WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суб’єктивне право та юридичний обов’язок - Дипломна робота

Суб’єктивне право та юридичний обов’язок - Дипломна робота

вибрати серед інших певний варіант поведінки. Так, згідно з Законом України "Про захист прав споживачів", якщо покупець виявляє недоліки чи фальсифікацію товару (протягом встановлених термінів), він має право обрати один з запропонованих законом варіантів, а саме, вимагати:
1) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;
2) заміни на аналогічний товар належної якості;
3) відповідного зменшення купівельної ціни;
4) заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;
5) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав3.
Здійснення цивільних прав може відбуватися шляхом дій як у правоздатної особи, так і третіх осіб або представника. В останньому випадку представник завжди діє в інтересах особи, яку він представляє і реалізує право, що належить особі, яку представляють, шляхом відповідних повноважень (наприклад, довіреності).
§ 4. Межі здійснення цивільних прав.
Стаття 22 Конституції України встановлює, що прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституція категорично забороняє внесення до неї змін, що порушують права та свободи громадян (ст. 157). Це положення розвивається в ст. 23 Конституції, згідно з якою кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. Тобто важливим є розуміння співвідношення між інтересами особи та інтересами суспільства, а також між правами особи і відповідно колективу. Виходячи з цього, свобода особи має узгоджуватись із свободою інших людей та обгрунтованими вимогами суспільства.
Поряд з цим у ряді статей Конституції передбачена можливість обмеження деяких прав людини і громадянина за наявності певних обставин.
Затверджуючи принцип свободної реалізації належних громадянам та юридичним особам суб'єктивних прав, чинне законодавство у той же час пред'являє певні вимоги, які повинні додержуватися при їх здійсненні. Зміст цих вимог неоднаковий, адже він залежить від характеру і призначення конкретних суб'єктивних прав.
Частина 2 статті 5 Цивільного кодексу України містить загальне правило, яке встановлює межі здійсненні суб'єктивних прав, а саме, при здійсненні прав і виконання обов'язків громадяни і організації повинні додержуватися законів, поважати моральні принципи суспільства.
Так, Законом України "Про власність" передбачено право власника вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону4. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та інтереси громадян, які охороняються законом, юридичних осіб і держави.
Наявність останньої вимоги продиктована тією очевидною обставиною, що права різних суб'єктів у суспільстві тісно переплетені та взаємопов'язані. При здійсненні своїх прав суб'єкт повинен рахуватися з тим, що інші особи є власниками аналогічних або суміжних прав, які так само визнаються і охороняються законом. Наприклад, наймач (власник) житлового приміщення не може використовувати його таким чином, щоб його дії перешкоджали здійсненню аналогічних прав іншим особам, які проживають у цьому будинку. Іншими словами, цивільні права одного суб'єкта закінчуються там, де починаються права іншого суб'єкта.
При здійсненні цивільних прав громадяни і юридичні особи повинні додержуватись моральних засад суспільства. Це, звісно, не означає, що цивільний закон прирівнює моральні норми до правових. Саме по собі порушення моральних норм не передбачає для учасників цивільно-правових відносин несприятливих юридичних наслідків, бо інакше тлумачення закону ігнорувало б відмінності, які існують між нормами права і моралі. Адже останні не можуть служити нормативною базою регулювання відносин. Зміст зазначеної вимоги полягає у тому, що у визначенні моральних меж здійснення суб'єктивних прав основну роль повинні відігравати загальнолюдські цінності. Суб'єктивне цивільне право не повинно здійснюватися всупереч моральним засадам суспільства. Так, наприклад, спір про вивільнене ізольоване жиле приміщення у комунальній квартирі, на яке одночасно претендують декілька наймачів, які мають формально рівні юридичні права на його приєднання, може бути правильно вирішений тілки на основі визначення моральної ваги прав претиндентів. Моральні принципи суспільства відіграють важливу роль при вирішенні цілого ряду інших цивільно-правових спорів, зокрема, пов'язаних з виселенням із-за неможливого спільного проживання, розділення майна в натурі, усунення від наслідування і інше.
Загалом при здійсненні суб'єктивних прав повинен домінувати принцип "дозволено все, що не заборонено законом".
В частині 1 статті 5 Цивільного Кодексу України викладене положення, згідно з яким цивільні права охороняються законом за винятком випадків, коли вони здійснюються всупереч з призначенням цих прав. Призначення права - це мета, для досягнення якої це право надано суб'єкту. Призначення суб'єктивних прав або прямо визначається цивільним законодавством або встановлюється учасниками у їх договорі, або витікає із суті даного права5. Так, наприклад, за договором найму жилого приміщення наймачу та членам його сім'ї надається жиле приміщення для проживання, тобто для задоволення потреби у житлі. Тому, якщо жиле приміщення самовільно використовується з іншою метою, наприклад, для організації виробництва або для ведення підприємницької діяльності, це буде означати, що право здійснюється всупереч з його конкретним призначенням (ст. 329 ЦК). Цивільні права, які здійснюються всупереч з їх призначенням, не користуються правовою охороною.
Однак, як зазначають деякі автори, викладена в такому контексті норма (ч. 1 ст. 5 ЦК) не узгоджується з вищезазначеним принципом здійснення суб'єктивних прав. Адже мета суб'єктивних цивільних прав не може бути покладена в основу критерію визначення меж їх здійснення6.
І все ж така норма є не тільки у цивільному законодавстві України, але й передбачена, наприклад, цивільним законодавством Російської Федерації.
Отже, кожне суб'єктивне право має свої межі. Останні визначають міру можливої поведінки суб'єкта. При порушенні встановлених меж настають несприятливі правові наслідки для порушника. Це може бути позбавлення суб'єктивногоцивільного права, стягення в доход держави отриманного по угоді та інші наслідки (ст. 49 ЦК України). Так, постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про визначення угод недійсними" зазначено, що дія ст. 49 Цивільного кодексу поширюється на угоди, які укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. До таких угод, зокрема, належать угоди, які спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою,
Loading...

 
 

Цікаве