WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Співвідношення громадянського суспільства і правової держави - Реферат

Співвідношення громадянського суспільства і правової держави - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Співвідношення громадянського суспільства і правової держави
ПЛАН
1. Поняття та основні концепції правової держави
2. Загальне поняття громадянського суспільства, місце в правовій державі
3. Концепція взаємодії держави з громадянським суспільством
Список використаної літератури
1. Поняття та основні концепції правової держави
Державна влада (законодавча, виконавча, судова) повинна створювати оптимальні умови для нормального функціонування громадянського суспільства, охороняти його, сприяти подоланню конфліктних ситуацій. Держава, яка слугує громадянському суспільству, є правова держава. Громадянське суспільство і правова держава - це взаємопов'язані явища. Одне без іншої існувати не можуть.
Окремі риси, які характеризують правову державу, знаходять ще в творах мислителів Древньої Греції. Значну роль у формуванні концепції правової держави зіграли Д. Локк, Ш. Л. Монтеск'є. Одним із головних засновників теорії правової держави вважають К. Канта, який проголосив: "Держава - це об'єднання багатьох людей, підлеглих правовим законам". Сам термін "правова держава" утвердився в німецькій юридичній літературі в першій половині XIX ст. у працях К. Т. Велькера, Р. Моля та ін. У Росії теорія правової держави почала розроблятися з середини XIX ст. Значний вклад в її розвиток на початку XX ст. внесли українські вчені Б. А. Кистяківський, С. О. Котляревський та ін. У 30-ті роки ця теорія в нашій країні була офіційно визнана неправильною і знову почала розроблятися лише в 80-х роках.
Виходячи з сучасних поглядів, правова держава характеризується трьома групами ознак, суттєвих рис: організаційно-владних, нормативно-правових, комплексних (організаційно-правових).
Владно-організаційний аспект характеризує спосіб створення державної влади, організацію і функціонування державного механізму.
Правова держава з цієї точки зору повинна мати слідуючі ознаки:
1. Джерелом державної влади є народ (ст. 5 Конституції України (1996 р.)). Він шляхом виборної чи прямої демократії формує органи влади. Виключно народ має невідчужене право визнавати і змінювати форми та зміст свого державно-правового життя створювати інститути державної влади (інститут президенства, парламентаризму та ін.). Одне з основних прав людини - ставити над собою ту владу, яка забезпечує реалізацію її інтересів. Наявність таких конституційних гарантій, які дають можливість у будь-який час самому народу змінити антинародну владу - свідоцтво існування правової держави.
2. Панування права (верховенство права) в управлінні державними і громадянськими справами. Це означає, що влада здійснюється не шляхом наказних методів чи інших командно-адміністративних засобів, а правовим шляхом, тобто в чітко визначених правом формах і методах.
3. Наявність розподілу державної влади. Правова держава означає відсутність якої-небудь абсолютної влади, в т. ч. і державної. Державна влада в Україні здійснюється тільки на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Тому відповідно до конституційних положень органи української законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією в межах відповідно до законів України.
4. Наявність ефективної правоохоронної системи. Мається на увазі правове, кадрове і матеріальне забезпечення суду, прокуратури, та інших органів які охороняють і забезпечують права громадян. Особливо важливим серед них є суд, який втілює в своїй діяльності принцип рівності сторін, не-залежності, змагальності, права оскарження прийнятого рішення. Причому, діяльність суду правової держави розповсюджується на всі правові суперечки. Значне місце в правоохоронній системі правової держави займають правоохоронні органи, які запобігають правопорушення, забезпечують умови реалізації прав і обов'язків громадян, здійснюють їх захист.
5. Відповідальність правової держави перед громадянським суспільством. Це означає, що держава в особі винних посадових осіб повинна нести моральну і юридичну відповідальність за їх рішення і дії, які призвели до шкоди суспільству.
2. Загальне поняття громадянського суспільства,
місце в правовій державі
Держава, як відомо, постає насамперед формою організації суспільства, основним суб'єктом якого є людські індивіди. Від їхньої соціально-політичної, правової зрілості залежить сила і міць будь-якої держави, а правової у першу чергу, її буттєвість вимагає того, щоб громадяни були не тільки об'єктами владних розпоряджень, виконавцем існуючих у даній державі законів, але й свідомими суб'єктами власних прав, своїх повноважень, визначених як правовим законом, так і нормами загальнолюдської моралі. Тобто, щоб вони мали розвинену громадянську свідомість як умову і наслідок буття громадянського суспільства, уявлення про яке формується в органічному зв'язку з ідеєю правової держави.
Історично ідея громадянського суспільства сягає політично-правової думки античності, зокрема творчості Цицерона, коли закладались основи уявлень про громадянство. Термін "громадянське суспільство" пов'язаний із латинським словом civis (громадянин) у розумінні члена римської громадянської общини (civitas) й основного суб'єкту тодішніх приватно-правових (а не публічно-влад них) відносин згідно римського громадянського права. Звідси й простежується близькість понять громадянин (civis) і громадянський (civitas).
Громадянське суспільство - це суспільство, в якому має місце і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яка сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, що покликані забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів і їх об'єднань, причому компетенція державного втручання в їхню діяльність обмежена до мінімуму і чітко означена.
Як певна сукупність відносин між людьми й форм організації їх спільного життя, в яких вони беруть безпосередню участь, добровільно вносячи в них свою ініціативу й свою відповідальність, громадянське суспільство ставить особливо високі вимоги щодо своїх членів, потребуючи високого рівня їхньої духовності, відносин, збагачених любов'ю та повагою і особливо міцної правосвідомості на принципах волі, без чого неможливо не лише самому жити у правовому полі, але й вступати у взаємини з іншими людьми. Правосвідомість же вимагає глибокого і всебічного знання законів, яке високо цінував ще великий Платон, вважаючи не випадковою співзвучність божественного і чудодійного закону (nomos) та розуму (noys). На його думку, з усіх наук, якими займається людина, найбільше сприяє її вдосконаленню наука про закони. У цьому зв'язку він постійно рекомендував вивчати праці з права.
Високі вимоги щодо якісності своїх громадян випливають із характерних рис громадянського суспільства, які проявляються, в першу чергу, в новому, асоціативного (від лат. associatio - сполучення, з'єднання) характер зв'язків і відносин між людьми. Це означає, що в такому суспільстві людита їхні добровільні об'єднання (групи) мають реальну, гарантовану державою можливість вільно об'єднуватись для досягнення спільної мети. Асоціативний тип колективності (на противагу колективності традиційного суспільства) забезпечується усвідомленням належності людей до загальної культури, єдності їх інтересів і прагнень, доцільності вибраних засобів і методів досягнення мети тощо. Все це неодмінно передбачає самостійність індивіда, його незалежність від зовнішнього тиску, здатність розраховувати на власні сили, а отже, на більш відповідальне ставлення до співтовариства рівних та нерівних собі індивідів.
Тож основу громадянського суспільства становлять правосвідомі вільні громадяни та їх добровільні об'єднання, існування яких регулює не політична влада, а самоуправління, вільне волевиявлення громадян і правовий закон.
Громадянське суспільство має складну і плинну структуру: це комплекс соціальних груп, приватних осіб, їх асоціацій та інститутів (включаючи сім'ю, школу, церкву, добровільні об'єднання за
Loading...

 
 

Цікаве