WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Роль міжнародних організацій у вирішенні міжнародних спорів - Реферат

Роль міжнародних організацій у вирішенні міжнародних спорів - Реферат

1948 р.; Організація африканської єдності (ОАЕ), створена в 1963 р.
4. Механізми вирішення міжнародних спорів в ООН та ОБСЄ
Як було зазначено вище, однією з відмітних рис сучасного міжнародного права є наявність у ньому принципу мирного вирішення міжнародних суперечок.
В ООН проблемою мирного вирішення суперечок займаються насамперед три головних органи: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки і Міжнародний Суд. Згідно ст. 11,12,14 і 35 Статуту ООН Генеральна Асамблея може приймати резолюції по мирному вирішенню міжнародних суперечок, якщо вони не передані на розгляд Ради Безпеки ООН.
РадаБезпеки ООН має найбільше широкі повноваження по мирному вирішенню міжнародних суперечок у відповідності з положеннями Розділу VI Статуту ООН. Його резолюції носять рекомендаційний характер для сторін, які сперечаються.
Генеральний Секретар має право доводити до відома Ради Безпеки інформацію з будь-яких питань, що, по його думці, можуть являти загрозу миру і безпеці. Наприклад, у 1962р. Генеральний Секретар ООН зробив добрі послуги і посередництво з метою мирного дозволу Карибської кризи, що грозили перерости в ядерний конфлікт.
Рада Безпеки уповноважена рекомендувати належну процедуру чи методи врегулювання суперечки. До передачі будь-якої суперечки в Раду Безпеки згідно ст.33 Статуту ООН сторони, які беруть участь у ньому, повинні насамперед намагатися вирішити суперечку шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звертання до регіональних оголошень або іншими мирними засобами.
Одним з найважливіших принципів діяльності ОБСЄ, зафіксованому в Декларації принципів Хельсінкського заключного акту НБСЄ 1975 р., є принцип мирного вирішення суперечок.
ОБСЄ у своєму розпорядженні має дві підкріплювальні одна одну форми діяльності в цієї області: 1) прийняття спільних політичних рішень за правилом консенсусу; 2) прямі дії з використанням погоджених механізмів, застосовуваних обмеженим числом держав-учасниць.
Наявні в даний час механізми використовуються у відношенні подій у військової області ("Віденський механізм по надзвичайній військовій діяльності); людського виміру ("Московський механізм"); серйозних надзвичайних ситуацій ("Берлінський механізм").
Функціонування даних механізмів засновано на поетапному підході. На першому етапі з'ясовується ситуація шляхом проведення консультацій між безпосередньо зацікавленими державами, після чого призначаються зустрічі в рамках ОБСЄ в цілому з можливим використанням процедур встановлення фактів.
З 1994 р. діє Конвенція по примиренню й арбітражу 1992 р. По положеннях Конвенції в Женеві створюється Суд по примиренню й арбітражу. Суд формують примирливі комісії й арбітражні трибунали, а точніше, світові посередники й арбітри. Примирлива комісія й Арбітражний трибунал створюються для кожної суперечки. До складу Комісії входять світові посередники, обрані з списку, який складають держави-учасники Конвенції. Кожна держава-учасник призначає двох світових посередників, з яких принаймні один повинен бути громадянином цієї держави. Мирові посередники призначені на 6-літній термін з можливістю призначення на новий термін. І ще одного арбітра й одного його заступника, які можуть бути його громадянами або громадянами інших держав-членів ОБСЄ.
Прізвища світових посередників і арбітрів повідомляються Секретарю, що включає їх у список, переданий у Секретаріат ОБСЄ для направлення державам-членам організації. Адміністративне керівництво Суду здійснюють Президія, складається із Головуючого, Віце-голови і трьох членів, що обираються зі світових посередників і арбітрів. ОБСЄ також може використовувати процедури "директивного примирення", за допомогою яких Рада міністрів або Керівний рада (раніше КСДЛ) мають право директивно вказати яким чином необхідно державам, які сперечаються, досягти примирення.
Висновок
Таким чином, правові засоби вирішення міжнародних спорів та шляхи розв'язання цих конфліктів - багатоступеневий процес, що складається з аналізу і оцінювання ситуації, створення плану вирішення складеної ситуації, вибору засобів і методів урегулювання конфлікту та прогнозування наслідків. Суб'єктами зазначеного процесу можуть бути, по-перше, безпосередньо самі опоненти, по-друге, - "третя сторона", тобто особа, інституція чи держава, що втручається у конфлікт з метою його врегулювання.
Аби збільшити можливість розв'язання конфліктів мирним правовим шляхом, треба враховувати й застосовувати деякі об'єктивні чинники: інституційний, консенсуальний (залагодження суперечностей), історико-прецедентний, кумулятивний (такий, що не дозволяє конфлікту поширюватися). Конфліктуючі сторони самостійно або за поданням посередників можуть обрати різні стратегії виходу з протиборства: суперництво, співробітництво, компроміс, пристосування, ухилення від вирішення проблеми. Ці стратегії можуть застосовуватися практично в будь-якому юридичному конфлікті.
Природним та правильним є рішення, коли для розв'язання юридичних конфліктів залучають офіційних учасників. Такими можуть виступати: 1) міждержавні організації (наприклад, ООН, ОБСЄ тощо); 2) окремі держави; 3) державні правові інститути (уряд, президент, конституційний суд, господарські суди, верховний суд та суди нижчих інстанцій, прокуратура тощо); 4) урядові чи тимчасові парламентські комісії, що створюються для вирішення конфліктних проблем; 6) керівники (адміністрація) установ, підприємств, фірм тощо; 7) громадські організації (наприклад, комісії з розв'язання трудових спорів і конфліктів, профспілки тощо).
Норми багатьох міжнародно-правових актів, спрямовані на правове забезпечення виконання міжнародних зобов'язань, закріпились у Статуті ООН, а принциповою основою сучасної системи мирних засобів розв'язання міжнародних спорів є міжнародно-правовий принцип мирного їх врегулювання, розвинутий у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., Хартії економічних прав і обов'язків держав 1974 р. та наступних міжнародно-правових актах.
Список використаної літератури
1. Баймуратов М. А. Международное право. - Х.: Одиссей, 2000
2. Баскин Ю. Я. История международного права. М., 1999
3. Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и международного права..К., 1994
4. Дахно І. І. Міжнародне приватне право. - К.: МАУП, 2001
5. Лукашук И. И. Международное право. Учебник. М., 2001
6. Лукашук И. И. Функционирование международного права. М., 2002
7. Черкес М. Е. Международное право: Учебное пособие. - Одесса, 1998
8. Черниченко С. В. Международное право: современные теоретические проблемы. М., 2003
9. Международное право: Учебник. Отв. Ред. Колосов Ю. М., Кузнецов В. И. М.: Международные отношения, 1998
Loading...

 
 

Цікаве