WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Гарантійні та інші строки (терміни) як способи підвищеного захисту прав споживачів - Реферат

Гарантійні та інші строки (терміни) як способи підвищеного захисту прав споживачів - Реферат


Реферат на тему:
Гарантійні та інші строки (терміни) як способи підвищеного захисту прав споживачів
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про захист прав споживачів" виготовлювач (виготівник) забезпечує нормальну роботу (застосування, використання) товару, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного терміну, встановленого законодавством, а в разі його відсут-ності - договором.
При цьому гарантійні терміни на комплектуючі вироби повинні бути не менші, ніж гарантійний термін на основний виріб, якщо інше не передбачено законодавством чи договором.
Наведена норма не може бути визнана вдалою, оскільки з неї однозначно не випливає, що таке забезпечення "нормальної роботи" товару є обов'язком виготовлювача. Проте якщо виходити з назви ст. 13 - "Гарантійні зобов'язання", то відповідно це є обов'язком виготовлювача. У випадках, передбачених законодавством, встановлення гарантійного терміну є обов'язковим для виготовлювача (водночас і для продавця). Очевидно під законодавством тут слід розуміти стандарти, технічні умови, які вимагають встановлення гарантійних термінів для певної категорії виробів.
Дещо інший підхід щодо встановлення та змісту гарантійного терміну зафіксований у Законі Російської Федерації "Про захист прав споживачів", у ст. 5 якого зазначається: "Виготовлювач (виконавець) вправі встановлювати на товар (роботу) гарантійний термін - період, протягом якого у випадку виявлення в товарі (роботі) недопіку виготовлювач (виконавець, продавець) зобов'язаний задовольнити вимоги споживача". Таким чином, якщо в Російській Федерації зазначений закон надає право виготовлювачеві встановлювати на ті чи інші товари гарантійний термін, то українське законодавство передбачає обов'язковість для виготовлювача законодавче встановлених гарантійних термінів, хоч і не визначає коло таких товарів. Вважаємо, що в цьому аспекті українське законодавство має переваги, адже обов'язковість встановлення гарантійних термінів щодо певної категорії товарів сприяє ефективнішому захистові прав споживачів.
Однак подальший аналіз п. 1 ст. 13 Закону України "Про захист прав споживачів" не дає підстав для її загальної позитивної оцінки, зокрема в тій частині, в якій стверджується, що виготовлювач "забезпечує нормальну роботу (застосування, використання) товару". Думається, що в даному випадку законодавець поклав на виготовлювача надто широкі обов'язки, які він не зобов'язаний здійснювати і які фактично не забезпечуються нормами примусу. Різний підхід до визначення суті гарантійного терміну простежувався в юридичній літературі радянського періоду. Зокрема гарантійний строк (термін) розглядався в одних випадках як строк, протягом якого покупець у разі виявлення недоліків проданої речі має право вимагати безоплатного усунення зазначених дефектів або заміни її річчю належної якості, або повернення речі і витребування сплаченої суми, в інших- як строк, протягом якого боржник (продавець) відповідає перед кредитором за доброякісність переданої речі.
У сучасній цивільно-правовій літературі спостерігається тенденція до підтримки поняття гарантійних строків, сформованого в літературі радянського періоду, незважаючи на наявність законодавчого визначення поняття гарантійного терміну. Відповідно вважається, що суть гарантійного строку полягає в тому, що при виявленні у продукції протягом гарантійного строку відступів від умов договору про якість покупець на свій вибір може вимагати передбачених законом дій. Така підтримка має підґрунтя, адже на виготовлювача (продавця) можуть бути покладені не будь-які, а цілком конкретні обов'язки, передбачені законом.
Необхідно визнати некоректним в юридичному розумінні застосування поняття "нормальна робота" товару, оскільки фактично йдеться про обов'язок виготовлювача (продавця) гарантувати покупцеві можливість використання придбаного товару за призначенням. Тому, з урахуванням викладеного, гарантійний термін можна визначити як термін, встановлений законодавством або договором, протягом якого виготовлювач (продавець) зобов'язаний забезпечити споживачеві можливість використати придбаний товар за призначенням, а у разі виявлення протягом цього терміну недоліків - задовольнити вимоги споживача, передбачені законом.
У Законі України "Про захист прав споживачів" не визначаються товари, на які обов'язково мають встановлюватися гарантійні терміни. Думається, що в обов'язковому порядку повинні встановлюватися гарантійні терміни на всю побутову електроніку та іншу складну побутову техніку, що певною мірою запобігатиме побутовому травматизмові. У цьому законі мали б бути визначені орієнтовні критерії щодо обов'язковості встановлення гарантійних термінів.
Не визначає Закон України "Про захист прав споживачів" ні мінімальний, ні максимальний розмір гарантійного строку. Що стосується максимального гарантійного строку, то тут не повинно бути ніяких обмежень, адже виготовлювач чи продавець можуть його збільшувати на власний розсуд, що лише сприятиме підвищенню рівня захисту прав споживачів. Інша справа, яким має бути мінімальний гарантійний строк? Для відповіді на це запитання доречно звернутися до первісної редакції Закону 1991 р., у ст. 6 якого зазначалося, що всі види продукції повинні мати гарантійний строк, а якщо його не встановлено, слід вважати, що продукція має строк гарантії 18 місяців, який обчислюється від дати продажу або, якщо її не вказано, від дати випуску продукції.
Наведена редакція ст. 6 Закону 1991 р. не була позбавлена огріхів. Так, недоцільним уявляється правило про встановлення гарантійних строків на всі види продукції, оскільки для простих (технічно не складних) виробів у цьому немає потреби, надто завищений був гарантійний строк (18 місяців) для тих випадків, коли виготовлювач (продавець) не встановив самостійно певного гарантійного строку. І все-таки ця норма стимулювала виготовлювачів до встановлення певного гарантійного строку, який міг бути і менший ніж 18 місяців.
Не дає відповіді на поставлене питання і проект нового ЦК України, в якому також немає критеріїв для встановлення мінімальних розмірів гарантійних строків. Однак, чинний ЦК України може дати підстави для певних висновків. Так, відповідно до ст. 235 ЦК (у редакції від 15 липня 1994 р.) покупець має право заявити продавцеві претензію з приводу того, що він не зробив застереження щодо недоліків проданої речі, на яку не встановлений гарантійний строк, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, відносно нерухомого майна - не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцеві, а якщо день передачі нерухомого майна встановити неможливо або коли майно перебувало у покупця до укладення договору купівлі/продажу - з дня укладення договору купівлі-продажу.
Подібна норма міститься у п. 4 ст. 13 Закону України "Про захист прав споживачів". У ньому записано, що стосовно товарів, на які
Loading...

 
 

Цікаве