WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право власності. Загальні положення - Реферат

Право власності. Загальні положення - Реферат

В.Ф.Яковлев, наприклад, стверджував, що "використання терміну "приватна власність", який часом не несе ніякого економічного змісту, може викликати не тільки поляризацію в нашому суспільстві, але й серйозні соціальні струси.
Приватна власність може в значних масштабах, кінець кінцем, стати засобом експлуатації. А от індивідуальну (трудову) власність ми припускаємо в будь-яких розмірах. Закон СРСР "Про власність в СРСР" не вживав терміну приватна власність, але давав підстави дійти висновку, що така форма власності може виникати на підставі діючих норм і вимагатиме правового захисту. Відповідно до ст.8 Закону про власність члени сім'ї та інші особи, що разом ведуть трудове господарство, могли мати у власності майстерню або інше мале підприємство в галузі побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування та в інших сферах господарської діяльності. П.4 ст. 1 того ж Закону передбачав, що власник вправі на умовах і в межах, передбачених законодавчими актами суверенних і автономних республік, укладати договори з громадянами про використання їх праці при здійсненні належного йому права власності.
Отже, з одного боку у власності окремих громадян можуть бути основні засоби виробництва, а з іншого - ці громадяни-власники можуть використовувати найману працю. Ці ознаки характеризують власність названих осіб як приватну на відміну від суспільної. Від такої компромісної позиції щодо визнання права приватної власності відмовилося законодавство України. Відповідно до ст.2 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" остання в Україні виступає в формах державної, колективної і приватної власності. Всі форми власності є рівноправними, мають рівні умови для їх розвитку та захисту. Власність громадян створюється і примножується за рахунок їхніх доходів від участі в суспільному виробництві, від ведення власного господарства і доходів від коштів, що вкладені в кредитні установи, акції та інші цінні папери, надбання майна при успадкуванні та на інших засадах, передбачених в законі. Ця власність заснована на свободі особи в розпорядженні своїми здібностями до виробничої і творчої праці, виборі її форм і засобів звернення цих результатів на задоволення суспільних і особистих потреб.
Приватна власність виникає не тільки тоді, коли майно належить одному громадянину, але й тоді, коли йдеться про власність трудового або селянського господарства. Оскільки ні трудове, ні селянське господарство не має статусу юридичної особи, то в цьому випадку не виникає колективної власності. До колективної власності належить власність орендних підприємств, колективних підприємств, виробничих та інших, кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств, господарських асоціацій та інших об'єднань, що мають статус, юридичної особи.
Природа колективної власності несумісна з відчуженням робітників від засобів виробництва і виключає будь-яку експлуатацію людини людиною. Саме цей принцип - абсолютна неможливість використати працю іншої людини для власного збагачення - на нашу думку, повинен вирішувати загальне ставлення до приватної власності як такої. При цьому слід мати на увазі, що ніяких обмежень щодо розмірів трудової власності наше законодавство не встановлює, тому будь-яких "ущімлень" з боку держави в цьому питанні не може бути, оскільки не тільки проголошуються, але й поступово складаються політичні, економічні і соціальні передумови для продуктивної індивідуальної праці громадян і різних форм її об'єднання.
Закон про власність передбачає, що на території України може функціонувати і власність сумісних підприємств, створених вітчизняними і іноземними юридичними особами. Цю власність можна визначити як змішану форму, тому що з боку вітчизняних юридичних осіб вона представлена колективною власністю, а з боку іноземних - приватною. Зазначені підприємства можуть мати майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами) якщо інше не передбачено законами України. Аналогічний підхід повинен бути і у визначенні форми власності іноземних держав, іноземних організацій і окремих іноземних громадян.
Поряд з приватною і колективною власністю зберігається і державна власність, яка класифікується на загальнодержавну, власність автономних утворень, комунальну (муніципальну) власність. Зокрема, відповідно до Декларації про державний суверенітет України народ України має виключне право на володіння, використання і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах Української держави, природні ресурси її континентального шельфа і виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету України і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.
Підприємства, заклади, організації і об'єкти інших держав та їх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території України і використовувати її природні ресурси відповідно до законів Української держави.
Не слід забувати про те, що власність на засоби виробництва є постійним, невгасним джерелом заінтересованості, інтересу до власної праці, до ефективного, раціонального і економічного використання засобів виробництва. Саме це положення покладено в основу ідеї про різноманітність форм власності, реалізація якої передбачає передусім "роздержавлення" власності. Проте серед цих форм Закон України про власність на перше місце висуває власність громадян. Це і символічно, і принципово важливо, адже йдеться саме про демократичну систему, де сукупність відносин власності має працювати на благо людини. Власність базується передусім на участі громадяни на у суспільному виробництві) в її основілежить особиста праця і одержання частини загального суспільного продукту пропорційно кількості і якості вкладених трудових зусиль. Поряд з цим нормативні новели, що містяться в діючому законодавстві про власність громадян, припускають існування певного правового режиму цієї форми власності. У нашому законодавстві знайшли закріплення зовсім нові форми суспільної власності, наприклад, власність колективного підприємства. Саме подолання кризової ситуації в економічному розвитку, викликаної відчуженням робітника від засобів виробництва, зумовило появу цієї форми власності. Щоб повернути кожному робітнику, колективам підприємств у цілому почуття господаря, яке іманентне цивілізованому суспільству, необхідно відродити інтерес до результатів власної праці. Це дуже складне завдання, яке має стратегічний характер, можна розв'язати тільки через введення у господарський механізм різних форм колективної власності.
Законодавство, визначаючи плюралізм форм групової власності, не надає ніяких переваг жодній з них. Розв'язуючи питання про вибір тієї чи іншої форми, колектив як суб'єкт права власності повинен виходити з конкретних умов виробництва продукції, надання послуг тощо. Поряд з державними підприємствами фукціонують кооперативні підприємства з кооперативною формою власності, колективні підприємства або асоціації трудящих, де власність на засоби виробництва та інше майно підприємства виникає у колективі як наслідок перетворення власності трудових колективів державних підприємств, викупу орендованого майна тощо. З'являються у
Loading...

 
 

Цікаве