WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Адвокатура України та її завдання - Реферат

Адвокатура України та її завдання - Реферат

судах та інших державних органах. Це формулювання дещо відрізняється від того, що було закріплено у 1992 році в Законі України "Про адвокатуру" з посиланням на Конституцію, і котре, до речі, не відповідало чинній на той час Конституції Української РСР, у якій було зазначено, що для подання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. Але незважаючи на такі розбіжності, слід зазначити, що наведені у коментованій статті Закону про адвокатуру її завдання відповідають основним напрямам, у яких ведеться адвокатська діяльність - виконання повноважень захисника, здійснення представництва, подання правової допомоги різних видів кожному, хто її потребує, тобто як громадянам України, так і іноземним громадянам, особам без громадянства, юридичним особам.
Стаття про адвокатуру вміщена у розділі II Конституції "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", чим підкреслюється особливий характер цього правового інституту, діяльність якого спрямована на допомогу державі у виконанні нею певних функцій, визначених Основним Законом. Згідно зі ст. З Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, для виконання якого створюються певні інститути. Покладення саме на адвокатуру визначених вище завдань взаємопов'язане з проголошеним вперше на конституційному рівні правом кожного на правову допомогу, в тому числі й безоплатну (у передбачених законом випадках), а також правом кожного на вільний вибір захисника своїх прав.
Віднесення до компетенції саме адвокатури діяльності з забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правової допомоги у визначених Конституцією випадках (при вирішенні справ у судах та інших державних органах) є важливою, забезпеченою державою гарантією належного рівня професійного захисту, консультування та іншої правової допомоги, оскільки тільки адвокати наділені спеціальними професійними правами, гарантіями адвокатської діяльності, лише щодо них встановлені певні професійні обов'язки, правила адвокатської етики та відповідальність за неналежне здійснення адвокатом його обов'язків, передбачена адвокатська таємниця, при цьому притягнення адвоката до відповідальності поставлено у певні процедурні рамки.
Оскільки Конституцією прямо обумовлено виконання адвокатурою в судах та інших державних органах двох покладених на неї функцій - забезпечення захисту від обвинувачення та надання правової допомоги, можна дійти висновку, що тільки адвокати можуть в цих органах виконувати вказані види діяльності, і державні органи мають взаємодіяти саме з ними при вирішенні наведених вище функцій адвокатури. У відповідності з Конституцією має вирішуватися питання щодо участі захисника, яким може виступати лише особа, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Допуск близьких родичів, опікунів і піклувальників як захисників (ст. 44 КПК) протирічить ст. 59 Конституції України. Вказані в ній види діяльності є виключною компетенцією адвокатури і не можуть здійснюватися іншими суб'єктами (близькими родичами, юристами-підприємцями, фахівцями у галузі права тощо) крім осіб, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй".
Із ст. 59 Конституції випливає, що всі інші, не названі у ч. 2 цієї статті види правової допомоги (наприклад, представництво інтересів фізичних та юридичних осіб), не становлять виключної компетенції адвокатури, але й вона може здійснювати всі не заборонені законом види правової допомоги.
Закон визначає адвокатуру як добровільне професійне громадське об'єднання. Таким чином, адвокатура об'єднує всіх осіб, які набули право займатися адвокатською діяльністю, отже саме в рамках цього правового інституту, в межах його організаційної структури вони здійснюють свою професійну адвокатську діяльність. Ознака добровільності полягає в тому, що визначення роду занять особою, яка має вищу юридичну освіту, є, безумовно, добровільним, бо її не можна примусити до заняття адвокатською діяльністю і вона вільно виявляє своє бажання складати ква-ліфікаційні іспити, приймати присягу, брати на себе певні обов'язки. Зрозуміло, ніхто не може спонукати особу до здійснення адвокатської діяльності всупереч її бажанню, в адвокатуру не розподіляють після закінчення вузу, в адвокатуру не призначають і не обирають, адвокатом юрист стає через своє вільне волевиявлення. Отже, добровільність входження до адвокатури не викликає сумнівів. Причому добровільність об'єднання адвокатів в адвокатуру безпосередньо пов'язується з обов'язковістю прина-лежності до неї тих, хто набув статусу адвоката. Обов'язково адвокат приймає присягу, якою, беручи на себе обов'язки адвоката, клянеться суворо дотримуватися певних правил при виконанні професійних обов'язків (див. коментар до ст. 15). Добровільність полягає і в можливості вільно вийти з числа осіб, які складають адвокатуру, а законодавством не передбачено будь-яких обмежень щодо цього, хоча, на жаль, і не встановлено механізму відмови особи від статусу адвоката. Так, ст. 17 Закону "Про адвокатуру" не передбачає такої підстави припинення адвокатської діяльності.
Добровільність входження до адвокатури цілком природньо пов'язується з тим, що чинним законодавством України передбачено й інші шляхи для отримання права на подання різних видів правової допомоги. Наприклад, на відміну від законодавства, що існувало до прийняття Закону "Про адвокатуру", яке встановлювало обов'язковість членства у колегії адвокатів для набуття права надаватиправову допомогу, зараз особа, яка має вищу юридичну освіту, може займатися юридичною практикою на підприємницьких засадах і здійснювати її не набуваючи статусу адвоката. Принагідне слід зазначити, що монополія колегій адвокатів на подання правової допомоги була скасована значно раніше - з появою у 90-х роках правових кооперативів, і не пов'язана з Законом "Про адвокатуру", як іноді стверджують.
Коментована стаття передбачає, що адвокати представляють лише законні інтереси громадян України та інших осіб. Втім, у ст. 6 Закону "Про адвокатуру" йдеться про представництво і захист будь-яких інтересів громадян без застосування терміну "законний". Стаття 7 Закону зобов'язує адвоката захищати знов-таки законні інтереси. Докладніше про це див. коментар до ст. 6 (п. 2).
Література
1. Закон України "Про адвокатуру" // Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №9, ст.62; 2002 р., №16, ст.114; 2002 р.,№29, ст.194.
2. Положення про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.
3. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури від 5 травня 1993 р.
4. Положення про порядок реєстрації адвокатських об'єднань.
5. Проект Закону України "Про адвокатуру" (на заміну раніше поданих № 3061 від 23.04.2004 р., № 3061-1 від 30.10.2003 р., № 5187 від 27.02.2004 р.)
6. Цивільно-процесуальний Кодекс України. - К., 2000.
7. Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України. - К. - Юрінком інтер. - 1997. - 307 с.
8. Адвокат. - 2001. - № 5-6. - С.20-22.
9. Ефіменко О.В., К.В. Манжул. Основи галузевого законодавства. - Кіровоград. - 1998. - 305 с.
10. Ермакова С.В. Практические советы юристам. - Симфирополь, 1997. - 190 с.
11. Історія адвокатури України / За ред. Т.В.Варфоломеєвої, О.Д.Святоцького. К., 1992. - 145 с.
12. Михеєнко MM., Шибіко В.П., Дубинский А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. К., 1997. - 340 с.
13. Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. Львов, 1992. - 160 с.
14. Святоцъкий О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. К., 1997. - 170 с.
Loading...

 
 

Цікаве