WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна служба і релігія - Реферат

Державна служба і релігія - Реферат


Реферат
на тему
Державна служба і релігія
Після поділу Римської держави Константинополь став столицею Візантійського царства. В ті часи єдності країни загрожували внутрішні релігійні суперечки, які грунтувались на різних підходах до тлумачення христової натури. Гостра боротьба точилась також між християнством та залишками язичництва. При цьому використовувались не тільки місіонерські методи поширення християнства, а й жорстоке придушення церквою прибічників опозиції. Крок за кроком християнська церква в Європі все більш посилювалася.
Римський єпископ як спадкоємець найпершого з апостолів вже від перших віків християнства посів провідне становище в суспільстві. Згодом його авторитет продовжував безупинно зростати, зокрема і завдяки співпраці з вищими державними особами.
Могутньою силою, яка сприяла піднесенню авторитету церкви серед громадян, став перший із західних чернечих орденів - бенедиктинїв. Члени цього ордену не тільки свідомо присвячували себе служінню богу, а й займалися суспільною працею, освітою серед родин, які повернулися до християнства, орали землю, розводили сади, розвивали ремесла. Одночасно члени ордену поширювали свій вплив і на державні справи, встановлюючи безпосередні контакти з правителями.
Значення і вплив папства суттєво зросли завдяки зміцненню зв'язків пап з королями. У VІІІ-ІХ ст. відбулося оновлення римського цісарства, але абсолютистська влада цісаря на ті часи вже була обмежена існуванням поряд з монархом римського папи, який мав високу церковну владу і значний вплив на паству.
Карл Великий (768-814 р.р.) за своє правління доклав значних зусиль для поновлення одноосібної влади в країні. З цією метою кожен вільний громадянин країни за наказом короля був зобов'язаний скласти йому присягу вірності. Але поряд з начебто необмеженою королівською владою при Карлові Великому одночасно існувало і народне віче (збори), під час яких відбувалися зустрічі монарха з підданими, огляд війська, оголошувались нові закони і розпорядження, відбувався суд. При особі короля урядові функції виконували представники вищої придворної знаті. Оскільки цих службовців було небагато, і вони безпосередньо підпорядковувалися королю і могли впливати на нього. Вони користувалися значним авторитетом серед інших аристократів. Провідне місце в королівському уряді належало канцлеру, що вів королівську канцелярію. Це була, як правило, духовна особа, надвірний капелан короля. Нагляд за скарбницею здійснював підкоморій, управління палатою і судівництвом - палатний граф. Для контролю нижчих урядовців на місцях король призначав королівських посланців, яких, як правило, було двоє: один - світський, другий - духовний. Для забезпечення об'єктивності при розгляді державних справ посланцям не дозволялось мати власність у тому окрузі, який їм доручалося контролювати.
Територіально держава тих часів поділялася на повіти (графства), якими управляли графи. Прикордонні округи називалися маркіями і перебували під проводом маркграфів, повноваження яких у зв'язку з малою відстанню від кордону країни і підвищеною військовою загрозою з боку сусідів були дещо ширші, ніж у звичайних графів. Головною перевагою їхнього становища було те, що крім іншого вони мали право самостійно скликати військове ополчення [21].
У державі Карла Великого почали зароджуватись нові феодальні відносини. Це відбулося в наслідок того, що володіння землею і правом використання її та тих, хто на ній мешкає, в приватних цілях поєднувалося із обов'язковою військовою службою. Великі землевласники, які несли службу у війську, посідали провідне становище в суспільстві, що здебільшого визначалось їх майновими можливостями щодо забезпечення військових формувань зброєю, кіньми, харчами тощо. Завдяки участі у війнах багатство і вплив цих феодалів все більше зростали. З часом перерозподіл земель зумовив примноження великої власності і натомість зменшення малої. Підданий, не втрачаючи особистої свободи, ставав залежним від свого протектора - могутнього латифундиста і був зобов'язаний платити йому данину, служити при його дворі та у війську.
У результаті зростання впливу на суспільні стосунки церкви в ті часи сформувалася думка, що цісарство та папство повинні стояти в державі поряд, як дві сили, що мають одна одну доповнювати, підтримувати та спільно керувати світом.
Внаслідок виникнення різних внутрішніх течій у Х ст. християнська церква пережила кризу. Виникла потреба в створенні системи управління її структурою та ієрархії в цій системі. Подсилення впливу християнства в державі вимагало розширення повноважень папства не тільки на церковній, а й на державно-політичній аренах. Якщо раніше римський папа обирався верхівкою аристократії, то в подальшому його почала обирати тільки колегія кардиналів, що позбавило аристократів можливості впливати на призначення вищої духовної особи. Церква поступово все більше виходить з-під влади державних сановників і ставала самостійним авторитетним владним інститутом. В її середовищі сформувалася ієрархізована замкнена система церковних службовців, які, в свою чергу, займалися не тільки з релігійними, а й з світськими справами, в тому числі і державними. Система внутрішньої організації управління церквою наклала свій відбиток і на побудову державного управління. На підставі цього в добу Середньовіччя в більшості країн Європи з'являються перші ознаки сталої розгалуженої бюрократичної системи, витоки якої крилися у системі управління християнською церквою.
Особа, яку умовно можна назвати "державним службовцем", представляла одну з трьох основних груп службовців монарха: суд, армію і тих, хто безпосередньо забезпечував діяльність монарха та його двору стосовно церемоній, управління королівським майном та ведення інших господарських та канцелярських справ. Серед загального складу службовців значне місце посідали духовні особи, які були задіяні при монаршому дворі. Вони мали значний вплив на культурне і політичне життя суспільства, входили до складу багатьох державних установ.
Така ситуація не задовольняла світське королівське оточення, і з часом між римсько-католицькою церквою і монархами розпочалася боротьба за владу, що призвело до переорієнтації напрямків діяльності і завдань монаршого оточення - апарату, який забезпечував державні функції. Одночасно перерозподіляються сфери впливу та повноважень між різними владними структурами. В результаті реформування внутрішніх відносин між церквою і державою першою були розроблені нові організаційні засади, і в ХІ-ХІІ ст. християнська церква в Європі вже функціонувала як жорстка ієрархічна система, в якій кожна одиниця, починаючи з центру до периферії, від вищого щабля до рядової особи, мала чітко визначені обов'язки, права, повноваження тощо (римський папа, кардинал, єпископ, чернець та ін.). У межах церкви було створено свої раду апостолів і суд - консисторію.
Захист влади церкви здійснювався також і за допомогою системи схоластичних учень. У побудові цієї теоріїзначну роль відіграв чернець, вчений-богослов Фома Аквінський (1225-1274 рр.). У своєму вченні він визнавав привілейоване становище в суспільстві осіб, у яких були влада і багатства. Влада, згідно з його поглядами, завжди грунтується на підпорядкуванні нижчих верств населення високим вельможним особам. Це встановлено богом і має бути незмінним. Цим вченням випадки зловживань державною владою розглядались як
Loading...

 
 

Цікаве