WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна характеристика законодавства про захист прав споживачів - Реферат

Загальна характеристика законодавства про захист прав споживачів - Реферат

продавців чи виготовлювачів необхідно зарахувати будь-які підприємства, організації, установи (громадяни-підприємці), в тому числі і ті, для яких торговельна діяльність, та чи інша діяльність з надання побутових послуг не є професійною, а має разовий або нерегулярний характер. Наприклад, цукровий завод продає своєму працівникові автомашину, яка вже протягом кількох років була у користуванні заводу. Законодавче термінологічне визначення поняття "продавець" дає підстави поширити на дану угоду купівлі-продажу правила Закону України "Про захист прав споживачів". Однак, навряд чи доцільно на таку угоду поширювати дію цього закону, адже споживче законодавство за своїм призначенням має обмежену сферу регулювання і не повинно стосуватися продавців і виконавців, які не є професіоналами у тому чи іншому виді діяльності і не займаються роздрібною торгівлею чи наданням інших побутових послуг населенню.
Отже у випадках разового надання торговельних послуг громадянам суб'єктами підприємництва - непрофесіоналами повинні діяти відповідні загальні норми цивільного законодавства. За таких умов громадянин-покупець не матиме пільгових умов захисту, але його права будуть все-таки захищені цими нормами цивільного права, яке однаковою мірою захищає права і продавця, і покупця.
У преамбулі Закону розкривається також зміст договору, який розглядається як усна чи письмова угода між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, строки, ціну та інші умови, за якими здійснюються купівля-продаж, роботи та послуги, та який може оформлятися квитанцією, товарним чеком або іншими письмовими документами. Майже у такій редакції містилося термінологічне визначення в Законі 1991 р. Однак, в обох випадках не було особливої потреби у такому термінологічному роз'ясненні, оскільки воно не додає нічого нового порівняно з тим, що з цього приводу вже є у цивільному законодавстві.
Загалом же в Законі 1991 р. містилося 10 термінологічних визначень (споживач, покупець, замовник, продукція, виготовлювач, виконавець, продавець, договір, державний стандарт, нормативно-технічна документація), а в Законі 1993 р. їх стало 7 (споживач, виготовлювач, виконавець, продавець, договір, недолік, істотний недолік). І все-таки не всі новели у цій частині чи скасовані терміни виявилися виправданими. Так, передчасно законодавець відмовився від роз'яснень термінів "державні стандарти", "нормативно-технічна документація", безпідставно зберіг визначення договору. Але цілком обґрунтовано запроваджені визначення термінів "недоліки" та "істотні недоліки".
Розділ 1 "Загальні положення" складається лише з двох статей (статті ІІ і 2) організаційно-технічного змісту. Так, у ст. 1 зазначається, що законодавство України про захист прав споживачів складається з цього закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Безперечно, центральне місце у системі споживчого законодавства займає Закон України "Про захист прав споживачів", норми якого становлять основний зміст споживчого права. Саме він встановлює визначальні принципи правового регулювання відносин за участю громадян-споживачів та окреслює соціальне необхідні потреби і юридичне допустимі межі їх пільгового захисту. Норми інших законів, зокрема про захист від недобросовісної реклами, про запобігання монополізму, лише прямо чи опосередковано сприяють реалізації споживачами своїх прав.
Особливе значення у системі споживчого законодавства мають норми ЦК України, які встановлюють правила укладення договорів купівлі-продажу, підряду, схову та інших угод у сфері побутового обслуговування, юридичну відповідальність за неналежне їх виконання чи невиконання. Правильне додержання громадянином цих правил є надійною правовою га-рантією захисту їх порушених прав як споживачів. Навіть незважаючи на те, що поки що діє Цивільний кодекс 1963 р., окремі його норми зберігають своє праворегулююче значення й нині. У проекті нового ЦК України чільне місце займають норми щодо захисту прав споживачів. Однак у ньому вміщено лише норми цивільно-правової приналежності. Адміністративно-правові норми мають бути об'єктивно відображені в адміністративному та інших галузях законодавства. При цьому доцільно зберегти Закон України "Про захист прав споживачів", який є комплексним нормативним актом і містить норми різних галузей права.
Важливе значення для захисту прав споживачів мають Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів; Положення про порядок вилучення неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів; Положення про порядок припинення (заборони) господарюючим суб'єктам відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, цю не відповідають вимогам нормативних документів, затверджені постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 р.1. Зазначені Положення містять широкий спектр адміністративно-організаційних заходів, спрямованих на припинення порушень господарюючими суб'єктами, які так чи інакше призводять до реалізації споживачам неякісних товарів (послуг). Незважаючи на це, відповідні норми цих Положень теж входять у систему споживчого законодавства, яке вже раніше ми визнали комплексним законодавством.
У Законі "Про захист прав споживачів" 1991 р. ст. 1 містила ще ч. 2, в якій зазначалося, що "у випадках, прямо зазначених у цьому Законі та інших законодавчих актах, заходи щодо реалізації прав споживачів можуть регулюватися постановами Кабінету Міністрів УРСР". Вилучення ч. 2 із ст. 1 Закону 1993 р. може створити враження про унеможливлення врегулювати окремі відносини з участю споживачів постановами Кабінету Міністрів України. Насправді це не так, адже безпосередньо у тексті самого Закону 1993р. є посилання на право Кабінету Міністрів своїми актами регулювати деякі відносини.
Закон України "Про захист прав споживачів" безпосередньо передбачає право Кабінету Міністрів України визначати, встановлювати чи затверджувати:
1) порядок відбору у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сиро вини, матеріалів тощо (ст. 5);
2) порядок проведення контрольних перевірок правильності розрахунків із споживачами за надані послуги та реалізовані товари (ст. 5);
3) порядок накладення на господарюючих суб'єктів сфер торгівлі, громадського харчування і послуг стягнень, передбачених ст. 23 Закону (ст. 5);
4) порядок та умови страхування службової особи державного органу у справах захисту прав споживачів (ст. 10);
5) переліки сезонних товарів, гарантійні терміни за якими обчислюються з початку відповідного сезону (ст. 13);
6) перелік товарів для обмінного фонду (ст. 14);
7) перелік товарів, що не підлягають обмінові (поверненню) з підстав, визначених Законом (ст. 20);
8) правила торговельного, побутового та інших видів обслуговування (виконання робіт, надання послуг).
Наведений обсяг компетенції Кабінету Міністрів України у сфері нормотворення не слід розглядати як вичерпний. Думається, що правовий вплив Кабінету Міністрів України у сфері захисту прав споживачів може бути значно ширший, якщо це спрямовано на реалізацію цих прав. Однак у будь-якому разі акти Кабінету Міністрів України не повинні суперечити
Loading...

 
 

Цікаве