WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Норми які регулюють забезпечення права на доступ до правосуддя у кримінально-процесуальному законодавстві України - Курсова робота

Норми які регулюють забезпечення права на доступ до правосуддя у кримінально-процесуальному законодавстві України - Курсова робота

історичні й концептуальні витоки, а ідея доступності правосуддя та її теоретичні інтерпретації розвивалися протягом тривалого часу Так, доступність правосуддя була однією з тем наукового обговорення російських процесуалістів у XIX ст. В основному вона розглядалася в суто економічному плані та зводилася до визнання права бідності, яке звільняло за певних обставин від несення судових витрат [26,с. 125-133]. Порядок визнання права бідності регулювався безпосередньо Статутом цивільного судочинства 1864 р. (статті 880-890). Так, особи, які бажали скористатися правом бідності, повинні були надати Окружному суду посвідчення їхніх службових чи громадських начальств, або місцевого Мирового чи Міського Судді, чи Земського Начальника про недостатність їхніх коштів на ведення справи (ст. 881). За того з позовників, якому надано свідоцтво про бідність, витрати, вказані у статтях 857-865, здійснювали від казни (ст. 887) [ 9, с. 635].
Дослідження певних елементів проблеми доступності правосуддя також можна знайти у теорії та практиці інших країн. Активне ж вивчення проблеми доступності правосуддя розпочалося в межах всесвітнього руху "Доступ до правосуддя", який виник у Європі у 60-х pp. XX ст. з метою зробити захист прав найбільш ефективним. Вона послідовно розглядалася вченими-процесуалістами у трьох основних напрямах, які за визначенням засновників руху М.Каппеллетгі та Б.Гарта отримали назву "хвилі".
"Перша хвиля" була націлена головним чином на полегшення доступу до правових інститутів представників соціальне незахищених, бідних верств населення. "Друга хвиля" пов'язувалася з проблемами представництва групових та колективних (розкиданих) інтересів. "Третя хвиля" реформи та наукових досліджень була продовженням перших двох "хвиль" і її можна розглядати як реакцію на певне розчарування, викликане повільним вирішенням проблеми розширення можливостей "доступу до права" [8, с.101]. Це змусило реформаторів звернути увагу на процедури, які повинні полегшати розгляд певних категорій справ, у тому числі розробку альтернативних Інститутів, які можуть виступати замісниками судової системи. Ця остання "хвиля" отримала назву новий "підхід доступу до правосуддя".
Таким чином, в межах руху "Доступ до правосуддя" недоступність правосуддя пов'язувалися, по-перше, з перешкодами матеріального характеру, які не дають можливість бідним верствам населення звернутися за захистом своїх прав (високі судові витрати, неможливість звернення за допомогою до адвоката тощо). По-друге, з відсутністю спеціальних процедур, які б давали можливість ефективно захищати права та інтереси не окремої особи, а певної групи, колективу. По-третє, зі складністю, дорожнечею та дуже повільним розглядом справ, необхідністю введення спеціальних альтернативних процедур для вирішення певних категорій справ. Слід відмітити, що ці вади присутні й у сучасному цивільному процесі України. Даючи визначення принципу доступності правосуддя, автори пов'язували його або з забезпеченою державою можливістю будь-якої заінтересованої особи звернутися в порядку, встановленому законом, до суду за захистом своїх прав і інтересів та відстоювати їх у судовому процесі, або з широкими і різноманітними процесуальними гарантіями заінтересованих осіб, що забезпечують їм реальну можливість активно брати участь у захисті прав протягом усього процесу[18, с.85].
Однак з цим погодитися не можна. Принципи процесуального права об'єктивні, знаходять своє нормативне закріплення в законі і є специфічними правовими вимогами, а не правовими можливостями або їх гарантіями на відміну від ординарних норм права .Крім того, у якості принципів не можуть бути визнані положення, які повторюють за змістом інші принципи або з них витікають. Про доступність правосуддя можна говорити лише за умов, якщо додержуються всі принципи і особливо принципи законності, незалежності, диспозитивності, змагальності, процесуального рівноправ'я. Поняття "доступність правосуддя" як таке не зустрічається ні в міжнародному, ні в національному законодавстві. Уперше воно було закріплено в резолюціях та рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи з питань забезпечення більш простого доступу громадян до ефективного правосуддя, які були розроблені на підставі ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод[4, с.271].
Оскільки в правовій літературі всі міжнародні норми в галузі прав і свобод людини прийнято називати міжнародними стандартами, а Європейську конвенцію з прав людини - деяким "мінімальним" стандартом, можна стверджувати, що доступність правосуддя є певним міжнародним стандартом справедливого правосуддя.
Беручи до уваги напрацювання всесвітнього руху "За доступ до правосуддя", практику і рішення Європейського суду з прав людини, які містять тлумачення положень ст. 6 Європейської конвенції стосовно права на доступ до правосудця у процесуальному аспекті можна виділити наступні структурні елементи, які входять до поняття доступності правосуддя:
- "раціональна" юрисдикція органів, яка досягається зменшенням кількості завдань, що не відносяться до здійснення правосуддя, наявністю альтернативних процедур вирішення спорів.
- надання захисту не тільки правам і інтересам окремих осіб або держави, а й групі, невизначеному колу осіб, коли захисту потребує не тільки індивідуальний інтерес громадян, на користь яких порушено справу, а й об'єкт спеціального роду - певне загальне благо (цінність). Тобто визнання права громадського інтересу об'єктом захисту;
- можливість представництва та участь у процесі прокурора, органів державної влади та місцевого самоврядування у випадках, які прямо передбачені законом з метою захисту інтересів держави або осіб, котрі за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права, в межах функцій, які покладає на ці органи правова держава.[ 28, с.122]
Що стосується більш широкого підходу до доступності, то вона в цілому забезпечується певними організаційними, правовими та економічними умовами.
1.2. Обставини, перешкоджаючі доступу громадян до правосуддя та об'єктивності реєстрації і обліку злочинів
В ході дослідження було поставлено за мету висловити проблеми реєстрації і обліку злочинів, співвідношення офіційної кримінальної статистики і латентної злочинності, реальності рівня "тяжкої злочинності" і, нарешті, стану розкриття злочинів не з тих позицій, якими сьогодні керується український правозастосовувач, що встояли, а з погляду необхідності внесення давно назрілих змін в правовій регламентації цього питання з урахуванням норм кримінального і кримінально-процесуального права як України, так і Європи, США, Японії та ряду інших країн, де дана проблема у принципі вирішена, хоча і там, як висловився американський кримінолог Денієл Белл: "На жаль, статистика злочинності така ж ненадійна, як і жінка, що повідомила свій теперішній вік". Але ще більш безстороннє вживання слова "статистика" давписьменник Б. Дізраелі: "Є три роди брехні: брехня, зухвала
Loading...

 
 

Цікаве