів - від республіки до монархії. Але й монарх повинен, на думку реформаторів, бути також провідником права і закону, піклуватися про своїх підданих. У такий спосіб формувалися новий підхід до державного устрою і вимоги до державних осіб, який би спирався на верховенство права. Одночасно вносились пропозиції щодо реформування самої християнської релігії, спектр яких був досить широким: від ліквідації зовнішніх культових атрибутів католицизму та повернення до ідей раннього християнства (М.Лютер) до заборони християнину мати приватну власність та обіймати державну посаду (Т.Мюнцер).
Великий внесок в формування підходів до діяльності владних осіб зробив Н.Макіавеллі (1469-1527 рр.), видатний італійський державний діяч і мислитель. Він стверджував, що християнство знаходиться у суперечності з сучасністю, і розглядав релігію як явище суспільного життя, підпорядковане загальним законам виникнення, розквіту і загибелі. Ставлення до різноманітних релігій має визначатися суто державними інтересами і суспільною користю. За ідеями Н.Макіавеллі, головна особа держави - неспадковий монарх-деспот, а розумний політик, який застосовує всі засоби політичної боротьби і перемагає. Після смерті монарха країна має управлятися на демократичних республіканських засадах. У республіці до здійснення влади мають бути залучені не тільки представники аристократії , а й простого народу.
На підставі досліджень історичної спадщини Макіавеллі доходить висновку, що в основі політичної поведінки особи лежить не християнська мораль, а вигода і сила. Тому наукові принципи політичного мистецтва він виводить не з релігійних загальногуманістичних канонів, а на підставі дослідження реальних якостей властивостей природи, руху суспільних сил, інтересів. Боротьба народу і аристократії - ось основне джерело розвитку держави, підстава змін її форм. Про правила політики Макіавеллі говорить не з погляду справедливості, моралі, а з позиції цілей, після досягнення яких моральні критерії можуть бути скасовані. "Мета виправдовує засоби" - одне з найбільш відомих гасел філософії Макіавеллі. Макіавеллі робить висновок, що найбільш значних успіхів у реформуванні державного управління досягли ті правителі, які не виконували попередні обіцянки, а діяли хитрістю і обманом.
Наскільки одноосібна диктатура, за Макіавеллі,
Loading...

 
 

Цікаве