WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суб’єктивне право та юридичний обов’язок - Дипломна робота

Суб’єктивне право та юридичний обов’язок - Дипломна робота

зовнішні вимоги до конституційного звернення формалізовані і зазначені у ст. 42 Закону про Конституційний Суд. В шістьох пунктах цієї статті викладені формальні вимоги щодо цього документу. Ці норми орієнтують на обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України. Звернення іншого змісту просто не можуть бути прийнятими за мотивами непідвідомчості .
Згідно з Конституцією України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - це орган, який наділений особливою юрисдикцією і на конституційному рівні має за мету охорону Конституції та законів України, забезпечення основних прав і свобод громадян .
Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - це новий інститут для нашого законодавства. Згідно з ч. 3 ст. 55 Конституції громадянин України або інша особа, що на законних підставах перебуває на території України, має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Проте, це не означає, що до Уповноваженого можна звернутися безпосередньо після порушення права. Як передбачено ст. 55 Конституції, до нього можна звернутися тільки після того, як буде використана можливість звернення за захистом своїх прав до суду. Таким чином, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - це друга інстанція у системі органів, що здійснюють захист прав і свобод людини і громадянина.
Основною формою здійснення ним захисту є зупинення виконання рішення і звернення до відповідного органу про перегляд рішення чи постанови, які Уповноважений вважає незаконними.
Вступ України до Ради Європи надав можливість громадянам України, після повного використання національних засобів захисту своїх суб'єктивних прав і свобод, використовувати порядок, який застосовується в країнах-членах Ради Європи. Зокрема, ч. 4 ст. 55 Конституції передбачає право громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних міжнародних організацій, членом яких є Україна. Це, зокрема, можливість звернень до Європейської комісії з прав людини і до Європейського Суду з прав людини.
Протягом 1998 року до Європейського Суду надійшло з України 1011 скарг, однак, лише 167 з них зареєстровано. Основними причинами відхилення скарг є неправильне оформлення або ж їх безпідставність.
Існує певна процедура звернення до Європейського Суду:
1) Перш за все, потрібно чітко усвідомлювати, що Європейський Суд з прав людини не змінює рішення національного суду, а виносить нове.
2) Європейський Суд розглядає лише ті справи, в яких обвинуваченоюстороною є держава, а не особа чи група людей.
3) Необхідна умова розгляду справ - використання скаржником усіх національних засобів захисту, доступних у країні, та подання позову протягом шести місяців після винесення вироку.
4) Не допускаються до розгляду скарги-анонімки; скарги, ідентичні тим, що були розглянуті раніше; скарги, досліджені іншими міжнародними органами охорони прав людини. Також не приймаються до розгляду позови, які не мають відношення до положень Європейської конвенції з прав людини.
5) Скарга повинна подаватися мовою оригіналу. До неї треба додати рішення усіх судових інстанцій.
Щойно позов зареєстровано, Європейський Суд надсилає запит про факти до уряду держави, який має відповісти протягом місяця. Залежно від відповіді справа або владнується, як кажуть, "полюбовно", або передається на подальший розгляд суду.
Термін розгляду справи - в середному 3-5 років.
Після остаточного рішення суду Комітет міністрів Ради Європи визначає суму відшкодування для позивача .
Крім Європейського Суду з прав людини, скарга може бути подана також і до Комісії з питань прав людини ООН. В 1993 році була створена посада Верховного комісара ООН з прав людини.
§ 4. Право на самозахист (самооборону).
Отже, захист цивільних прав забезпечується відповідними способами, у відповідній процесуальній формі, відповідними державними і громадськими організаціями.
Однак, можлива така ситуація, коли управомочена особа змушена, з метою захисту своїх прав та інтересів, застосовувати засоби самозахисту (самооборони). Це можливо у випадку крайньої необхідності і необхідної оборони.
Такі випадки докладно регламентовані Кримінальним кодексом України. Однак, згадування про них, як про способи самозахисту знаходиться у Цивільному кодексі України. Так, згідно ст. 444 ЦК України, не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі.
Згідно зі ст. 15 Кримінального кодексу України кожна особа має право на необхідну оборону від посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання .
Самозахист (самооборона) - це застосування засобів примусу особою без втручання відповідних державних та інших органів.
Способи, засоби самозахисту та самооборони можуть бути передбачені законом або договором.
Самозахист здійснюється особою після вчинення правопорушення. Прикладами самозахисту можуть бути: право кредитора, в разі прострочення боржником виконання обов'язку, відмовитися від прийняття виконання, якщо воно втратило для нього інтерес і вимагати відшкодування збитків (ст. 213 ЦК); право продавця відмовитися від договору купівлі-продажу, якщо покупець відмовився від прийняття речі (ст. 232 ЦК); право наймача за договором майнового найму, у випадку відмови наймодавця провести капітальний ремонт, провести його самому, зарахувавши, при цьому, вартість ремонту в рахунок плати за користування майном, або розірвати договір і стягнути збитки (ст. 264 ЦК).
На відміну від самозахисту, самооборона виникає в момент суспільно небезпечного посягання або за наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто охороняється.
Норма ст. 15 Кримінального кодексу України у повній мірі стосується і цивільних відносин, не пов'язуючись із вчиненням злочину і з обов'язковим заподіянням шкоди нападників.
Насамперед, важливого значення набуває проблема способів і засобів самозахисту та самооборони. На жаль, у чинному Цивільному кодексі це питання достатньо не розроблене. Тому у проекті Цивільного кодексу України внесено значний перелік критеріїв правозгідності засобів самозахисту, а саме:
1) відповідність засобів самозахисту змісту права, яке порушене;
2) відповідність засобів самозахисту характеру дій, яким ці права порушені;
3) засоби самозахисту не повинні суперечити вимогам закону та моральним засадам суспільства.
Тому, наприклад, якщо власник, дізнавшись про місце, де знаходиться викрадена у нього річ, повертає її у своє володіння - ці дії мають правозгідний
Loading...

 
 

Цікаве