WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституція, як нормативно-правовий акт - Курсова робота

Конституція, як нормативно-правовий акт - Курсова робота

юридичного нормовстановлення (правотворчості), тобто юридизація права органами державної влади і управління шляхом делегованого чи санкціонованого нормовстановлення, визнання судового прецеденту і т. ін.
1.2 Видинормативно-правових актів.
Важливість поділу форм встановлення і відображення права ще й у тому, що всі акти нормовстановлення у широкому розумінні містять і відображують норми права. Наприклад, акти визнання судового прецеденту чи санкціонування звичаю не містять юридичних норм, вони лише надають їм юридичної сили загальнообов'язковості. Тому ці акти не породжують право, а лише визнають його - юридизують. Для суб'єкта, який застосовує і реалізує юридизоване право, всі інші джерела не мають значення, бо тільки офіційно виданий юридичний документ є джерелом його прав і обов'язків за відповідних умов, знову-таки офіційно встановлених (юридичні факти).
Нині у правознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є юридичні нормативні акти органів держави. Другою за значущістю формою є юридичні нормативні договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.
Юридичні нормативні акти - це рішення компетентних суб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми в односторонньому вольовому порядку. Такими є конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо.
Юридичні нормативні договори - це добровільне і узгоджене рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми (міжнародно-правові угоди, колективні угоди).
Правовий звичай - це правило поведінки, яке складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Правові звичаї мали поширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком ряду країн Африки і Азії.
Судовий чи адміністративний прецедент - це рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридичних норм. Судовий прецедент як джерело права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія).
Основним джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками: 1) ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами держави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і є їх одностороннім волевиявленням; 2) має зовнішню форму у вигляді певного писемного документа; 3) містить нові норми права чи змінює, скасовує чинні; 4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою; 5) має юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання; б) надає волі народу офіційного характеру.
Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, які не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.
Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:
1) за суб'єктами ухвалення - на акти органів держави, народу в процесі референдуму, громадських об'єднань, трудових колективів, спільні акти органів держави і недержавних формувань;
2) за юридичною силою - на закони і підзаконні нормативні акти;
3) за сферою дії - на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;
4) за ступенем загальності правових норм - на загальні і конкретизаційні;
5) за характером волевиявлення - на акти встановлення, зміни та скасування норм права;
6) за галузями законодавства - на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні і т. ін.;
7) за часом дії - визначно-строкові і невизначно-строкові.
Поширеною диференціацією нормативних актів є їх класифікація за суб'єктами нормотворчості. Верховна Рада України видає закони і постанови; Президент - укази. Органи виконавчої влади України видають такі норматив-но-правові акти: Кабінет Міністрів - декрети і постанови; керівники міністерств і відомств - інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів - рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад - рішення, а керівники їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних державних адміністрацій - нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій - нормативні накази і інструкції.
Розділ 2. Характеристика перших українських конституцій як
нормативних актів.
2.1 Проекти конституції окремих періодів.
Iстоpiя укpаїнських конституцiй у часовому пpостоpi налiчує декiлька столiть. Бiля її джеpел лежать такi вiдомi науковому свiтовi пам'ятки вiтчизняної пpавової культуpи, як "Руська Пpавда", "Литовськi статути", акти пеpiоду козацької деpжави Богдана Хмельницького (зокpема "Беpезневi статтi") тощо.
Безпосеpеднiм початком iстоpiї укpаїнських конституцiй вважають 5 квiтня 1710p., коли в м.Бендеpах (тепеpiшня теpитоpiя pеспублiки Молдова) було затвеpджено "ПРАВОВИЙ УКЛАД ТА КОНСТИТУЦIЯ ВIДНОСНО ПРАВ I ВОЛЬНОСТЕЙ ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО", укладенi ясновельможним паном Пилипом Оpликом, новообpаним гетьманом Вiйська Запоpозького. Даний документ пеpедбачав ствоpення незалежної укpаїнської деpжави в межах етногpафiчної нацiональної теpитоpiї (деpжавнi коpдони описували теpитоpiю, визнану як теpитоpiю укpаїнської козацької деpжави Збоpiвською угодою 1649p.), деpжави, в якiй деpжавну владу мали б будувати за пpинципом її подiлу на законодавчу (Генеpальна Рада), виконавчу (гетьман та його уpяд) i судову (Генеpальний Суд), деpжави, яка визнає пpаво мiст на самовpядування та деpжаву, певною мipою також i соцiальну, оскiльки були окpемi пpиписи щодо соцiального захисту малоiмущих (удiв, осиpотiлих дiтей тощо). Ця Конституцiя
Loading...

 
 

Цікаве