WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Компенсація моральної шкоди - Реферат

Компенсація моральної шкоди - Реферат


Реферат на тему:
Компенсація моральної шкоди
Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, Ті честь і гідність, особиста недоторканність і свобода та безпека довкілля визнаються найвищою соціальною цінністю і особистими немайновими благами фізичної особи. Поняття "нематеріальне благо" є збірним, воно стосується як самого "блага", так і особистих немайнових прав. Отже, зазначені особисті немайнові блага є об'єктами відповідних особистих немайнових прав. До останнього часу цивільно-правовий захист порушених особистих немайнових прав здійснювався шляхом відновлення права, припинення дій, які порушують право, відшкодування збитків (ст. 6 ЦК).Законом України № 3188-12 від 6 травня 1993 р. передбачений новий спосіб захисту цивільних особистих прав - це компенсація моральної шкоди, який включено до статей 6, 7 та 4401 ЦК України. Проект нового ЦК України (1996 р.)не тільки зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами, про що йдеться далі. Як бачимо, категорія моральної шкоди з'явилася в українському законодавстві порівняно нещодавно. Тривалий час вважалося, що моральна шкода в соціалістичному суспільстві компенсації взагалі не підлягає. На обґрунтування цього висновку наводилися лицемірні, святенницькі аргументи нібито особистість радянської людини перебуває на такій недосяжній висоті, що приниження її честі, гідності, ділової репутації не може бути оцінено у грошах. Разом з тим уже з 20-х років у колишньому СРСР в юридичній літературі, у суспільній свідомості стверджувалися погляди на допустимість компенсації моральної шкоди. Необхідно підкреслити, що найвагоміший внесок у справу узаконення інституту компенсації моральної шкоди внесли своїми творами М. С. Малеїн і Г. М. Бєлякова. Судова практика також чимало зробила для становлення категорії моральної шкоди. Відомі справи по відшкодуванню позадоговірної шкоди у зв'язку з загибеллю годувальника, при розгляді яких суд присуджував, наприклад, дитині, що втратила батька, суму більшу за ту, яка відповідає вартості втрачених засобів до існування. Різниця між зазначеними сумами - це присудження компенсації моральної шкоди в прихованій формі дитині за смерть батька, внаслідок чого дитина позбавлена спілкування з батьком, батьківських пестощів, батьківської любові. Дитина втратила чимало радощів свого дитинства. Всі ці обставини не могли не вплинути на позитивний підхід законодавця до формування норм про компенсацію моральної шкоди в цивільному законодавстві України.
Найзагальнішою нормою, яка вперше передбачила відшкодування моральної шкоди, стала ст. 131 Основ цивільного законодавства 1991 р. В українській юридичній літературі правило ст. 131 Основ про компенсацію моральної шкоди було сприйнято цілком позитивно, застосування якої було можливим і в Україні до введення в дію Закону України № 3188-12 від 6 травня 1993 р. У цій нормі зроблено спробу визначити поняття моральної шкоди, а також закріпити умови й засоби її компенсації. Моральна шкода в ст. 131 Основ була визначена як заподіяння фізичних або моральних страждань. Умовами компенсації моральної шкоди були протиправність дій, що заподіяли шкоду, і вина заподіювана. Також встановлено, що моральна шкода компенсується у грошовій або іншій матеріальній формі. Розмір компенсації моральної шкоди визначає суд і при цьому незалежно від відшкодування майнової шкоди. За ст. 131 Основ компенсація моральної шкоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується як за порушення особистих немайнових прав, так і за порушення майнових прав.
З моменту введення в дію на території України Закону України N^ 3188-12 від 6 травня 1993 р. правила ст. 131 Основ не застосовуються. Замість них слід застосовувати статті 7 і 4401 (в редакції Закону України № 3188-12 від 6 травня 1993 р.) ЦК України та статті інших кодексів і законів України.
Серед названих законів перш за все привертає увагу ст. 4401 ЦК України (в редакції Закону України № 3188-12 від 6 травня 1993 р.) про відшкодування моральної шкоди.
Виходячи із систематичного тлумачення ст. 4401 і враховуючи ступінь її обов'язковості можна дійти висновку, що норма статті 4401 є загальною та імперативною. Отже, вона застосовується у всіх випадках незалежно від галузевої належності порушених правовідносин. Порушеними можуть бути цивільно-правові, трудо-правові, адміністративно-правові та інші відносини, внаслідок порушення яких потерпілому була заподіяна моральна шкода. У всіх цих випадках моральна шкода повинна компенсуватися за ст. 4401 ЦК України. Щодо спеціальних норм, то вони, на наш погляд, мають право на існування, якщо мають виключно відсильний характер або заповнюють прогалини загальної норми ст. 4401 в розумінні встановлення й інших юридичних наслідків порушення особистих і майнових відносин абсолютного характеру. Так, наприклад, ст. 7 ЦК України (в редакції Закону України № 3188-12 від 6 травня 1993 р.) передбачає право потерпілого вимагати від суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності і принижують його честь, гідність чи ділову репутацію. З цих позицій за наявності колізій між ст. 4401 і відповідною спеціальною нормою повинна застосовуватися ст. 4401, а не спеціальна норма.
Наведені висновки є логічним наслідком незаперечного факту, що відносини з компенсації моральної шкоди є цивільно-правовими, недоговірними відносними, що виникають із порушення абсолютних прав: права на життя, права на здоров'я і його охорону, права власності та ін. Саме тому зазначені відносини не можуть регулюватися адміністративним, трудовим, фінансовим та іншими галузями права. Уявляється непереконливою позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" (п. 2), згідно з якою статті 7 і 4401 ЦК України є спеціальними. Між тим спеціальні норми не відповідають змістові ст. 4401. Наприклад, п. 11 Правил відшкодування від 23 червня 1993р. передбачає, на відміну від ст. 4401 ЦК України, визначення розміру відшкодування на підставі згоди потерпілого і заподіювача моральної шкоди, рішення комісії з трудових спорів, а також максимальний розмір відшкодування моральної шкоди, який не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати. Щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди на підставі згоди потерпілого і заподіювача шкоди, то це положення Правил суперечить Конституції України (нормам розділу II) та ЦК України (ст. 4401), бо захист порушених абсолютних прав на життя, здоров'я здійснюється на підставі імперативних норм закону, а не зазначеної згоди. Не можна, щоб заподіювач моральної шкоди, тобто правопорушник, хай і разом із потерпілим визначав розмір власної відповідальності перед ним. Це не тільки помилково з точки зору формально-юридичної, а й абсурдно, виходячи із здорового глузду. Щодо можливості визначення розміру компенсації моральної шкоди на підставі рішення комісії з трудових спорів, то цефактична помилка. Визначення розміру компенсації моральної шкоди - це елемент цивільно-правового спору, і розв'язання цього питання не має ніякого відношення до комісії, яка розглядає
Loading...

 
 

Цікаве