WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Сукупність проблем, пов'язаних із практичним застосуванням положень нового цивільно-процесуального законодавства в окремих видах цивільного судочинс - Реферат

Сукупність проблем, пов'язаних із практичним застосуванням положень нового цивільно-процесуального законодавства в окремих видах цивільного судочинс - Реферат

зміцненню законності та правопорядку; формуванню поважного ставлення до права та до суду.
3.2 Заочне рішення.
Насамперед слід зазначити, що інститут заочного рішення відомий цивільному судочинству, оскільки вперше введений Статутом цивільного судочинства Російської Імперії 1864 р., який застосовувався в разі неявки відповідача до суду і мав на меті усунення причин, які сприяли затягуванню процесу [7, c.74].
Здається, що саме для мети розширення судового захисту громадян та організацій, свободи їх розсуду (принцип диспозитивності), а також усунення можливості зловживання суб'єктивними процесуальними правами і встановлення певної відповідальності за їх зловживання, спрямований інститут заочного рішення в ЦПК. Він не порушує конституційного принципу змагальності процесу, оскільки забезпечується повною інформованістю сторін про позицію кожного, судове засідання провадиться за загальними правилами, у відповідача зберігається право на оскарження постановленого заочного рішення.
Умови ухвалення заочного рішення передбачені у ч. 1 ст. 225 ЦПК, яка визначає таке рішення, як ухвалене у відсутності відповідача, повідомленого про час та місце судового засідання, і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані судом неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Отже, закон передбачає наявність чотирьох умов, сукупність яких дає можливість ухвалити заочне рішення: 1) неявка відповідача; 2) належне його повідомлення; 3) відсутність поважних причин неявки; 4) згода позивача.
Про розгляд справи в порядку заочного провадження суд повинен постановити ухвалу [1,cт.226]. Закон не встановлює певної форми її постановлення. Тому можливо постановити таку ухвалу як в нарадчій кімнаті, так і занести її до журналу судового засідання. Гадаю, з метою економії часу, доцільніше таку ухвалу заносити до зазначеного журналу.
Порядокухвалення заочного рішення повністю проводиться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими главою, що регулює ухвалення заочного рішення [1, ст.226]. Тобто суд досліджує докази, надані особами, які беруть участь у справі, враховує їх доводи і ухвалює рішення, яке називається заочним.
Важливо зазначити, що заочне рішення не є покаранням відповідачу за неявку в судове засідання, не є доказом безспірного задоволення вимог позивача. Якщо останній не доведе своїх позовних вимог, йому в задоволенні позову повинно бути відмовлено.
Керівник офісу юридичної фірми "Ілляшов і Партнери" у Харкові Роман Молодецький каже: "У гіршому випадку заочним рішенням можна пристрахати відповідача, у кращому - дочекатися, поки воно вступить в силу. Але і позивачу, і відповідачу не слід забувати, що останній може подати заяву до того ж суду про перегляд заочного рішення. І це ще не апеляційне оскарження" [4, c.95].
Розгляд справи у заочному провадженні має певні обмеження для позивача, про що його слід попереджувати. Відповідно до ч. 3 ст. 224 ЦПК він не вправі змінювати предмет або підставу позову, розмір позовних вимог. У цьому випадку суд має відкласти розгляд справи і повідомити про це відповідача. Разом з цим, закон не обмежує право позивача зменшити розмір позовних вимог.
Глава 12 ЦПК України "Заочне рішення" (яку скоріше слід було б назвати "Заочне провадження", оскільки вона регулює не тільки порядок ухвалення заочного рішення, а й порядок заочного провадження у справі), практично не дає відповіді на деякі інші проблемні питання, що виникнуть у суддів, а саме - при співучасті (обов'язковій чи факультативній) у справі, участі в ній третіх осіб.
ЦПК України передбачає право на ухвалення заочного рішення лише у випадку співучасті на стороні відповідача. Постає питання: як бути, коли в судове засідання не з'явилися всі відповідачі, але один з них надіслав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності? Як уже зазначалось, така заява прирівнюється до особистої явки відповідача в судове засідання, тому провадження у справі повинно бути звичайним [4,c.96].
Умовою ухвалення заочного рішення є згода на це позивача. Як бути, коли у справі беруть участь кілька позивачів і один з них не дає згоду на заочне провадження? Здається, що у такому випадку суду необхідно детально роз'яснити сторонам особливості та правові наслідки заочного і звичайного проваджень у справі і докласти зусиль для того, щоб позивачі (у більшості випадків їх матеріально-правові інтереси збігаються) дійшли однакової думки. Якщо це не вдалось, то розгляд справи слід відкласти і знову викликати відповідача. У разі його повторної неявки і різних позицій позивачів на ухвалення заочного рішення, здається, що слід виходити із розуміння виду співучасті: при факультативному - роз'єднати один чи декілька позовів в окреме провадження і відкласти розгляд справи, а вимоги позивача, який дає згоду на ухвалення заочного рішення, розглянути у такому провадженні.
ЦПК України не висвітлює питання, як бути у разі пред'явлення зустрічного позову і неявки до суду одного з відповідачів: чи-то за первісним, чи-то за зустрічним позовом? Тут слід виходити з того, що зустрічний позов визначається юридичною наукою та ЦПК України як засіб процесуального захисту відповідача проти пред'явленого до нього позову і, одночасно, як самостійна позовна вимога з метою захисту свого інтересу:
Виходячи з цього, можна зазначити, що у випадку згоди відповідача первісного або зустрічного позову на ухвалення заочного рішення при відсутності позивача по одному з цих позовів і разом з тим відповідача по іншому, двох позовів по суті, ухвалення судом рішення повинно вважатися заочним у повному обсязі. Інше тлумачення може призвести до ухвалення протилежних рішень, що є недопустимим.
У суддів постане питання, як бути при ухваленні заочного рішення у разі наявності у справі третіх осіб? Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, вступають в процес, який уже порушений, при цьому захищають свої самостійні права на предмет спору. Вони користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача [1, cт.36]. Такий позов може бути пред'явлений до обох сторін або до однієї сторони за первісним позовом. Можлива ситуація, коли позивач і відповідач, повідомлені належним чином, за первісним позовом у судове засідання не з'явились. Виходячи з того, що в одній справі, де вимоги взаємозалежні (задоволення одного позову виключає задоволення іншого), не може бути ухвалено два протилежних рішення, вважаємо, що ухвалення заочного рішення можливе при згоді на це третьої особи, оскільки вона стає позивачем, а первісний позивач став для неї відповідачем і його згода на ухвалення заочного рішення не потрібна.
У випадку явки в судове засідання первісного
Loading...

 
 

Цікаве