WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна служба і релігія - Реферат

Державна служба і релігія - Реферат

порушення заповітів Бога, вони засуджувалися церквою. Церква виправдовувала опір з боку підданих тільки в періоди тиранічних правлінь, але остаточне рішення щодо оголошення боротьби за справедливість у цьому разі залишалося за церквою. Така ідеологія була спрямована на посилення провідної ролі церкви і її сановників в управлінні державою.
Одночасно виник і новий юридичний напрямок, стосовно побудови основ канонічного права, покликаного регулювати відносини як в межах церкви і її організацій, так і між церквою і світськими людьми. "Суперечливі канони", або "Кодекс Граціана", написані ченцем Граціаном (приблизно в 1140 р.) надалі безпосередньо стосувалися функціонування державного управління, владних структур та осіб. Цими канонами був визначений принцип ієрархічної підлеглості в межах відомства. Наголошувалося на єдності прихильників, що мали бути задіяні в управлінських структурах. Крім того, приписувалось, що для якісної роботи системи церковний службовець мав просуватися по її щаблях не завдяки протекції, а лише в результаті ефективної діяльності. Тобто якість особистої роботи пов'язувалась з перспективами службової кар'єри. Це був новий крок до побудови системи кадрового забезпечення не за ознакою родинного походження, а за професійними здібностями. Призначення на посаду в таких умовах мало відбуватися за результатами іспиту. Церковний службовець зобов'язаний служити тільки богові (церкві) і не має права поєднувати свою діяльність з іншою, а також має бути непідкупним. Ці загальні пропозиції щодо організації діяльності службових осіб (насамперед духовних) були неабияким внеском представників тогочасної церкви в загальну теорію управління. На підставі висновків Граціана вперше були сформовані загальні вимоги до бюрократичної системи та її осіб, які і сьогодні є класичними [31].
Подальший розвиток державного бюрократичного апарату був пов'язаний зі зміною статусу державних осіб. В умовах, коли створювались нові структури державного управління, особам, що їх очолювали, як правило вельможним, на час виконання управлінських функцій монарх надавав значні владні повноваження. Завдяки цьому посадові особи здобували такий авторитет у суспільстві, який набагато перевищував той, що формувався завдяки родинному походженню та багатству і пов'язаним з ним можливостям. Незважаючи на те, що склад державних осіб в епоху Середньовіччя продовжував бути консервативно-аристократичним, внаслідок впливу християнської церкви в підходах до державного управління також відбулися значні зміни. По-перше, вони стосувалися структурування системи управління на зразок церковного. З'явилися тенденції до визначення ієрахії у цій системі не за походженням а за обсягом повноважень, за посадою. По-друге, визначились основні вимоги до державної особи як носія влади. На підставі цих нововведень зароджуються перші ознаки професійного підходу до державної служби та виникають нові погляди на державні повноваження службовців, їх службові можливості, які почали домінувати над родинно-майновими.
До управління державою починають залучатися особи, які не завжди мають шляхетне походження, але володіють значними важелями суспільного впливу, досвідом, знаннями, навичками, користуються повагою. Як правило, це були, насамперед, найбільш освічені духовні особи християнської церкви, які одночасно застосували до державного управління і загальні підходи стосовно організації управління церковними структурами.
Монархічні режими, які були поширені в Середньовіччі в більшості країн Європи, ще цілком не усвідомлювали необхідність створення розгалуженого апарату державного управління, але під впливом церкви цей процес з часом стає зворотним. Державна бюрократія, яка зародилася в ті часи, стає все більш вагомою суспільною силою.
3. Найманий службовець
Як наслідок розвитку торгівлі і ремесел, у ХІ-ХІІІ ст. в Західній Європі формується нова суспільна думка стосовно необхідності реформування відносин між церквою і державою. Особливо поширюється вона в середовищі бюргерів, купців, банкірів, промисловців, тобто класу буржуа, який починає зароджуватись. Цей клас набуває все більшої суспільної ваги, але, як і раніше, не має доступу до державної влади, монополію на яку продовжують утримувати феодальна аристократія і духовенство.
Найбільш яскраво основи течії Реформації були визначені в працях Марсилія Падуанського (1275-1343 рр.) , в яких він звинуватив церкву в усіх бідах і негараздах світу. Це було реакцією на постійне втручання церкви в державні справи. Тому пропонувалося відокремити церкву від держави і підпорядкувати її світській політичній владі. Справжнім джерелом влади, за вченням Падуанського, є народ. Тільки він є носієм суверенітету і головним законодавцем. Суспільство поділяється на дві категорії - вищу і нижчу. До вищої належать військові, чиновники, духовні особи, інші заможні верстви. Ця частина населення служить загальному (державному) благу, решта піклується лише про особисті справи. Для регулювання відносин у суспільстві була проголошена ідея дотримання верховенства законів. При цьому законотворча функція мала належати народові. Автор цієї теорії одночасно вніс і пропозицію про поділ законодавчої і виконавчої влади. На його думку, законодавча влада визначає компетенції і систему організації виконавчої влади. Перевага віддається виборності монархів перед успадковуванням. Це були досить прогресивні ідеї реформування державної влади .
Найбільше поширення думка про необхідність усунення церкви від управління державними справами дістала в епоху Відродження завдяки працям італійських мислителів-гуманістів (Леонардо Терунда, Челіо Секондо Куріоне, Нікколо Макіавеллі).
У той період одночасно зі послабленням у державному управлінні ролі церкви та духовних осіб активізується державна просвітницька діяльність. Після створення в Європі перших університетів значно більше почала цінуватися освіченість найманих службовців. Більшість університетських випускників мали грунтовні знання з різних дисциплін, навички роботи з документами, хороше виховання. Досить помітно зросли міжнародні стосунки, в яких монархи почали спиратися на фахівців, що здобули освіту в університетах і могли самостійно спілкуватись іноземними мовами з представниками інших країн, володіли навичками етикету та протоколу. Серед послів та інших співробітників посольств і міжнародних представництв з'являється все більше осіб як шляхетного походження, так і без такого походження з університетською освітою, і що мають навички розв'язання державних справ. Для окремої категорії громадян служба у монарха яквищої посадової особи держави стає основною професією і засобом існування.
На той час визначалось, що службовець є придворною особою, яка працює від імені і на короля. Церква поступово втратила безпосередній вплив на державні справи, посилились тенденції централізації та зміцнення монархічної державної влади. Адміністративна влада нових службовців короля завдяки зазначеним факторам а також їхньому професіоналізмому стає достатньо сильною і в здійсненні своїх повноважень вони стають досить самостійними і незалежними.
Разом з тим, незважаючи на монархічну форму правління, на новому рівні почав створюватись інститут монарших дорадчих органів, до яких залучались освічені, впливові представники суспільства, в тому числі і не з середовища старої аристократії. Питання стратегічного характеру, і рішення монарха,
Loading...

 
 

Цікаве