WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Договір управління майном - Дипломна робота

Договір управління майном - Дипломна робота

довірчого майна у цінні папери, які вважалися на той момент доброю інвестицією, а через кілька років ці цінні папери несподівано втратили цінність, управитель не буде відповідати. Якщо він мав свободу дій і знав нарівні з іншими, що дана інвестиція невдала, але не намагався це виправити, він буде нести відповідальність.
Крім невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків, підставою для відповідальності може бути порушення управителем норм закону: обман (наприклад, неправильне використання основного майна або доходу в інтересах інших осіб, а не установника чи вигодонабувача, що тягне за собою відшкодування збитків і кримінальне покарання), несплата податків, несанкціоноване використання коштів зі шкодою для доходу довіреного майна тощо.
Правозастосовна практика управління майном на основі довірчої власності у країнах англосаконського права іуправління майном у країнах континентального права сформувала відповідні умови відповідальності фідуціарних власників та управителів [19, с. 82].
Наприклад, у США на управителях лежить два основні види обов'язків:
залишатись лояльними (тобто відданими) інтересам корпорації і виявляти належну дбайливість і турботу (due care), перший з яких полягає у неотриманні особистих вигід від ведення справ корпорації;
обов'язок провести "розумний збір інформації перед прийняттям рішень".
За Правилами ділових рішень (The Business Jadgment Rule), суд не має права заднім числом обговорювати рішення управителя і покладати на нього вину, якщо той не мав особистого інтересу, був добросовісним, виявляв належну дбайливість і (у деяких штатах) якщо при цьому не було збитків для активів корпорації. Щоб зрозуміти, як діяла б "обережна і розумна людина у схожій ситуації" (prudent man rule), дедалі частіше судді намагаються оцінити рівень інформованості довірчого управителя щодо проблеми, яку той намагався вирішити. Якщо в управлінні майном було зайнято кілька управителів ("довірчих власників"), то вони відповідають перед вигодонабувачем (бенефіціантом) солідарно.
Розділ ІІ. Окремі аспекти управління майном
2.1. Управління майном неповнолітніх
Згідно ст.242 ЦК, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей [2]. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.
Управління майном неповнолітнього, відповідно до статей 177 і 178 Сімейного кодексу (далі - СК) [1], здійснюють батьки (усиновителі) без спеціального на те призначення або опікуни та піклувальники (далі - законні представники). Межі цього управління залежать від ступеня дієздатності неповнолітнього. Майном, що належить дитині віком до 15 років, законні представники, від імені неповнолітнього, управляють і розпоряджаються самостійно, а віком від 15 до 18 років - управляють разом з неповнолітніми, а розпоряджаються ним самі неповнолітні. Однак при здійсненні угод з майном, що виходять за межі побутових, вони діють тільки за згодою законних представників (ст. 32 ЦК).
Для законних представників встановлені єдині правила щодо виконання дій стосовно майна неповнолітнього. Вони закріплені у статтях 177-178 СК і визначають: порядок укладення угод з участю законних представників та угод, для укладення яких потрібний дозвіл органів опіки і піклування; умови розпорядження доходами неповнолітніх; угоди, які не вправі укладати законні представники.
Порядок управління майном неповнолітніх, умови його відчуження, зберігання належного їм майна, сум та інших цінностей, виконання інших дій, пов'язаних зі збереженням майна і управлінням ним визначаються Правилами опіки та піклування, затвердженими 26 травня 1999 р. [6].
Вони встановили право органів опіки і піклування щодо захисту житлових прав неповнолітніх (пп. 6.1-6.5), умови зберігання грошей і цінних паперів (п. 2.12). Однак питання щодо порядку управління майном неповнолітніх, умов його відчуження та зберігання, виконання дій, пов'язаних з його зберіганням і управління, залишились не визначеними.
Якщо звернутися до набутого віками правотворчого досвіду державно-правового регулювання сімейних відносин різних держав, то можна побачити, що проблема визначення порядку управління майном неповнолітніх не нова.
Так, в римському приватному праві щодо такого порядку вже в 195 р. було заборонено опікуну відчужувати землі малолітнього, роблячи виняток лише для оплати боргів. При цьому угода повинна була бути дозволена магістратом і у випадку, коли опікун був уповноважений на таке відчуження спадкоємцем в заповіті. У IV ст. заборона поширюється і на рухомі речі, не піддані тлінню. Імператорська канцелярія передбачала особливу турботу опікуна про збереження майна підопічного, наказуючи, наприклад, зберігати дорогоцінні метали у вигляді скарбів, а оборотні засоби вміщувати в нерухомість або віддавати в зростання. Встановлюється відповідальність опікуна за сulpа (вину), яка накладалася на нього тільки за умисно вчинені дії. З 314 р. така відповідальність гарантується генеральною іпотекою підопічного на майно опікуна. При Юстиніані передбачалась відповідальність опікуна за допущену необачливість така ж саме, як і щодо власних справ .
В цивільному праві Російської імперії XIX сторіччя, якщо дитина не досягла повноліття, батьки на праві опікунів управляли її майном; якщо ж досягла, то сама робила це, незалежно від того, чи дісталось їй майно від батьків шляхом виділу або придбання. Але вважалось, що батьківська влада стосовно майна неповнолітніх дітей не має самостійного значення. Це означало, що батьки розпоряджалися та управляли майном дітей на праві опіки за правилами, визначеними для опікунів в цілому, і діяли під наглядом тих опікунських установ, яким підкорялися опікуни, що призначалися урядом. Виняток було зроблено для випадку, коли для користі малолітнього від батьків вимагалася безвідкладна дія від імені дитини. З припиненням опіки над своїми дітьми батьки були зобов'язані передати все майно, що знаходилось в їх управлінні, а також одержані від нього доходи дітям або особі, в управління якої переходило це майно. Російське законодавство не Дозволяло батькам користуватися навіть незначною частиною доходів з майна своїх дітей. Недоторканим вважалось навіть майно дітей, зароблене під керівництвом батьків .
Щодо кожної вікової категорії діяли різні правила, детально регламентуючи, наприклад, права малолітнього безпосередньо управляти своїм маєтком, здійснювати різного роду угоди. Опікун повинен був здійснювати стосовно майна підопічного - на свій розсуд або з дозволу опікунського відомства - всі ті дії, які міг би здійснювати сам підопічний, будучи дієздатним. Але продаж і застава нерухомого майна підопічного здійснювались не інакше, як з дозволу Правлячого сенату як вищої опікунської установи,
Loading...

 
 

Цікаве