WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Методи державного управління - Реферат

Методи державного управління - Реферат

явищ у громадському й державному житті.
На сьогодні не викликає сумніву той факт, що адміністративно-правові методиневіддільні від процесу реалізації виконавчої влади, що державне управління не може бути витіснене цивільно-правовими категоріями договірного типу. Саме ці методи відіграють вирішальну роль у за-безпеченні належного правового порядку, рівня державної дисципліни.
Методологічно-орієнтуючим документом з цього приводу є Послання Президента України до Верховної Ради України 2002 р. "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки". Саме у цьому посланні Президент України зазначає, що у процесі поглиблення реформ слід подолати штучне протиставлення держави і ринку, виходити з того, що основним
суб'єктом політики економічного зростання, подальшої демократизації суспільства та поглиблення інтеграційних процесів є держава. Звідси ви-пливає об'єктивна необхідність істотного зміцнення її дієздатності.
Види методів державного управління. Різноманітність конкретно використовуваних у державному управлінні засобів (методів) реалізації завдань і функцій державних органів роблять актуальною проблему їх класифікації.
У зв'язку з тим, що конкретних прийомів, які застосовуються для впливу на керовані об'єкти, дуже багато, проблема класифікації методів полягає у визначенні критеріїв, ґрунтуючись на яких можна звести ці прийоми до однорідних груп.
Враховуючи, що вибір критерію багато в чому залежить від мети і завдань, які стоять перед дослідником, в юридичній літературі можна знайти різноманітні варіанти класифікацій. Так, Ю. Козлов поділяє їх на дві групи: позаекономічного (прямого) й економічного (непрямого) впливу; А. Лунєв - на чотири: морально-політичні, економічні, організаційні, адміністративно-директивні; Г. Атаманчук - також на чотири: морально-ідеологічні, соціально-політичні, економічні, адміністративні. Український адміністративність А. С. Васильєв бачить методи стимулюючого й імперативно-владного впливу. Існують й інші підходи, серед яких вирізняють методи одноосібні, колегіальні, колективні, комбіновані тощо.
Усі перелічені класифікації мають на меті розмежувати й згрупувати засоби, прийоми, способи впливу на свідомість і поведінку людей у процесі державного управління. Тому вони, безумовно, корисні й, до певної міри, ефективні. Проте необхідність впливу не є за своєю природою суб'-єктивістською чи довільною. Вплив завжди здійснюється через необхідність задоволення об'єктивних потреб. Тому і засоби, які використовуються для такого задоволення, об'єктивно зумовлені.
Отже, потреби процесу управління є важливим критерієм класифікації методів управління. У найзагальнішому вигляді потреби можна поділити на три види: переконання, заохочення, примус.
Потреба переконання вимагає використання економічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних, організаційних, психологічних засобів.
Потреба заохочування передбачає використання цих самих (еконо-мічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних, організа-ційних, психологічних) засобів.
Потреба примушування також вимагає використання саме цих засобів (економічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних, організаційних, психологічних).
Відмінність полягає тільки у цільовій спрямованості у разі конкретного застосування того чи іншого прийому та в інтенсивності використання тієї чи іншої групи прийомів.
Отже, йдеться про три найзагальніші, найуніверсальніші, а в теоретичному розумінні - найкраще визначені й детерміновані методи дер-жавного управління: переконання, заохочення і примус.
Правильне застосування саме цих методів у процесі здійснення дер-жавного управління забезпечує найбільшу й максимальну ефективність управлінської діяльності, раціональне функціонування всіх адміністративно-правових інститутів, непохитність правових устоїв у галузях управління.
Переконання, заохочення й примус у сфері державного управління застосовуються для того, щоб забезпечити:
1) цілеспрямованість управлінської діяльності;
2) правомірність поведінки учасників управлінських відносин;
3) функціонування й захист встановленого державою режиму, за якого б неухильно виконувалися правові приписи усіх ланок управлінської системи;
4) нормальні взаємовідносини усіх учасників управлінських відносин.
Для того, щоб ці завдання були виконані, методи переконання, заохо-чення й примусу, що є визначальними методами управління й боротьби з правопорушеннями, мають розумно поєднуватися, тобто не протистояти одне одному, а доповнювати, підпорядковуватися загальним завданням керівного впливу.
Правильне розуміння принципу розумного поєднання методів пере-конання, заохочення й примусу забезпечує досягнення максимально ко-рисних результатів у процесі здійснення державного управління.
При цьому поєднання методів переконання, заохочення й примусу має бути гармонійним. Перебільшення ролі того чи іншого методу керівництва неухильно призводить до соціальних дисонансів, до порушення норм за-конності. Гарантією правильного поєднання є визнання головної ролі ме-тодів переконання і заохочення як методів психічного впливу на свідомість, а через неї - на поведінку людей. Ці методи виявляються в системі заохочувальних, виховних, пояснювальних, рекомендуючих заходів, що забезпечують правочинність вчинків і дій учасників управлінських відносин.
Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління.
При здійсненні державного керівництва господарством, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом, а також у процесі правоохоронної діяльності органи державного управління використовують різноманітні прийоми і способи переконання і заохочення як методи цілеспрямованого впливу.
Якщо звернутися до правоохоронної діяльності, то виявиться, що ор-гани держави найчастіше використовують:
1) правове пропагування, пояснення сутності законів, правової політики держави;
2) постійне інформування населення щодо стану справ у галузі охорони громадського порядку;
3) стимулювання ініціативи громадськості стосовно надання право-охоронним органам допомоги щодо забезпечення правопорядку;
4) забезпечення поширення позитивного досвіду в боротьбі з пору-шеннями правопорядку;
5) проведення профілактичних заходів щодо недопущення антигро-мадських проявів;
6) заохочення громадян, які активно виявили себе в боротьбі з пра-вопорушеннями.
Зростання свідомості, організованості громадян робить методи пере-конання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулювання громадських управлінських відносин. При цьому звужується сфера адміністрування, невиправдане застосування адміністративно-примусових засобів впливу.
Loading...

 
 

Цікаве