WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституція, як нормативно-правовий акт - Курсова робота

Конституція, як нормативно-правовий акт - Курсова робота

процесові соціалізації суспільства, а навпаки, сприяє йому.
Приватна форма організації виробництва може поєднуватися з соціально ефективним перерозподілом створених благ (наприклад, через систему оподаткуваня) , за рахунок чого досягається висока якість соціальних гарантій і рівень життя всіх членів суспільства.
"Немає підстав пов"язувати відносини експлуатації винятково з приватною власністю. В умовах державного монополізму в економіці, що супроводжується нерозвиненістю демократичних інститутів, держава може відігравати роль сукупного експлуататора - гіршого, ніж капіталіст. Навіть в умовах трудової приватної власності, за яких суб"єкт праці і суб"єкт власності здебільшого збігаються, трудівник - власник може бути об"єктом експлуатації через сферу обігу".
Відносини експлуатації можливі при будь-якій формі власності, А намагання пов"язати феномен присвоєння чужої праці лише з приватною власністю має не науковий, а ідеологічний характер. Тому в основі сучасної оцінки феномена приватної власності повинно лежати насамперед розуміння об"єктивної необхідності її існування на сучасному етапі розвитку цивілізації, а також уявлення про принципову можливість пом"якшення супроводжуючих її негативних соціальних явищ, що вимагає значної і тривалої роботи всього суспільства.
Приватна власність, отже, є важливим параметром економічної свободи, без якоїнеможливе громадянське суспільство. Якщо людина володіє власністю , що надійно захищена законом, то тоді вона достойно і впевнено може протистояти владі будь-якого рангу. При цьому громадянське суспільство виступає як таке, де головною дійовою особою є людина-власник. Це демократичне суспільство тих, хто володіє засобами виробництва, грошовим капіталом, акціями, необхідною людям інформацією, інтелектом, що генерує ідеї, просто робочою силою. Учасники такого відокремленого від державної влади суспільства самостійні, незалежні один від одного. Приватна власність виступає як стимул творчої діяльності людини. Не можна сьогодні не помічати, що вона породила небачений до цього інтерес людей до розвитку виробництва. Щодо такого наслідку приватної власності, як класова боротьба, то за певних умов вона була рушійною силою історичного прогресу, бо сприяла створенню соціально-політичних умов формування структур громадянського суспільства, автономних щодо держави.
Теорія правової держави у марксистській літературі була офіційно засуджена як буржуазна й опортуністична. Безумовний пріоритет класових інтересів перед правами та свободами громадян, а також перед інтересами всього суспільства призводив до того, що на перший план висувалися не неповторність кожної особистості, а заклик до принесення у жертву сучасниго покоління заради майбутніх.Стверджувалося, що "якщо людина претендує на звання марксиста і говорить серйозно про правову державу, а тим більше застосовує поняття "правова" до радянської держави, то це означає, що вона відходить від марксистсько-ленінського вчення про державу". Вважалося, що "світле майбутнє" прийде лише після знищення класової нерівності, поділу між громадянським суспільством і державою та досягнення залежності між особистим та колективним існуванням. Стверджувалося, більше того, що комуністи не приймають взагалі поняття "правова держава". Теоретики марксизму і практики побудови радянського суспільства не ставили питання про можливий наступний зв"язок між соціалістичною і попередньою капіталістичною державою. У життя було втілене сталінське розуміння держави, згідно з яким професійне управління- управління через держапарат поєднувалося з так званим у ті часи суспільним управлінням,"самодіяльністю" трудящих та трудових колективів, при якому насправді жоден трудящий не мав ніякого впливу на діяльність правлячої верхівки. Це призводило до повної відсутності гарантованості та повної політичної свободи, невідповідності прав та обов"язків громадян, нереальності принципу підлеглості меншості більшості. Громадські організації, такі, як кооперація, професійні, молодіжні, творчі спілки, які за інших умов могли б стати основою розвитку громадянського суспільства й правової держави, були позбавлені самостійності, увійшли до офіційних структур як важелі чи "приводні ремені". А людина, індивід, вмонтувалася у цій структурі як "гвинтик". Статус громадянина з визначеним у Конституції обсягом прав мало що означав у реальному житті. Індивідуальне начало було повністю розчинене у колективному- чи то в громадянському суспільстві, чи то в державі.Насильство над людиною стало суттю державної політики. Держава утвердила принцип:" Заборонено все, крім дозволеного". Право держави перетворилося в команди і накази.Не випадково самі способи (методи) управління дістали назву адміністративно-командних. Обіцянки перевести "кількість" в "якість" так і не було виповнено.
У роки непу було закладено початки громадянського суспільства з багатоукладною економікою, ідеями компромісу та національної згоди. М.Бухарін писав, що радянське суспільство є формою самоуправління мас. Ні партія, ні профспілки , ні влада не можуть безпосередньо обійняти неможливе. Крім надійного керівництва центра потрібна децентралі-зована ініціатива . Між основними організаціями і робітничою масою повинні виникнути сотні і тисячі маленьких і великих добровільних товариств, гуртків, об"єднань, які були б зв"язком з масами. А насправді розвиток держави означав підготовку необхідних умов для її повного відмирання з переходом до комуністичного суспільства.
Реформування колишнього радянського суспільства та інтеграційні процеси на міжнародній арені зробили об"єктивно необхідним формування правової держави в Україні.
Розглянемо конкретніше суть правової держави, її принципи. У словосполученні "правова держава" на першому місці стоїть право,на другому- держава.Це означає верховенство права в суспільстві. Основоположним началом права є принцип загальної рівності, тобто загальної і рівної для всіх міри свободи: для держави та її органів, для окремої особи і колективів, для всіх громадян країни. Така формальна рівність є властивістю права, виражає таку його специфіку, як справедливість. Право у суспільному житті виступає насамперед у формі законів та інших нормативних актів. Тому громадяни й організації можуть бути юридично рівними і вільними тільки як учасники конкретних правовідносин, тобто таких відносин, які врегульовані законом, нормативними актами.
Отже, верховенство права (закону) у суспільстві - основний принцип правової держави. Він зумовлює й інші його принципи, зокрема підпорядкування законові самої держави та її органів, посадових осіб, інших організацій, громадян,а також утвердження економічної свободи людини. Повинна дотримуватись
Loading...

 
 

Цікаве