WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Договір управління майном - Дипломна робота

Договір управління майном - Дипломна робота

і допускались тільки: для розділу між співспадкоємцями; для платежу боргів підопічного, коли вони не могли бути виплачені з його доходів; коли витрати по утриманню нерухомого майна перевищували користь, одержувану від нього.
Вважаючи, що дача дозволу на продаж нерухомого майна - справа адміністративна, у виняткових випадках передбачалося його надання і з інших підстав, наприклад, доходи від його нерухомого майна були дуже незначні й не було можливості утримувати підопічного. При одержанні дозволу продаж майна здійснювався опікуном за вільною ціною. Але частіше траплялося, що він завчасно знаходив покупця і обговорював з ним ціну, тому при зверненні в Сенат за одержанням дозволу на продаж майна він вже знав, кому буде продавати його і за яку ціну.
На таких же умовах дозволялося опікуну продавати коштовне рухоме майно, що не підлягало тлінню, - золото, срібло, коштовне каміння тощо. Дрібні ж рухомі речі, особливо ті, які підлягали легкому та швидкому псуванню, наприклад,сукня, а також речі, які є доходами від майна, - природне походження речей від землі, продавалися за власним розсудом. Право опікуна здавати в оренду нерухомість (дворянський маєток) підопічного було також обмежене: строк оренди не повинен був перевищувати одного року після досягнення малолітнім 17-річного віку. На більш тривалий строк орендний договір міг бути укладений тільки з дозволу Сенату.
Щодо капіталу підопічного опікун вправі був провадити тільки витрати, необхідні для виховання самого підопічного і збереження його майна. Вільний капітал, що залишався від цих витрат, опікун повинен був помістити для одержання прибутку або в кредитні установи, або в приватні руки, але під заставу, так, щоб його віддача капіталу в найм не передбачала для підопічного ніякого ризику (або у крайньому разі ризику значного); він міг перетворити цей капітал також в державні процентні папери і облігації.
Для забезпечення підопічного опікун міг використати капітал і на свої цілі, і для цього не обов'язково було одержувати дозвіл опікунського відомства. В даному разі використання опікуном капіталу вважалося самовільним, а неспроможність останнього віддати його до уваги не бралася. У таких випадках із усієї маси майна опікуна виділявся капітал підопічного, начебто він і не був опікуном використаний на його власні потреби.
Опікуни повинні були всіляко піклуватися про забезпечення майнових інтересів свого підопічного: нерухоме майно малолітнього опікун мав утримувати або приводити в такий стан, щоб належні з нього доходи одержувались сповна, а державні збори були виплачені своєчасно. Він мав також піклуватися, щоб прибутки малолітнього збиралися в належний час, а витрати здійснювались без надлишок. Для цього він мав був виключати всі надлишки та розкішні забаганки у витратах, необхідних для тримання малолітнього, його виховання та утримання обслуги, і правильно вести доходні та витратні порічні книги.
Метою опіки та піклування було не тільки охорона майнових благ неповнолітніх дітей, а й захист їх. Для досягнення тієї чи іншої цілі служили найрізноманітніші правила. В їх числі були такі, які дозволяли встановлювати опіку і піклування при житті батьків. Дані опікуни зобов'язані були піклувалися про особу підопічного і перебували в такому ж становищі, що і батьки підопічного. Але за свої труди вони щорічно мали п'ять процентів одержуваного підопічним прибутку. Крім того, передбачалось, що опікун міг і відмовитися від винагороди.
Разом з тим, при нехтуванні правами підопічного опікуни і піклувальники відповідали власним своїм маєтком залежно від міри вчиненої або такої, що могла б бути вчиненою для малолітнього втрати. Однак можливість для підопічного вимагати від опікуна відшкодування збитків наставала тільки після виходу з-під опіки.
На прикладі норм законодавства Древнього Риму та Російської імперії XIX сторіччя бачимо, що підхід до регулювання порядку управління майном неповнолітнього законним представником майже єдиний [18, с. 102]. В цих державах, незважаючи на функціонування їх в різний період часу, діяли норми, спрямовані, в першу чергу, на збереження та зростання цінного майна неповнолітнього. Його відчуження допускалося у виняткових випадках, визначених законодавцем.
Революція 1917 р. в Росії внесла корінні зміни в усі галузі суспільного життя, в тому числі й в шлюбно-сімейні відносини.
Дослідження правових норм, які регулюють питання управління майном неповнолітніх в Україні, Росії та інших республіках колишнього СРСР після революції і до сучасних часів, свідчить, що такий конкретизований порядок управління майном неповнолітніх зберігався і в Сімейних кодексах 1918 р. та 1927 р., що приймалися в Росії та Україні. Зазнав він змін тільки після прийняття в 60-х роках загальносоюзних законодавчих актів (Основ), на підставі яких кожна союзна республіка розробляла свій кодекс. Щодо управління майном неповнолітніх почали передбачати, які угоди не мали права укладати опікуни і піклувальники та для здійснення яких був необхідний попередній дозвіл органів опіки і піклування. До першої групи були віднесені наступні угоди: дарування від імені підопічного, а також ті, які здійснювали опікун і піклувальник, його подружжя та близькі родичі. До другої, - ті, що виходили за межі побутових. Органи опіки і піклування могли обмежити право одного з батьків або опікуна розпоряджатися вкладом підопічного, якщо це було пов'язано з необхідністю захисту його інтересів. Ці правила діяли і щодо угод, які укладали батьки (усиновителі) як опікуни (піклувальники) своїх неповнолітніх дітей.
Отже, зі зникненням приватної форми власності відпала необхідність конкретизованого порядку управління майном, яке спостерігалося в Древньому Римі, в законодавстві Російської імперії XIX сторіччя і навіть в законодавстві колишнього СРСР продовж з 1918 по 60-ті роки.
З 1992 р. в Україні з'являється приватна форма власності, суб'єктом якої закон визнає і неповнолітнього. Чи потрібно в нашій державі знову таке конкретизоване визначення порядку управління майном неповнолітніх?
Вважаю, необхідність у вирішенні цього питання гостро відчувається в умовах переходу нашої країни до ринкової економіки. Саме в цей період (порівняно з періодом посттоталітарного режиму) у власності неповнолітніх частіше почало з'являтися цінне майно. Ним стає: нерухомість, транспортні засоби, земельні ділянки, цінні папери і навіть засоби виробництва. Сімейне законодавство, зокрема ч. 1 ст. 77 КпШС, встановлювала правило, що за життя батьків діти не мають права на їх майно, рівно як і батьки не мають права на майно дітей. Якщо, наприклад, неповнолітня дитина є власником жилого будинку, автомобіля чи іншого майна, одержаного за спадкоємством, то це майно є приватною власністю і не змішується з майном її батьків, незважаючи на те, що останні управляють ним до досягнення дитиною повноліття. Крім
Loading...

 
 

Цікаве