WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Норми які регулюють забезпечення права на доступ до правосуддя у кримінально-процесуальному законодавстві України - Курсова робота

Норми які регулюють забезпечення права на доступ до правосуддя у кримінально-процесуальному законодавстві України - Курсова робота

санкції, зміст яких був би наповнений вказівками на конкретні негативні наслідки, які повинні наступати для тих, хто протидіє одержанню доказів. Зокрема, треба встановити штраф за відмову видачі речових доказів чи документів. Відповідальність повинна забезпечуватись для всіх, протидіє доказуванню будь-якими методами (відмова від видачі інформації про вклади, приховування відомостей про прибутки, відмова бути понятим тощо). Разом з цим кримінально-процесуальний закон необхідно доповнити і нормою такого змісту: "Ніхто не може примушуватись і не зобов'язаний давати свідчення, пред'являти речові докази і документи, а також проводити експертизи, які можуть використовуватись проти нього самого, членів його сім'ї чи близьких родичів" [31, с.89].
Необхідно розширити систему слідчих дій з урахуванням можливості безпосередні вивчення окремих обставин події злочину. Для цього в кримінально-процесуальному законодавстві необхідно передбачити і регламентувати такі слідчі дії. як: "безпосереднє спостереження" "слідчий експеримент", "контрольна закупка", "ревізія". Складовою безпосереднього спостереження є метод огляду і технічного документування. Наслідки останнього, на мій погляд мають значення окремого виду доказів, який повинен бути названим в законі поряд з речовими доказами і документами [31, с.91].
Розділ ІІ. КОМПЛЕКСНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ.
2.1 Забезпечення прав людини в процесі розслідування злочинів
Розробка нового кримінально-процесуального законодавства України передбачає не просто підтвердження в нових формах старих постулатів, на яких засновувалась діяльність по відправленню правосуддя в кримінальних справах на протязі десятиліть, а революційність змін, які б відповідали революційності процесів, що відбуваються в нашому суспільстві. Деякі кроки в цьому напрямку вже зроблені відомими нормативними актами червня-липня 2001 року. Однак ці кроки досить незначні і протирічні. Вони не створили, а в разі їх механічного повторення в новому КПК без зміни самої концепції кримінально-процесуальної діяльності і не створять дієвої системи, яка б забезпечувала реальну рівність учасників кримінального процесу і надавала особі, відносно якої ведеться кримінальне переслідування, всі можливості для здійснення захисту. Фактично ці зміни є інородним тілом у старій закостенілій системі інквізиційного радянського кримінального процесу, який залишився, нажаль, незміненим і в незалежній українській державі [32.].
Як зазначив О.О.Мороз в Україні існує гостра проблема забезпечення прав людини. Вона має системний характер, оскільки ні суспільство в цілому, ні кожна людина зокрема не мають гарантованих державою, передбачених Конституцією та ратифікованих міжнародними конвенціями прав і свобод. Системність проблеми полягає і в тому, що порушення прав і свобод має масовий характер у всіх сферах - соціально-економічній, політичній, духовній. Порушується природне право людини на життя [15].
Конституція посилила механізми правового захисту прав і свобод людини, закріпивши право кожного захищати не забороненими законом засобами права і свободи людини і громадянина. Останньою ланкою в механізмі захисту прав і свобод людини став інститут Уповноваженого. Він має значні права для того, щоб ефективно здійснювати захист прав і свобод людини, у тому числі шляхом звернення до судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду. Однак це, як кажуть, крайнощі. Уповноважений має вжити всіх заходів для запобігання порушенням прав і свобод. У нього є такі повноваження, і, як свідчить практика, він досить успішно їх застосовує. Добре навіть уже те, що є орган, який аналізує стан дотримання прав і свобод людини і може вносити пропозиції для поліпшення ситуації. Водночас наявність такого інституту і потреба в ньому свідчать про те, що проблем з правами і свободами людини в Україні ще чимало. Ст.3 Конституції України, визнає людину, її життя і здоров'я, честь, гідність і безпеку найвищою соціальною цінністю, і держава бере на себе обов'язок забезпечення прав і свобод людини і громадянина [1]. А це означає, що обов'язок держави перекладається на обов'язок всіх її органів, насамперед правозахисних, забезпечувати права і свободи людини.
На жаль, якщо візьмемо діяльність таких органів, зокрема Міністерства внутрішніх справ, прокуратури, судів загальної юрисдикції, то слід зазначити, що вони ще недостатньо виконують вимоги Конституції про пріоритетність прав і свобод людини, про зв'язаність держави і її органів правами і свободами людини. А відтак вимагає зміни ставлення до людини, її прав і свобод [15].
На сьогоднішній день існує проблема не тільки захисту прав і свобод людини та громадянина, але й справедливе забезпечення цих прав відповідними державними органами. Загальновідомо, що соціальна справедливість є вищою цінністю суспільства. Чи не найважливішим інструментом її досягнення є правосуддя. Правосуддя - це не тільки і не стільки судове засідання, як це прийнято вважати. Правосуддя починається з виникненням кримінальної справи і закінчується постановленням остаточного судового рішення по ній. Це важливо визначати саме так для того, щоб зберегти логічну послідовність і внутрішню єдність кримінального процесу.
Схема здійснення правосуддя в кримінальних справах передбачає орієнтацію на цінності, досягнення яких повинно забезпечуватись її реалізацією. Виходячи з того, що людина, її життя, права та інтереси є основною соціальною цінністю, то вони мають в кримінальному судочинстві перевагу перед мотивами боротьби з злочинністю. І для забезпечення їх додержання повинна існувати ціла система процесуальних умов та гарантій, сформульованих у вигляді веління, дозволень та заборон. Органи прокуратури належно ніколи не виконували і не виконують сьогодні функції нагляду за діяльністю органів боротьби із злочинністю. А те, що в сфері правоохоронної діяльності багато порушень прав людей не для кого не є секретом. Саме тому повинна бути створена система противаги, перешкоди антиконституційному посиленню цих органів. Їх слід поставити під публічний контроль. Завдання полягає в тому, щоб і на загальному рівні - рівні процесуальних інститутів, і на рівні особливому - прав конкретної людини, мати задовільний баланс між потребами боротьби із злочинністю і дотриманням конституційних прав та інтересів людей. Уявляється, що створення такого балансу можливе, коли існуватимуть механізми реального впливу на конкретні правові ситуації при здійсненні правосуддя в кримінальних справах. Не можна сказати, що в чинному КПК України відсутні проголошені гарантії дотримання прав особи. Вони є, однак не діють, оскільки існуюча процедура проходження кримінальних справ не може працювати при їх безумовному дотриманні. Вона задумувалась і створювалась без їх реального урахування в умовах тоталітарної системи в якій декларування цих гарантій залишалось на рівніполітичних прокламацій і не більше [32].
Слід також констатувати, що на даний час:
- функціонує
Loading...

 
 

Цікаве