WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн - Реферат

Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн - Реферат

адміністративно-командної системи в економіки і здійснюють швидкий перехід до ринку. Розпочалася інтенсивна нормотворча діяльність, розробляються нові доктринальні правові підходи, у тому числі й у галузі цивільного права. Безумовно, що через певний час зміняться й цивільні кодекси, а отже, цивільне право у цих країнах зазнає значних змін.
6. Майнові та особисті немайнові відносини у багатьох західних країнах урегульовані двома галузямиправа - цивільним та торговим. Це так звана дуалістична система приватного права. Вона існує у західних країнах континентальної Європи, а також і країнах, що рецепіювали західноєвропейські правові моделі. Торгове право, як відокремлена від цивільного галузь права, виникло у середньовіччі. Це було пов'язано з діяльністю купецьких станів. Спочатку торгове право було звичним правом торгівців, об'єднаних у корпорації. Потім потреби обігу викликали створення єдиних правил торгівлі у межах міст, союзів (наприклад, Збірник морського права Ганзейського союзу), а згодом і у межах держави. Французька буржуазна революція ліквідувала поділ суспільства на стани, і станове торгове право перетворилось у право загального характеру, що регулює торгівлю. Воно збереглося до наших часів. Це пояснюється тим, що цивільне право не мало спеціальних інститутів та норм для регулювання нових відносин торгового обігу, який швидко розвивався.
Постійне удосконалення торговельних угод, необхідність їх укладання оперативно та без перешкод вимагало відходу від формалізму цивільного права. Тому торгове право виробило ряд нових, несхожих з цивільним, принципів та інститутів, зокрема: презумпцію відплатності угод, підвищену відповідальність, кредитування угод, торгове представництво та торгову реєстрацію тощо. Термін "торгове" не відповідає сьогодні сфері застосування торгового права, яке охоплює всю сферу підприємницької діяльності, а не лише обороту. Норми торгового права розглядаються як спеціальні щодо норм цивільного права. У країнах англосаксонської правової системи (Англія, США та ін.) немає поняття цивільного та торгового права. Торгове право Англії було поглинуто "загальним" правом ще у XVII ст. Що ж до діючого у США Торгового кодексу, то він не відповідає європейській концепції торгового права і не змінює системи американського права. Майнові і зв'язані з ними немайнові відносини країн англосаксонського права регулюються не галузями цивільного та торгового права, а окремими правовими інститутами. Розширення сфери відносин, що регулюються торговим правом, розвиток міжнародної торгівлі підвищують роль торгового права. Його принципи втрачають спеціальний характер і стають принципами цивільного права. Наприклад, норми, які первісне стосувалися торгових угод, стають загальними нормами зобов'язального права; правила про банкротство вже застосовуються не тільки до комерсантів, а й до будь-яких осіб. В окремих країнах цей процес, який дістав назву "комерціалізації" цивільного права, привів навіть до об'єднання торгового та цивільного права в єдину кодифікацію. Так, ще у 1911 р. Швейцарія включила норми торгового права до зобов'язального закону, який був частиною цивільного кодексу. Італія у 1942 р. прийняла єдиний цивільний кодекс. Проте цей процес не означає зникнення таких спеціальних норм торгового права, як торгове представництво, торгова реєстрація, право на фірму тощо.
Метод правового регулювання цивільних та торгових відносин полягає в тому, що їхні суб'єкти один щодо одного формально перебувають у становищі юридичне рівноправних осіб, а це у свою чергу, визначає диспозитивність та ініціативу учасників, способи відновлення порушень цивільних прав, особливості цивільно-правової відповідальності тощо. Цей метод взагалі використовується як критерій для відмежування публічного права від приватного. Поділ права на публічне та приватне, що існує ще з часів римського юриста Ульпіана, є основоположним у західних країнах. Навіть в англо-американських правових системах, котрим не притаманний такий поділ, поняття приватного і публічного права використовуються у літературі та на практиці. Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяльності держави, регулюють відносини держави та її органів з приватними особами методом влади та підпорядкування. До публічного належать конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове право. Приватне право регулює відносини між приватними особами, що є юридично рівними суб'єктами права. Серцевину приватного права складає цивільне та торгове право. До приватного належать також певні норми транспортного, трудового та аграрного права, що відмежувалися від торгового та цивільного. Для згаданих галузей, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного характеру, характерною є комплексність.
Концепція приватного права була детально розроблена у період становлення і розвитку капіталізму (ХІХ ст.). Вона визначила такі принципи цивільного і торгового права, як формальна рівність сторін перед законом, свобода і недоторканість приватної власності, свобода договору, відповідальність за вину. Дальший розвиток капіталізму викликав процес "публіцизації" приватного права, тобто вторгнення публічного права з його методами регулювання у сферу традиційного цивільного і торгового права. Це було пов'язано з активним втручанням держави у господарське життя, з обмеженням права приватної власності та принципу свободи договору. Межі між публічним та приватним правом стираються. Багато хто взагалі заперечує необхідність такого поділу. Як доказ використовується факт появи великої кількості законодавчих актів, значних кодифікацій у цілих галузях економіки, що містять норми публічного і приватного права: банківське, транспортне, страхове. Проте, серед норм цих комплексних галузей легко відрізнити норми адміністративного (публічного) і цивільного та торгового (приватного) права. Поділ права на публічне і приватне заперечується також прибічниками теорії "соціальної функції права" (засновник - французький юрист Леон Дюгі). Її суть полягає в тому, що кожний індивід у суспільстві не є носієм прав, а лише виконує громадський обов'язок або соціальну функцію в ім'я загального блага. Незважаючи на пом'якшення різниці між публічним і приватним правом, такий поділ сьогодні зберігає силу і має практичне значення. Предмет та метод цивільного права визначають його систему у кожній окремій країні. Під системою розуміють об'єктивно існуюче явище, а не формально-логічну систематизацію. Тому система цивільного права не збігається з системою цивільного кодексу або цивільного
Loading...

 
 

Цікаве