WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Роль міжнародних організацій у вирішенні міжнародних спорів - Реферат

Роль міжнародних організацій у вирішенні міжнародних спорів - Реферат

незмінними. Сторони іноді цим користуються й односторонньо відмовляються від виконання зобов'язання з посиланням на змінені обставини, у зв'язку з чим подальше виконання договору нібито чинеможливе або ж недоцільне. Прикладом такого ухилення та неналежного виконання можуть бути відносини України та Росії. Впродовж десяти років після здобуття незалежності нашою державою ці відносини були ускладнені проявами взаємної недовіри. Декларації про стратегічне партнерство фактично тільки маскували відсутність порозуміння і прагнення до справжнього діалогу. У деяких випадках навіть виникала загроза серйозних міждержавних конфліктів. Основними засобами вирішення спорів, які використовували сторони, були проведення дипломатичних перемовин й рідше застосовувався засіб посередництва, що не завжди приносили бажаний результат.
Однією з особливостей міжнародного права є відсутність міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у цій справі належить самим суб'єктам правовідносин, які діють самостійно, індивідуально або об'єднуються у відповідні міжнародні організації.
Правові засоби вирішення міжнародних спорів та шляхи розв'язання цих конфліктів - багатоступеневий процес, що складається з аналізу і оцінювання ситуації, створення плану вирішення складеної ситуації, вибору засобів і методів урегулювання конфлікту та прогнозування наслідків. Суб'єктами зазначеного процесу можуть бути, по-перше, безпосередньо самі опоненти, по-друге, - "третя сторона", тобто особа, інституція чи держава, що втручається у конфлікт з метою його врегулювання.
Аби збільшити можливість розв'язання конфліктів мирним правовим шляхом, треба враховувати й застосовувати деякі об'єктивні чинники: інституційний, консенсуальний (залагодження суперечностей), історико-прецедентний, кумулятивний (такий, що не дозволяє конфлікту поширюватися). Конфліктуючі сторони самостійно або за поданням посередників можуть обрати різні стратегії виходу з протиборства: суперництво, співробітництво, компроміс, пристосування, ухилення від вирішення проблеми. Ці стратегії можуть застосовуватися практично в будь-якому юридичному конфлікті.
Природним та правильним є рішення, коли для розв'язання юридичних конфліктів залучають офіційних учасників. Такими можуть виступати: 1) міждержавні організації (наприклад, ООН, ОБСЄ тощо); 2) окремі держави; 3) державні правові інститути (уряд, президент, конституційний суд, господарські суди, верховний суд та суди нижчих інстанцій, прокуратура тощо); 4) урядові чи тимчасові парламентські комісії, що створюються для вирішення конфліктних проблем; 6) керівники (адміністрація) установ, підприємств, фірм тощо; 7) громадські організації (наприклад, комісії з розв'язання трудових спорів і конфліктів, профспілки тощо).
Норми багатьох міжнародно-правових актів, спрямовані на правове забезпечення виконання міжнародних зобов'язань, закріпились у Статуті ООН, а принциповою основою сучасної системи мирних засобів розв'язання міжнародних спорів є міжнародно-правовий принцип мирного їх врегулювання, розвинутий у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., Хартії економічних прав і обов'язків держав 1974 р. та наступних міжнародно-правових актах.
Відповідно до Розділу VI Статуту ООН мирними засобами розв'язання спорів між державами є: проведення переговорів, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів, а також будь-які інші мирні засоби за вибором сторін. Треба наголосити, що Статут ООН, окрім спорів, згадує ще й про ситуації, продовження яких може загрожувати миру й безпеці та пропонує шляхи їх вирішення, а отже, він не обмежує сторони у виборі засобів для мирного розв'язання спорів. Основним критерієм вибору таких засобів є характер самого міжнародного спору.
У Хартії економічних прав і обов'язків держав (прийнята в 1974 р. на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН) зафіксовано, що жодна держава не може застосовувати стосовно іншої або заохочувати використання економічних, політичних або яких-небудь інших заходів примусового характеру, спрямованих на ущемлення суверенних прав або отримання із цього якої-небудь вигоди.
Питання правового захисту врегульовано і в окремих конвенціях. Так, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.) містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем (ст.ст. 45-52) і покупцем (ст.ст. 61-65). Наприклад, відповідно до ст. 45 цієї Конвенції, якщо продавець не виконає яких-небудь своїх зобов'язань щодо договору або вказаної Конвенції, покупець може здійснити ряд дій, передбачених нею (замінити товар, заявити про розірвання договору, відмовитися від приймання товару), відповідні засоби захисту передбачені Конвенцією і у випадку порушення договору з боку покупця.
3. Правовий статус та особливості участі міжнародних організацій у міжнародних спорах
У міжнародному праві сьогодні чітко встановлено, що міжнародні організації мають міжнародну правосуб'єктність і володіють відповідною правоздатністю, зокрема правом вступати у взаємини з іншими суб'єктами міжнародного права й укладати з ними міжнародні договори. Про цьому переконливо свідчить висновок Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1986 р.
Очевидно і безперечно, що в міжнародному спілкуванні поряд з державами беруть участь численні (близько 500) міжнародні організації, створені державами з метою співробітництва між ними в тій чи іншій сфері міжнародних відносин, забезпечення й охорони їх загальних інтересів.
Розвиток міжнародних організацій означало розвиток нових методів рішення міжнародних проблем і спорів, підвищення питомої ваги цих методів у порівнянні з традиційними методами.
Питання про правосуб'єктність міжнародних організацій у загальному виді зводиться до того, чи врегульовані відносини кожної з них окремо з іншими суб'єктами міжнародних відносин нормами міжнародного права. Позитивна відповідь на це питання не викликає сумнівів: кожна міжнародна організація неминуче вступає в міжнародно-правові відносини з державами-членами й евентуально з іншими державами й іншими міжнародними організаціями. Відносини міжнародної організації з державами-членами регулюються головним чином установчим актом цієї організації, а в деяких випадках і інших міжнародних угодах.
Міжнародна організація - це насамперед об'єднання або асоціація держав, точніше - держав-членів, що випливає з її офіційного визначення як міжурядової організації. У ряді випадків у діяльності міжнародної організації на правах її чи членів іншим способом (спостерігачі) беруть участь інші суспільні образования (наприклад, Організація звільнення Палести-ни) чи інші міжнародні
Loading...

 
 

Цікаве