WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові засади управління економікою - Реферат

Правові засади управління економікою - Реферат


Реферат на тему:
Правові засади управління економікою
ПЛАН
1. Необхідність і характер державного управління економікою
2. Зміст державного керівництва у сфері економіки
3. Система центральних і місцевих органів управління у сфері економіки, їх компетенція
4. Правові засади організації управління економікою
5. Державний контроль і нагляд у сфері економіки
§ 1. Необхідність і характер державного управління економікою
З усіх галузей і сфер, що регулюються адміністративно-правовими нормами, найбільш складними є ті, які належать до економіки. Формування Україною власної економічної політики пов'язується з визначенням головних її напрямів на основі принципів демократії, свободи підприємництва і відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство. Ефективна національна економіка є гарантією незалежності держави. Розвиток законодавства з питань економіки за роки незалежності України пов'язаний зі змінами в правових формах її регулювання, переходом до ринкових механізмів.
Органи державної влади здійснюють заходи щодо поглиблення правової та адміністративної реформ, створення гарантій проведення ринкових перетворень, невідворотності переходу до ринкової економіки.
Разом з тим, як відмічається у Невідкладних заходах щодо приско-рення реформ і виведення економіки України з кризи, затверджених Розпорядженням Президента України від 18 серпня 1997 p. , основні завдання етапів лібералізації економіки та здійснення політики грошової стабілізації значною мірою вичерпали себе. За таких умов поряд із законодавчим забезпеченням економічної реформи, заходами щодо фінансової та грошової стабілізації, яка передбачає зміцнення фінансів підприємств і організацій, важливого значення набувають процеси уп-равління цими напрямами, оскільки здійснення наміченої політики неможливе в умовах неефективної системи управління.
Перехід до ринкового механізму регулювання економічних відносин передбачає постійне поглиблення правового впливу на економічні процеси, розширення сфери застосування загальнодержавних програм розвитку економіки, приватизації державної та комунальної власності, демонополізації, конкуренції, безвідходних технологій (екологізації суспільного виробництва). Важливе значення надається пошуку оптимальних форм організації економіки, її галузей та комплексів, прискоренню підприємництва, стимулювання науково-технічного прогресу, введення нових технологій, підвищення ефективності та інтенсифікації інвестиційної і зовнішньоекономічної діяльності. Вводяться нові адміністративні регулятори - ліцензування, квотування, здійснюється структурна перебудова народного господарства.
За таких умов, а особливо в кризовій економічній ситуації, державне управління є не тільки необхідним, навпаки - його значення підвищується. Лише держава в особі її органів влади може: здійснювати економічну і соціальну політику з метою забезпечення інтересів усіх верств населення; пом'якшувати стихійні процеси ринкової саморегуляції з метою запобігання хаосу в економіці; стимулювати ринкову економіку, забезпечувати ефективність її функціонування з одночасним обмеженням і попередженням негативних наслідків економічної влади власників, особливо монополістів; гарантувати захист національних інтересів і внутрішнього ринку від зовнішньої економічної та політичної експансії.
У державному управлінні економікою йдеться не про поновлення адміністративно-командної системи, а про створення нової системи управління, яка б здійснювала виконавчу владу на засадах регулювання, координації, заохочення вибору найбільш пріоритетних напрямів діяльності, самостійності в пошуках варіантів розв'язування різноманітних проблем.
§ 2. Зміст державного керівництва у сфері економіки
Державне керівництво у сфері економіки повинно мати за мету створення механізму демократичного управління, який би спрямовувався і контролювався виконавчою владою. Президентська влада при цьому має бути максимально пристосована для енергійного керівництва виконавчою владою, забезпечувати принципи соціальної справедливості, людської гідності та відповідальності держави перед громадянами, а останніх - перед державою і суспільством.
Державне керівництво у сфері економіки має за мету органічне поєднання заходів економічного зростання і фінансової стабілізації з активною соціальною політикою, стабілізацією та наступним підвищенням життєвого рівня населення, його платоспроможного попиту, який нині є основним стимулюючим чинником виходу із економічної кризи. Основними напрямами, що охоплюються державним керівництвом у сфері економіки, є: фінансова політика та її стабілізація; грошово-кредитна політика і зміцнення банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика і залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів та регулювання заробітної плати; стимулювання малого бізнесу; соціальна політика (погашення заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсійна реформа, зайнятість населення та ін.).
Державне керівництво економікою пов'язане також з дерегуляцією економіки, яка передбачає реформування процедури ліцензування підприємництва, реєстрації підприємств, лібералізацію фінансових операцій, майнових та орендних обмежень.
Зміст державного керівництва у сфері економіки полягає в: удос-коналенні взаємодії центральних органів виконавчої влади і органів державної виконавчої влади на місцях, органів місцевого самоврядування, організацій та об'єднань роботодавців; чіткому закріпленні компетенції центральних і місцевих органів виконавчої влади в економічній сфері; поглибленні децентралізації в управлінні економікою, гарантуванні реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручанні в питання, віднесені до їх компетенції та компетенції органів місцевого самоврядування; удосконаленні правового статусу міністерств і відомств, що здійснюють управління галузями народного господарства; конкретизації в нормативних актах (статутах) завдань і функцій центральних органів виконавчої влади, їх повноважень по коорди-нації і регулюванню у відповідних галузях і сферах управління; передачі в державну власність на місцях підприємств, установ, організацій загальнодержавної власності або розширенні їх впливу на таких суб'єктів; підготовці фахівців для галузей народного господарства, недержавних структур - на договірних засадах, їх перепідготовці та перекваліфікації та ін.
У нових умовах господарювання важливого значення набуває договірна практика в управлінській діяльності. Особливо універсальною вона є в економічній сфері, де на всіх рівнях необхідно впорядковувати взаємовідносини. Це стосується принципів планування спільної чи погодженої діяльності сторін, правового механізму скасування чи зміни раніш прийнятих рішень, спрямованих на здійснення мети договору між сторонами, порядку вирішенняспорів між ними і відповідальності за невиконання зобов'язань за договором, взаємного подання сторонами інформації та різних документів. У сфері економіки договірна управлінська практика ще фактично не склалася, а тому немає конкретного аналізу змісту і видів управлінських економічних договорів.
§ 3. Система центральних і місцевих органів управління у сфері економіки, їх компетенція
Одним з головних напрямів державного керівництва економікою залишається удосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, встановлення їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих органів і законодавства про них відбувається під впливом розмежування предметів відання між центром і місцями, підприємствами, установами, організаціями, підвищення управління в галузях
Loading...

 
 

Цікаве