WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Допит - Реферат

Допит - Реферат

осіб" тощо. Тому показання потерпілого слід уважно аналізувати, співставляти їх з точно встановленими в справі фактами, з результатами проведення огляду місця події, показаннями інших осіб.
5. Допит підозрюваного і обвинуваченого.
Починаючи допит підозрюваного, слідчий зобов'язаний роз'яснити йому, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що зазначається у протоколі (ст. 107 КПК УРСР).
Під час з'ясування обставин, які стали основою для затримання підозрюваного, слідчий ставить запитання відносно фактів, що передували злочинній події чи відбулись після неї, з метою встановлення: а) даних відносно дій підозрюваного і його місцеперебування до злочину, під час і після нього; б) відомостей, що деталізують його показання; в) інших даних, що сприяють перевірці показань. З'ясування в ході допиту деталей обставин, пов'язаних з діями і місцем перебування підозрюваного під час злочину, має велике значення для встановлення причетності до злочину і перевірки його показань.
Так, у справі про вбивство завідуючого клубом Б. як підозрюваних допитували двох братів Г., які довгий час перебували в неприязних стосунках з ним і погрожували йому розправою. Одному з братів, що виявив (за його словами) труп потерпілого, слідчий поставив ряд запитань для встановлення місця його перебування в момент злочину і обставин виявлення трупа Б. Г. відповів, що був у клубі, в кіно, а незадовго до закінчення сеансу вийшов з залу на вулицю покурити. Доклубу більше не заходив, а пішов додому. Проходячи біля будинку, Б. побачив, що той лежить у калюжі крові. Не дочекавшись інших перехожих, зайшов до сільської Ради і сповістив про те, що трапилось.
Постановкою контрольних запитань про зміст і про те, чому підозрюваний йшов у напрямку, протилежному від свого дому, слідчий встановив ряд протиріч у показаннях, що свідчили про їх неправдивість. Коли слідчий звернув на це увагу Г., той відмовився далі давати показання. Пізніше було встановлено, що один з братів, після вчинення вбивства, щоб відвести підозру, лишився на місці злочину і заявив про виявлення трупа.
Показання обвинуваченого є одночасно засобом його захисту і джерелом доказів у справі. За своїм змістом вони полягають у відповідях на запитання про те, визнає чи не визнає він себе винним, у чому саме, а також у його поясненнях щодо наявних в справі фактів.
Предмет допиту обвинуваченого повинен охоплювати сукупність обставин, які підлягають з'ясуванню у справі, і може торкатися також даних, що не відображені у постанові про притягнення як обвинуваченого, якщо це необхідно для встановлення об'єктивної істини і правильної оцінки показань. До таких обставин можуть бути віднесені питання про мотиви злочину, про умови, що сприяли його вчиненню, тощо.
На відміну від допиту свідка, тут своєрідної специфіки набуває з'ясування даних про особу обвинуваченого, які багато в чому сприяють визначенню психологічної основи в конкретному випадку для побудови тактики допиту. Вирішуючи складний комплекс психологічних завдань, які підлягають вирішенню в зв'язку з конкретною ситуацією, особливостями психіки . допитуваного, його емоційністю тощо, треба пам'ятати про етичні правила проведення допиту, які безпосередньо випливають з вимог кримінально-процесуального закону, йдеться не тільки про етику кримінального процесу, а й про вплив допитуючого на пробудження в обвинуваченого голосу совісті, що дозволяє йому засудити свої вчинки. В цьому й полягає велика виховна роль допиту на попередньому слідстві.
Допит обвинуваченого провадиться за заздалегідь розробленим планом, який може змінюватися відповідно до характеру показань, необхідності їх доповнення чи перевірки.
Допит обвинуваченого починається із з'ясування питання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні. Після позитивної відповіді на це питання слідчий пропонує йому дати докладні показання по суті. Визнання обвинуваченим своєї вини аналізується слідчим, співставляється з іншими встановленими в справі фактами. Воно не має переваги над будь-якими іншими доказами в справі.
Якщо обвинувачений заперечує свою вину в якій-небудь частині пред'явленого обвинувачення, слід детально з'ясувати всі ті факти, якими він це обґрунтовує.
Якщо заперечення вини прямо протирічить установленим у справі доказам, слідчий у процесі допиту може повідомити обвинуваченому про це і пред'явити докази, які підтверджують його вину.
У випадках, коли обвинувачений заперечує свою вину і не бажає давати показань, слідчий повинен з'ясувати мотиви цієї відмови, пояснити обвинуваченому, що його пояснення є одним із засобів здійснення права на захист.
Аргументи обвинуваченого, який заперечує свою вину, доцільно співставляти з наявними у справі матеріалами. перевірити їх з допомогою слідчих дій.
Психологічною основою пред'явлення доказів у ході допиту, як і оголошення показань з метою викриття неправдивості обвинуваченого, є раптовість, яка може переконати його у повній обізнаності слідчого відносно злочинної події. Обвинувачений, не підготовлений до ситуації, що раптово виникла, вимушений наспіх придумувати аргументи на своє виправдання і це обеззброює його, порушує вибрану ним логічну послідовність показань, діє на психіку як викриваюча інформація.
Якщо обвинувачений дає неправдиві показання, слідчий, який глибоко вивчив справу перед допитом і має відповідні докази, легко спростує такі показання. В багатьох випадках неправдивість показань встановлюється співставленням їх з доказами, зібраними в справі. Важливим засобом виявлення неправдивості показань є їх деталізація. Однак найкраще впливають докази, які відповідно до їх специфіки можуть бути пред'явлені чи оголошені в процесі допиту в найдоцільніший момент. Іноді буває достатнім обмежитися повідомленням обвинуваченому про наявність у справі доказів, які спростовують певне показання, і назвати їх.
Пред'явлення доказів обвинуваченому з метою викриття неправдивості в його показаннях, можна здійснювати такими прийомами: а) послідовно, що дозволяє нарощувати силу їх переконливості; б) з пред'явленням в першу чергу найбільш переконливих доказів.
Перший спосіб пред'явлення доказів має на меті логічне послідовне викриття неправдивості в показаннях, одержання пояснень з менш значних моментів з поступовим переходом до пред'явлення вагоміших викривальних доказів; другий прийом ґрунтується на психічній раптовості.
В окремих випадках, для встановлення неправдивості в показаннях
Loading...

 
 

Цікаве