WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Приватна власність громадян - Реферат

Приватна власність громадян - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Приватна власність громадян
Загальні поняття права приватної власності громадян.
Жовтнева соціалістична революція 1917 року започаткувала появу нової соціалістичної суспільно-економічної формації, основною метою якої стало знищення насильницькими методами зароджуваних в Росії та в інших республіках колишнього Союзу РСР відносин капіталістичної приватної власності і розповсюдження режиму соціалістичної власності на знаряддя праці та засоби виробництва. Для громадян основною індивідуальною формою привласнення певних матеріальних благ стала особиста власність громадян.
Примусова ліквідація капіталістичної приватної власності розпочалася після проголошення на II Всеросійському з'їзді рад (25-26 жовтня 1917 р.) Радянської влади (в Україні - _12 грудня 1917 р.). Процес фактичної ліквідації приватної власності і утвердження особистої власності продовжувався майже до кінця 30-х років. Відповідно ж юридичного оформлення право особистої власності громадян набуло в Конституції СРСР 1936 р. і в Конституції УРСР 1937 р. Найбільш повне і детальне врегулювання відносини особистої власності одержали в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік (1961 р.) і Цивільному кодексі Української РСР (1963 р.).
Норми про особисту власність громадян зберігали своє значення і дію до прийняття в Україні нового законодавства про власність (1991 р.) та інших законів ринкової орієнтації. Норми цивільного законодавства про особисту власність базувалися на відповідних ідеологічних постулатах марксистсько-ленінського вчення про власність в соціалістичному суспільстві. Основоположники марксизму-ленінізму визначили основні ознаки особистої власності і її місце в соціалістичній економіці, розглядаючи таку власність як індивідуальну форму присвоєння результатів своєї праці лише з метою задоволення особистих потреб. При цьому К.Маркс і Ф.Енгельс особисту власність визначали як особисто придбану своєю працею, що створює основу особистої свободи. Отже, в марксистсько-ленінському вченні про особисту власність в соціалістичному суспільстві визначальними стали ідеї про її трудове походження і споживчий характер. Саме ці ознаки знаходили своє адекватне юридичне оформлення у всіх законодавчих актах. Так, у ст.1З Конституції СРСР 1977 р. (у редакції до 14 березня 1990 р.) вказувалося, що основу особистої власності громадян СРСР складають трудові доходи (аналогічна норма містилася і в Конституції УРСР 1978р.). Відповідно дозволялось мати в особистій власності предмети вжитку особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.
Наведений перелік хоч і не є вичерпним, але свідчить про те, що за законом громадянам дозволялось мати в особистій власності лише майно споживчого характеру, за деякими незначними винятками. Так, громадяни мали право набувати в особисту власність певне майно виробничо-господарського призначення для ведення підсобного господарства, заняття індивідуальною трудовою діяльністю. В особистій власності не могли знаходитись об'єкти виключної державної власності - земля, її надра, води, ліси, основні засоби виробництва, засоби транспорту, зв'язку, банки (ст. 21, 22 Основ цивільного законодавства 1961 р., ст. 90 ЦК УРСР 1963 р.). На окремі об'єкти права особистої власності громадян в законодавстві передбачалися обмеження щодо їх кількості або розмірів (наприклад, щодо жилих будинків, нежилих будівель, продуктивної і робочої худоби, дозволених дрібних засобів виробництва). І хоч для переважної більшості об'єктів права особистої власності законодавець не встановлював прямих кількісних обмежень, можливості громадян у створенні особистої власності знаходилися у безпосередній залежності від чітко визначених розмірів оплати праці в суспільному секторі народного господарства, яка в умовах соціалізму вважається головним регулятором міри праці і споживання. Здійснення громадянами права особистої власності та обсяг їх правомочностей повністю підпорядковувалися суто особисто-споживчому призначенню такої власності.
Формально на відносини власності громадян поширювалося загальне правило ст. 86 ЦК УРСР 1963 р. про те, що "власникові належать права володіння, користування і розпорядження майном у межах, установлених законом". Тобто, діяло правило: власник вправі вчиняти правомочності щодо майна лише в межах, окреслених законом. Відповідно громадяни могли примножувати своє майно лише за підставами, перерахованими в законодавчих актах, під загрозою неможливості виникнення на таке майно права власності. Особливу роль в недопущенні "збагачення" громадян відігравала норма про те, що особиста власність не повинна "служити для одержання нетрудових доходів, використовуватись на шкоду інтересам суспільства" (ч.ІІІ ст. 88 ЦК УРСР 1963 р.). Громадянам заборонялося займатися приватнопідприємницькою діяльністю і використовувати для цього власне майно, здавати його за договорами найму за плату в розмірах, перевищуваних граничні межі, встановлені законодавчими актами.
Звертає на себе увагу відсутність конкретних критеріїв для визначення дійсного змісту понять "нетрудовий доход" і "використання майна на шкоду інтересам суспільства". Не знаходили вони однозначного тлумачення ні в судовій практиці, ні в юридичній науці. Така невизначеність сприяла застосуванню зазначеної норми в інтерпретації, що змінювалась залежно від коливань в ідейно-політичному курсі керівництва СРСР і союзних республік і, що в кінцевому результаті призводило до істотних порушень майнових прав громадян (наприклад, в період так званої кампанії "боротьби з нетрудовими доходами", проведеної відповідно до Постанови ЦК КПРС від 15 травня 1986 р. "Про заходи по посиленню боротьби з нетрудовими доходами" і прийнятих в її розвиток законодавчих актів). Громадянам дозволялося лише займатися визначеними в законодавстві окремими видами індивідуальної трудової діяльності.
Основним же джерелом формування особистої власності для переважної більшості громадян слугувала праця в соціалістичному громадському секторі економіки. Наступною важливою ознакою особистої власності громадян був її похідний характер від соціалістичної власності, що безпосередньо відзначалося в Преамбулі ЦК УРСР 1963 р. Отже, існування в СРСР і УРСР особистої власності було обумовлене пануванням соціалістичної власності, соціально-державним устроєм та всеохоплюючою дією комуністичної ідеології. Однак, в кінці 80-х на початку 90-х років стали відбуватися такі соціально-економічні і політичні процеси, які засвідчили подальшу безперспективність соціалістичного шляху розвитку суспільства, започаткували умови для кардинального реформування правового регулювання відносин власності в СРСР і в УРСР. В надрах соціалістичної економічної системи на базі окремих, нових, відносно прогресивних
Loading...

 
 

Цікаве