WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові відносини та судочинство в Запорізькій Січі - Реферат

Правові відносини та судочинство в Запорізькій Січі - Реферат

Історія України, 1996 р. №4
підсудність складали справи, які можна було закінчити миром, а також інші кримінальні і цивільні справи меншої складності. У складі третейського суду були "декілька персон з числа осіб знатних, добросовістних і в правилах вправних".
1.3 Суд генеральної воєнної канцелярії
В його склад входили: гетьман, декілька чоловік із генеральної старшини. Йому були підсудні найбільш важливі справи у відношенні осіб генеральської старшини, бунчукових товаришів і "куманських протекціонерів", тобто осіб, які знаходились під особим покровительством гетьмана.
1.4. Суд гетьмана
Це найвища судова інстанція. Матеріали багаточисельних досліджень старовини, викладені авторами Х/ІІІ - ХІХ століть у різного роду записах, очерках, наукових книгах, говорять про те, що цей суд був своєрідним органом кабінетної юстиції. Справи по першій інстанції він не розглядав. У його задачу входило розглядання прохань про помилування, заміні одних мір покарання іншими, припинення кримінальних справ та ряд інших рішень, які входили в компетенцію верховної влади.
Судова система в той період часу не відрізнялась стабільністю і не була однаковою на всій території України. ЇЇ зміни і уточнення залежали від ряду зовнішніх обставин (зміна "хазяїв" України: Литва, Польша, Росія) і внутрішніх (зміна гетьманів)накладувала свій відбиток на судову систему і застосування правових норм в Україні. Наприклад, гетьман Розумовський ввів чисто воєнний суд, якого до нього не було. У склад цього суду входили: генеральний єсаул, генеральний хорунжий і генеральний бунчужний. Був створений і Верховний суд, який розглядав виключно справи політичного характеру. У його складі були, крім генеральної старшини, представники полкової старшини і духовенства.
Так в основному виглядала судова система України в Х/ІІ - Х/ІІІ століттях. Вона існувала до 1763 року, коли була замінена судами міськими, земськими, підкоморськими1.
1Див.:П. Михайленко. Суды и наказания в Сечи Запорожской // Іменем закону, 1993 р., №35
2. Судочинство.
Вивчення великої кількості джерел, в тому числі Інструкції гетьмана Д. Апостола, показує, що судові органи в Україні Х/ІІ - Х/ІІІ століть були колегіальні. У склад суда входило "деяка кількість чесних персон". Судді вибирались населенням безпосередньо на радах або призначались висшою владною структурою. Вважалось правильним, що вибраний суддя повинен бути "людиною достойною, заслуженою, непідозрілим, добросовістним, грамотним, у правах вправним, з законного народження, чесного обходження, в словах і ділах постійного", не молодше 25 і не старше 75 років.
Вибраний суддя приносив присягу на вірність службі та суду, клявся розглядати справи по суті без якої б то не було предвзятості, не допускаючи волокіти і "лицеприятия", не уклонятись від служби, керуватися законом. А якщо "право мовчало", тобто не регулювало конкретні відносини, - "совістю, прикладом інших справ християнських та прециндентом". У спірних випадках повинен віддавати перевагу нормам з більш м'якими санкціями.
Суддя вибирався для здійснення правосуддя на певній території і тому його компетенція розповсюджувалась тільки на цю територію, за вийнятком тих випадків, коли інші особи по відповідній ініціативі звертались в цей суд з проханням розглянути їхню справу. У останньому випадку суддя міг розглянути і таку справу.
Під час судового засідання і винесення присуду у відповідному приміщенні повинен був знаходитись писар, який вибирався на тих самих засадах, що і суддя. Він вів справи судової канцелярії, збирав докази, вів судовий реєстр, писав присуди суду.
Коли суддя обіцяв розглядати справи безвідкладно, то малось на увазі, перш за все, розглядати справи в порядку їх надходження в суд. Вийняток складали особливо важливі справи. Суддя міг не явитись у суд лишень тоді, коли був хворий або попадав у надзвичайну ситуацію, яка не давала йому змоги прийти на службу: розповсюдження епідемії, чуми, війна, стихійне лихо... Але і в цих випадках перерва не повинна була продовжуватись більше тижня і більше трьох разів. Причому, вона повинна була бути підтверджена документально. Навіть тоді, коли суддя знаходився у відпуску, він був зобов'язаний представити своїм колегам достовірне свідоцтво. При відсутності такого документа суддя підлягав покаранню.
В Х/ІІ столітті судові засідання проходили на протязі року, тобто в будні дні і у свята. При скупченні народу у святкові дні на базарах і ярмарках серед присутніх могли находитись свідки, експерти, які могли бути запрошені для участі у правильному рішенні справи. Але в Х/ІІІ столітті у святкові дні і у той час, коли суддя знаходився у відпустці, судові засідання не проводились. Вийняток складали справи екстраординарного характеру.
3. Розгляд справ у суді.
Процес у старій Україні був змагальним. Це означало, що для його виникнення і розвитку обов'язково повинен був бути приватний обвинувач. У компетенцію держави не входила турбота про те, щоб кожна протиправна дія мала свого обвинувача. Так було і в класичному Римі. На відміну від розшукового процесу, у змагальному процесі громадяни самі повинні були вирішувати: порушувати чи не порушувати справу. Звинувачений, як і обвинувач, користувались повною свободою у зібранні і представленні суду доказів. Причому, у якості обвинувача міг виступати кожен, хто у встановленому порядку вказав на можливого злочинця і на сам злочин, а також заявив про своє бажання переслідувати його.
Звинувачений запрошувався у суд, де підлягав початковому допиту. Він не був зобов'язаний ні являтись у суд, ні відповідати на поставлені питання. Після допиту обвинувачення формулювалось і підписувалось обвинувачем. Під час розгляду справи у суді ніхто не мав права виходити за рамки сформульованого обвинувачення. Його межі зберігали неприступними. Суддя назначав дату і час слухання справи. Але обов'язок підготовки справи до слухання повністю лежала на сторонах. Докази не обмежувались ніякими формальними вимогами. Вони оцінювались судом, після чого більшою кількістю голосів виносився вирок. Порядок вимагав, щоб скарга подавалась у суд завірена підписом обвинувача або його представника. У ній необхідно було вказати стуь справи, ціль подачі скарги і прохання про вирішення справи. Якщо скарга стосувалась цивільного судочинства, то у цьому випадку було необхідним дотриматись термінів давності: 10 років на нерухоме майно і 3 роки - на рухоме. Недотримання вказаних термінів робило скаргу недійсною. Вступне слідство було коротким: встановлювалась особа звинуваченого і проводився перший допит. При необхідності обиралась міра застороги від неявки звинуваченого
Loading...

 
 

Цікаве