WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституція, як нормативно-правовий акт - Курсова робота

Конституція, як нормативно-правовий акт - Курсова робота

відбувалися одночасно та у тісному зв"язку, при цьому відокремлювання тих чи інших інститутів супроводжувалося розмежуванням громадянського суспільства та політики як самостійних частин супільства.
Про нерозривний зв"язок громадянського суспільства та правової держави говорить існування ряду інститутів, які можна віднести як до політичної сфери, так і до громадянського суспільства.
Система цих органів та інстітутів, які гарантують й охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства, -це і є правова держава. Така держава грунтується на принципах верховенства права, дотримання закону, поважання особистості й недоторканості її прав, свобод та законних інтересів. Це держава, в якій панує закон, єдиний для влад усіх рівнів, партій та громадських організацій, посадових осіб й окремих громадян. Існування людей у такій державі грунтується не на простій опіці з боку держави, а на захищеності законом, коли не держава нав"язує громадянину права та обов"язки, а громадянин дотримується встановлених державою правил через те, що вони відповідають його особистим інтересам.
До недавнього часу вчені намагалися представити правову державу лише як взаємодію права і держави. Через це правовою вважалася будь-яка держава, тому що не існує держави без права, без правової системи і навіть тією чи іншою мірою без самообмеження правом. Нічого не міняє в цій ситуації проголошення основною ознакою правової держави верховенства закону . Таке верховенство можливе і в тоталітарній державі. В цьому випадку воно повернене проти народу, який перетворюється в сукупність безправних підданих. Певною мірою демократія залежить від кваліфікації та компетентності управлінців. Дійсно наукове розуміння правової держави було представлене марксизмом-ленінізмом, який стверджував, що треба йти не від закону і навіть не від права взагалі, а від матеріальних умов життя суспільства та його класової структури.
Як історичне явище правова держава розвивається та змінюється з розвитком суспільства та зміні соціально-економічної формації. Ще при первинно- общинному устрої, де були відсутніми класи, існувала своєрідна неполітична демократія, тобто правова держава, що втілювалася у формах родового та племінного самоврядування ( зібрання усіх дорослих членів роду або племені, ради найстаріших тощо).
З появою економічної нерівності , приватної власності та експлуатації , тобто з появою держави, виникла політична демократія. Її розвиток у класовому суспільстві пов"язан з державою як із заснуванням політичної влади.Отож, політична теорія правової держави бере початок з античності. Давньогрецький філософ Платон писав, що державність можлива там, де панують справедливі закони, "де закон володар над правителями, а вони його раби". Починаючи з нового часу вона була суттєво доповнена завдяки безпосередньому зверненню до ідеї прав людини. Історична обмеженість правової держави не зменшує її прогресивного характеру для визначених умов. Таким чином, капіталістична правова держава, що виникла як політичне вираження економічної системи капіталізму, була прогресивним явищем порівняно з феодальним політичним устроєм, оскільки вона створила більш широкі можливості для розвитку руху й організації експлуатованих класів.
Передові мислителі Епохи Відродження сформулювали принцип розподілу єдиної всеохоплюючої державної влади на три види: законодавчу, виконавчу, судову. Кожна з них повинна бути, по-перше, відносно самостійною, по- друге, врівноважувати інші. Принцип розподілу влади послужив заділом для теорії правової держави. Так, Кант (а саме з його ім"ям пов`язують цю теорію) вважав, що держава забезпечує торжество права, вимогам якого сама підпорядковується. Громадянський правовий статус, на думку Канта, грунтується на таких безумовних принципах: свобода кожного члена суспільства як людини; рівність його з кожним іншим як підданого; самостійність кожного члена суспільства як громадянина.
Згідно з вченням Фіхте, між державою та індивідом укладається своєрідний договір, за яким індивід погоджується на певне обмеження своєї свободи і зобов`язується підпорядкуватися загальним настановам держави, а держава відповідно гарантує безпеку індивідові та його власності. Держава як надсила, що переважає силу кожного окремого індивіда, може і повинна здійснювати примус стосовно будь-якого члена суспільства, якщо він порушив узяті на себе зобов`язання. Але, підкреслював Фіхте, цей примус повинен бути правомірним, тобто влада повинна діяти лише відповідно до цивільних і кримінальних законів.
Сучасною версією ідеології правової держави є неоліберальна концепція політики, протиставлення держави й суспільства, розуміння уряду як надпартійної, нейтральної регулюючої сили,сповідування реагуючого стилю політики.
Процес формування правової держави характеризується певною ознакою - рухом людства до свободи, усвідомленим намаганням обмежити державу, змусити її поважати закони та захищати честь і гідність людини як найвищу цінність. У правовій державі має бути офіційно визнаним принцип підлеглості меншості більшості а також рівноправ"я усіх громадян; політичні права, які було вказано в законодавстві. Загальна Декларація прав людини 1948р. проголосила, що кожен громадянин повинен наділятися всіма правами і свободами. Їх здійснення обмежується тільки законом з метою забезпечення прав і свобод інших громадян.
Похідними від головних признаків правової держави є : вибірність головних органів держави та посадових осіб, їх відповідальність перед виборцями; підконтрольність та відповідальність органів ( та службовців) держави, що формуються шляхом назначення , перед вибірнини закладами; гласність у діяльності держави тощо. Розрізняються інститути представницької (прийняття основних рішень повноважними вибірними закладами) та безпосередньої демократії (прийняття основних рішень безпосередньо громадянами, наприклад, шляхом референдуму).
Дізнатися, яким чином людина стає громадянином правової держави, як громадянське суспільство може врівноважувати державну владу, що має в своєму розпорядженні не тільки управлінський апарат, а й озброєні сили, на чому грунтується автономія громадянського суспільства і автономія людини- громадянина ми можемо розглядаючи сферу відносин власності
Як інститут, що фіксується в численних структурах - системах соціальних груп, позицій, статусів,ролей і владних утворень, власність є підвалиною громадянських відносин. Важливе значення має створення умов для реальної економічної свободи через розвиток різноманітних форм власності, в тому числі права людини на державну власність. Існування приватної власності на засоби виробництва не є перешкодою
Loading...

 
 

Цікаве